Зло стало нормою, система освіти бездіє, а заклад став "замкнутим простором", з якого, в силу його специфіки, інформація практично не потрапляє у зовнішній світ
Після резонансного скандалу з вимаганням грошей в ужгородському НВК "Престиж", фігурантом якої стала родина переселенців з Донецька, не менш скандальна ситуація розвивається останнім в іншому навчальному закладі обласного центру Закарпаття – Ужгородській загальноосвітній спеціальній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів Закарпатської обласної ради, у якій навчаються діти з вадами слуху з усієї області.
Протягом, фактично, десятиліть через цю свою специфіку заклад, по суті, був ізольованим в системі освіти – нечуючі або й глухонімі діти не мають змоги донести до зовнішнього світу реалії власного світу, в якому в силу нелегких життєвих обставин їм довелося жити і навчатися. Безконтрольність породжує безкарність. І через це в інтернаті сформувалася доволі специфічна атмосфера, реаліями якої стало не в міру жорстке, якщо не сказати жорстоке, ставлення до учнів, "сімейний" підхід при влаштуванні на роботу та інше.
Останнє, до речі, призвело до того, що в закладі, де основним засобом спілкування є мова жестів, більшість з понад п’яти десятків педагогів і вихователів школи-інтернату володіють нею на вкрай низькому рівні – близько 20-30% від необхідного об’єму. Дійшло до того, що на шкільні лінійки доводиться запрошувати сурдоперекладача з телеканалу "Тиса-1".
До останнього часу такий стан справ влаштовував усіх, окрім, хіба, дітей. Але самі вихованці закладу, що потрапляли в цю усталену, "камерну" систему інтернатських координат, не знають, що, насправді, ставлення до них має бути іншим – кращим, людянішим і фаховішим. Бо іншого світу вони просто не бачать. А в декого з них світ, з якого вони потрапили в інтернат, був ще жорстокішим і немилосерднішим...
Усе почало поступово змінюватися, коли наприкінці жовтня минулого, 2016-го року на роботу в школу-інтернат на вакантну посаду вихователя прийшла Власта Грицюк. Як інвалід ІІІ групи з дитинства, вона досконало володіє мовою жестів і вміє користуватися власним голосом, а тому швидко знайшла контакт з учнями. Порозумінню з дітьми сприяло і те, що в їх колективі опинилися і власні діти В.Грицюк – Мартин і Ніколета, також інваліди ІІІ групи з вадами слуху від народження.
Вихованці Власти, не відчуваючи бар’єру в спілкуванні та відчуваючи її підтримку, сприйняли її за свою, почали довіряти їй свої образи і таємниці. З яких, крок за кроком, почали рельєфно вимальовуватися проблемні обставини інтернатського життя.
Перше, на що почали скаржитися, довірившись новій виховательці, діти, стала жорстокість у ставленні до них самих. Як виявилося, образи, стусани або й, навіть, побої є нормою інтернатського життя. Найбільше скаржилися на вчителя фізкультури Юрія Шимона, котрий, з одного боку, вибудовував з вихованцями інтернату формально дружні стосунки, з іншого ж – часто дозволяв собі виходити в спілкуванні далеко за межі педагогічних методів виховання, віддаючи перевагу грубому фізичному впливу.
Уже незабаром переконатися в цьому зміг і син В.Грицюк – Мартин. Оскільки дитина виховувалася поза межами інтернату, у майже звичайній родині, в атмосфері свободи і відкритості, в умовах специфічної системи, узвичаєної в школі-інтернаті, він зразу зіштовхнувся з проблеми. А справді проблемна, по суті – конфліктна, ситуація трапилася 7 листопада 2016 року.
На перерві  хлопчик хотів зав’язати шнурки, аби піти на заняття в спортзал, а натомість отримав стусана від вчителя фізкультури Ю.Шимона. Не звиклий до таких речей у власній родині, Мартин обурився. А оскільки говорити не може, відреагував мовою жестів: щось навзірець – "Ей, чого ти? Чому ти таке робиш?!." У відповідь на що отримав від учителя ногою під зад. Хлопчак обурився і, не відчуваючи якихось обмежень у ставленні до кривдника, відреагував у доступний  спосіб – показав "фізрукові" середнього пальця. Після чого Ю.Шимон, не звиклий до таких проявів свободи інтернатівців, повернувшись до хлопця, намагався силою затягти його до класу, а оскільки той опирався, взяв його за груди і кинув об стіну.
В інших випадках застосування сили діяло безвідмовно. Але не в цьому: не бажаючи підпорядковуватися насиллю, хлопчик, що опинився біля відра з водою і шваброю, що їх залишила після миття підлоги коридору прибиральниця, вхопив швабру і вдарив нею "суперника".
Замість взяти себе в руки і зупинити протистояння з дитиною, "педагог" у відповідь схопив Мартина за волосся і почав тицяти обличчям у відро з брудною водою.
Свідком "перевиховання" став учень 8-Б класу Михайло Куртанич, котрий кинувся відривати знавіснілого чоловіка від товариша.
На відео, що його записала і передала редакції Закарпаття онлайн Власта Грицюк, М.Куртанич підтверджує всі викладені обставини інциденту.
І з того запису чітко видно, що він говорить правду.
Зокрема і в тому випадку, коли оповідає, як вихователь спілкувався з Мартином за допомогою матюків, провокуючи хлопчика в той спосіб, що йому, мовляв, "пох**" його батьки. На відео цей нюанс перекладу "прикрито" звуковим сигналом, але і розумілого для всіх дорослих жесту достатньо, аби зрозуміти всю непривабливу, ба навіть ганебну суть того, що відбувалося в стінах виховного закладу...

Однак, і на цьому моменті проблемна історія не скінчилася. Далі, конфліктуючи з дитиною, "педагог" Ю.Шимон не знайшов кращого аргументу, як... двічі плюнути в обличчя дитини. На що хлопчик, певна річ, відреагував аналогічно...

Очевидцями конфлікту стали й інші інтернатівці, зокрема і Ерік Годас з 10-го класу, котрий на той момент виглянув з дверей класу. В іншому відеосюжеті, що його публікує Закарпаття онлайн, він розповідає про іншу історію, що мала місце за участі того ж Ю.Шимона, коли той так само застосовував до нього силу. А потім розповів про те, що бачив на власні очі під час уже згаданого інциденту за участі учня і вихователя.

Те, що розповідали їй діти, і те, що бачила на власні очі, Власта Грицюк фіксувала на відео та на папері, і у вигляді доповідних намагалася донести до керівництва закладу. Однак те, замість вжити негайних заходів, вирішило за краще "зам’яти" проблему. А оскільки "проблемою" виявилася передусім сама вихователька, взялися за неї. Насамперед, "вліпили" догану за наслідками побутової "розбірки" між учнями, що сталася під час її чергування. Що виглядала абсолютно дріб’язковою на тлі інших історій, коли, до прикладу, у закладі "заминали" переломи чи інші травми в дітей, що траплялися за наслідками справді недбалого виконання працівниками школи-інтернату своїх обов’язків. А паралельно обробляли учнів, що були свідками проблемних ситуацій, – кожного в особливий для нього спосіб. Одних «переконуючи» майбутньою перспективою працевлаштування в закладі, інших – погрожуючи неучастю в дефлімпійських іграх, які для інвалідів є, по суті, чи не єдиним шансом вирватися зі свого проблемного світу у інший, кращий.

-

-

"Переконували" й батьків, для яких навчання їх дітей-інвалідів у спеціалізованому закладі було шансом, котрий не можна було втратити...
А довкола самої В.Грицюк, котра наважилася зруйнувати спокійне життя, у яке в той чи інший спосіб "вмонтовувався" кожен з працівників, методично вибудовували бар’єри відчуження і несприйняття.
Природньо, що комісія з Департаменту освіти і науки Закарпатської ОДА (директор – Ганна Сопкова), що формально завітала до закладу у відповідь на звернення "бунтівної" виховательки, попри те, що Властою Грицюк було задокументовано цілий ряд серйозних проблем, порушень не виявила – у скандалі не було зацікавлене не тільки керівництво і колектив школи-інтернату, але й обласне освітянське начальство. Тим більше, що у згаданому департаменті секретарем працює мати одного з працевлаштованих у інтернаті вихователів, а заступником начальника управління, начальником відділу – інша...
У атмосфері, коли всі з кимось пов’язані, кимось працевлаштовані і комусь зобов’язані, не знайшов приводу для внесення інформації про кримінальне правопорушення за фактом, викладеним у заяві В.Грицюк, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і слідчий Ужгородського відділу поліції ГУ НП України в Закарпатській області. Натомість, коли жінка звернулася за відстоюванням своїх прав до Ужгородського міськрайонного суду, той в особі судді К.Бенци 31 березня 2017 року констатував, що такі підстави однозначно є і ухвалив "скаргу Грицюк Власти Романівни на бездіяльність посадових осіб Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви – задовольнити". І зобов’язав посадових осіб Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області внести відповідну інформацію до ЄДРР.

Так чи інакше, в нинішній ситуації, коли ніхто не зацікавлений у докорінних змінах у школі-інтернаті, і тим більше – у розвитку конфлікту, голос Власти Грицюк залишається, по суті, голосом волаючого у пустелі. І без підтримки суспільства і ЗМІ зокрема у цьому протистоянні з "узвичаєним злом" самій їй не вистояти.
Та справа, зрештою, навіть не в ній. А в дітях.
Своїх власних дітей, аби вберегти їх від атмосфери психологічного терору, вона нещодавно зі школи-інтернату вже забрала і перевела до Києва. Але в закладі залишилися всі інші – в буквальному розумінні – глухі, німі і безправні.
І боротися варто заради них...

Джерело: Закарпаття Онлайн