Продовження. 2 частина
Проблема третя:
Проблема доведення позовних вимог у судових справах в спорах із медико-соціальними експертними комісіями

Законодавче регулювання та практика:
Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на   відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати  докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Суд може збирати докази з власної ініціативи.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для  підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Судова практика:
Суди відмовляють в задоволенні позову, обґрунтовуючи свою відмову відсутністю у суду відповідних медичних знань і цілком покладаються на позицію лікарів. Такі посилання є обґрунтованими, оскільки він в силу об’єктивних обставин не володіє спеціальними медичними знаннями,  може перевірити законність самої процедури проходження громадянином медико-соціальної експертизи, законність видачі відповідних довідок, а у медичних питаннях суд покладається на відповідних фахівців-медиків.
Цікавими є наступні вісім справи:
1) 13.10.2010 року Суворовським районним судом м.Херсона була винесена постанова по справі №2а-2505/10 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до МСЕК Херсонської області третя особа: виконавча дирекція ФСНП в м.Херсоні про спонукання до виконання дій. Судом було встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасування рішення обласної МСЕК Херсонської області щодо встановлення йому 40% втрати професійної працездатності від 08.01.2009 р. та спонукати обласну МСЕК Херсонської області встановити йому 70 % втрати професійної працездатності, посилаючись на те, що в 2008 році йому було поставлено діагноз про функціональну недостатність хребта 3 ступеню та обмеження функції ходьби 2 ступеню, та як вважає позивач це 70% втрати працездатності. В судовому засіданні встановлено, що в квітні 2000 року позивачем було отримано виробничу травму. 21.03.2001 року позивач був оглянутий у МСЕК №1 Суворовського району з приводу наслідків комбінованої травми отриманої на виробництві та йому була встановлена ІІ група інвалідності та 50% втрати працездатності терміном на один рік. Протягом 2002-2008 років позивачу були встановлені у відповідності до стану його здоров’я ІІ-ІІІ групи інвалідності. При переогляді 09.10.2008 р. спеціалістами МСЕК №1 Суворовського району позивачу встановлена ІІІ група інвалідності та 60% втрати працездатності. Після огляду позивача обласним МСЕК 23.10.2008р., обласна МСЕК підтвердила рішення МСЕК №1 Суворовського району, та в зв’язку з тим, що позивач не погодився з рішенням обласного МСЕК від 23.10.2008р., його було направлено до Українського Державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності, якому законодавством надано право займатися медико-соціальними проблемами інвалідності громадян України. Після всебічного обстеження в умовах кардіологічного відділення вказаного інституту, з 18.11.2008р. по 02.12.2008р., позивачу встановлено діагноз: наслідки травми на виробництві у вигляді клиновидної деформації Th 12 І ст., LI ІІ-ПІ ст. після стабілізуючої операції та видалення грижі диску L5-S1 на фоні розповсюдженого остеохондрозу хребта, спондилоартрозу, деформуючого спондильозу, вертєброгенна попереково-крижова радікулопатія, лівобічна люмбоішиалгія, м'язово-тонічний синдром, остеопороз, порушення функції хребта II ступеня, гіпертонічна хвороба II ступеня, II ступеню важкості; гіпертензивне серце, серцева недостатність 1 ступеню. На підставі даних обстеження фахівцями інституту зроблено висновок №6314, що виявлена у позивача патологія серцево-судинної системи та опорно-рухового апарату з помірно вираженими функціональними порушеннями у помірному ступені обмежують життєдіяльність зі зниженням здатності до трудової діяльності, пересування та самообслуговування І ступеню, що дає підстави для визначення заявнику III групи інвалідності та 40% втрати працездатності, захворювання пов'язане з трудовим каліцтвом.
Висновок профільного інституту був підставою для прийняття обласною МСЕК рішення від 08.01.2009р. про встановлення позивачу III групи інвалідності та 40% втрати працездатності, від трудового каліцтва та видачі довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги №004541 з терміном переогляду 1 рік.
Позивачем не надано суду належних доказів, які б спростовували висновки Українського Державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності та висновки обласного МСЕК. Окрім того, суд звертає увагу на те, що 14.01.2010р. позивачу в зв’язку з тим, що у нього було виявлено хворобу Бехтерова, була встановлена ІІІ група інвалідності та 50% втрати працездатності, та позивачем вказане рішення не оскаржується. Суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до МСЕК Херсонської області третя особа: виконавча дирекція ФСНП в м.Херсоні про скасування рішення обласної МСЕК Херсонської області щодо встановлення ОСОБА_1 40% втрати професійної працездатності від 08.01.2009р. та спонукання обласну МСЕК Херсонської області встановити ОСОБА_1 70 % втрати професійної працездатності відмовив.

2) 18.01.2012р. Алчевським міським судом Луганської області була винесена постанова по справі №2а-6 2012 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Алчевської міжрайонної медичної соціальної експертної комісії про визнання дій неправомірними та скасування рішення. Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно ст.ст.2, 3 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травми або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Інвалідність визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи МОЗ України. У судовому засіданні було з’ясовано, що позивач ОСОБА_1 отримав травму на виробництві 30.01.2005р. у вигляді: забою головного мозку, лінійного перелому скроневої кістки, субарахноідального крововиливу. При огляді у 2005р. травматологічною спеціалізованою медичною соціальною експертною комісією був встановлений діагноз: наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 2ст., субарахноідального крововиливу з вираженим астено-вегетативним синдромом. На підставі вказаного діагнозу його було визнано інвалідом 3гр. від трудового каліцтва та встановлена втрата 30% працездатності. Дане рішення було підтверджено у 2006р., 2008р. та 2010р. Цей факт підтверджується ксерокопіями акту за формою Н-1 №3 від 02.02.2005р. (ас.13-15), виписками з історії хвороби (ас.10, 12), посвідченням інваліда 3гр. (ас.7), довідками МСЕК (ас.8-9). Крім того, на підставі індивідуальної програми реабілітації інваліда позивачу ОСОБА_1 був заборонений тяжкий труд та псіхо-емоційні перевантаження, було рекомендовано звернутися до центру зайнятості для працевлаштування по професіям вахтера або підсобного робітника. При цьому МСЕК керувалася ст.ст.7, 8 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”. Під час чергового обстеження 09.06.2011р. на сумісному засіданні Алчевської міжрайонної МСЕК та Луганської обласної МСЕК №2, яке проводилось на підставі календарного плану роботи обласної МСЕК №2, відповідач ОСОБА_1 інвалідом не визнаний. Йому встановлено 25% втрати працездатності. Вказане рішення було затверджено Луганської обласної МСЕК №2. Комісія приймала рішення на підставі п.20 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМ України №1317 від 03.12.2009р., керуючись при цьому Інструкцію про встановлення груп інвалідності, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров’я України №565 від 23.11.2004р., яка діяла на той час, та Наказом Міністерства охорони здоров’я України №238 від 05.08.1998р. Про затвердження Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів.  З прийнятим рішенням позивач не погодився, йому було роз’яснено, що він має право оскаржити рішення МСЕК у порядку, передбаченому Положенням про медико-соціальну експертизу. ОСОБА_1 було також роз’яснено право на звернення до МОЗ України з метою проведення альтернативної експертизи в іншій області, обстеження в Укр.Дер.НДІ МСПІ. Від запропонованого обстеження ОСОБА_1 відмовився у категоричній формі. Пунктом 4 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що органом, який здійснює медико-соціальну експертизу, є медико-соціальні комісії (МСЕК), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров’я при Міністерстві охорони здоров’я Автономної республіки Крим, управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Таким чином, законодавством чітко визначено органи, які можуть визнати громадян інвалідами. Тому суд не може визнати неправомірними дії Алчевської міжрайонної МСЕК та скасувати рішення МСЕК, яке було прийнято 09.06.2011р. на сумісному засіданні Алчевської міжрайонної МСЕК та Луганської обласної МСЕК №2, тим самим, визнавши позивача інвалідом 3гр., оскільки в цьому випадку суд візьме на себе повноваження органу, що здійснює медико-соціальну експертизу, тобто вийде за межі своїх повноважень. Крім того, рішення Алчевської міжрайонної МСЕК затверджено Луганської обласної МСЕК №2, тому позивач повинен був оскаржувати рішення Луганської обласної МСЕК №2, але на протязі розгляду справи позивач так і не уточнив свої позовні вимоги. У своїх позовних вимогах позивач вказує, що не згоден з рішенням МСЕК, оскільки, на його думку, у нього не настали позитивні зміни у стані здоров’я і він не набув працездатності. З такими доводами позивача суд не може погодитися, тому що єдиним органом, який може робити такі висновки, є МСЕК. У даному випадку ОСОБА_1 мав право звернутися до МОЗ України з метою проведення альтернативної експертизи в іншій області, пройти обстеження в Укрдерж.НДІ МСПІ, але він відмовився від цього, що було встановлено у судовому засіданні, проти чого не заперечував сам позивач. Суд у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Алчевської міжрайонної медичної соціальної експертної комісії про визнання дій неправомірними та скасування рішення, відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.

3) 24.06.2010 р. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області було винесено рішення по справі №2-2911  за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської медико-соціальної експертної комісії Київської області, 3-ї особи: управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, управління Пенсійного Фонду України в м.Білій Церкві, про визнання дій МСЕК неправомірними. Заслухавши пояснення представника позивача, надані за допомогою перекладача, ознайомившись з письмовими поясненнями представника позивача, які приєднані до справи, заслухавши пояснення представника відповідача, представників 3-х осіб, оглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. Так, по справі встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус учасника війни, з 07.10.2008 року є інвалідом 2 групи з дитинства довічно, перебуває на обліку в управління ПФУ в м.Білій Церкві та одержує пенсію по втраті годувальника, що стверджується копією посвідчення учасника війни серії НОМЕР_1 від 26.05.1997 року, копією довідки МСЕК №312354 від 13.10.2008 року, копією пенсійного посвідчення від 11.03.2009 року серії НОМЕР_2. З матеріалів справи також вбачається, що 17.11.2008 року Білоцерківською міжрайонною МСЕК було винесено висновок про час настання інвалідності у ОСОБА_1, згідно якого встановлено, що виявлена патологія і ступінь функціональних порушень дає підставу визнати її інвалідом з дитинства до повноліття за діагнозом “уроджена глухонімота”, вона визнається інвалідом 2 групи з дитинства довічно, що слідує з копії цього висновку. Позивач звертається до суду і просить суд зобов’язати МСЕК внести відповідні зміни до вказаного висновку щодо часу настання інвалідності в графі за діагнозом «придбана глухота з дитинства» замість “уроджена глухонімота”. При вирішенні цього спору суд виходить з наступного. Відповідно до ст.6 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом. Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом. Згідно з п.35 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМ України від 22.02.1992 року №83 /в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення/, рішення медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до суду в установленому порядку. Як передбачено п.18 Положення, міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням своїх трудових обов’язків. Тобто, Білоцерківська міжрайонна МСЕК при винесенні рішення про час настання інвалідності у позивачки діяла в межах своїх повноважень. Відповідно до п.1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 07.04.2004 №183, зареєстрованим в Мінюсті України 22.04.2004, за №516/9115, з метою об’єктивної оцінки стану здоров’я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК в кожному випадку проводиться комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, комісійний огляд усіма членами МСЕК та оцінка стану всіх систем організму, вивчення всіх необхідних даних лабораторних та функціональних методів дослідження. Постановою КМ України від 03.12.2009 року №1317 затверджено Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, відповідно до п.14 якого причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку. Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, для встановлення групи інвалідності, визначення часу настання інвалідності МСЕК керується відповідними медичними документами. В судовому засіданні було оглянуто медичну справу позивачки за №813, в якій є акт обстеження МСЕК від 17.07.1974 року, коли вона вперше проходила огляд на МСЕК, направлена на огляд Білоцерківською міською поліклінікою, в направленні серед діагнозів інших спеціалістів вказано діагноз лікаря-лора: уроджена глухонімота, цей діагноз було також підтверджено при огляді МСЕК, медичні документи, які б підтверджували інші об’єктивні дані про початок захворювання позивачки, в медичній справі відсутні. Не було надано таких документів і під час розгляду справи в судовому засіданні. Так, представник позивача для підтвердження своїх позовних вимог посилався на те, що позивачка в період війни в неповнолітньому віці працювала в колгоспі і втратила слух з невідомих причин, тобто, глухонімота у неї придбана, а не вроджена. В матеріалах справи є копія довідки про те, що позивачка дійсно працювала в колгоспі “Ленінський шлях” в 1944 році і мала 38 трудоднів, але ці довідка ніяким чином не свідчить про те, коли позивачка захворіла-під час роботи чи з народження. В письмових свідченнях мешканців с.Пилипчі, які надані суду, вказано тільки на те, що ці особи працювали разом з позивачкою в роки війни і позивачка була інвалідом з вадами слуху /глухонімота/ у неповнолітньому віці у воєнні роки, але також з цих показів не вбачається, чи була хворою позивачка з дитинства до того, як почала працювати в колгоспі, чи захворіла під час роботи. Представником позивача надано також суду копії архівних довідок про те, що документи школи-інтернату для глухих за 1936-1941 р. не збереглися, а тому відсутні докази того, чи навчалася в цій школі-інтернаті позивачка. А тому суд вважає, що при винесенні висновку про час настання інвалідності Білоцерківська МСЕК діяла відповідно до своїх повноважень, рішення приймалося на підставі наданих МСЕК медичних документів про час настання інвалідності у позивачки, до того ж, 13.10.2008 року позивачка була оглянута спеціалістами МСЕК при її звернення щодо встановлення 2 групи інвалідності в результаті погіршення стану здоров’я. Безспірних доказів, які б викликали сумнів у правильності висновку МСЕК, представником позивача суду не було надано, тоді як відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім того, в своїх письмових поясненнях представник позивача посилався на те, що ОСОБА_1 має всі підстави для надання їй статусу інваліда війни у відповідності з п.5 ст.7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Але згідно п.5 ст.7 вказаного Закону, до інвалідів війни належать особи, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки. А будь-які документи, які підтверджують той факт, що позивачка стала інвалідом внаслідок воєнних дій у неповнолітньому віці, у неї відсутні. Таким чином, суд вважає даний позов необґрунтованим і відмовляє в його задоволенні.

4) 25.07.11р. Калінінським районним судом міста Донецька було винесено рішення по справі №2-470/11 за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного центру медико-соціальної експертизи, про визнання незаконним висновку обласної МСЕК від 21 січня 2010 року. Вислухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи,суд вважає, що позов ОСОБА_1 не обґрунтований та задоволенню не підлягає. На підставі встановлених діагнозів рішенням обласної МСЕК №1 від 21 січня 2010 року позивач ОСОБА_1 визнана інвалідом третьої групи загального захворювання безстроково. Згідно матеріалів справи позивач проходила лікування в Донецькому обласному клінічному територіальному медичному об’єднанні в зв’язку з захворюванням суглобів. На підставі випису з історії хвороби Центральної міської лікарні м.Угледара, де вона проходила лікування з 30 вересня 2010 року по 15 жовтня 2010 року їй був встановлений діагноз поширений остеохондроз. Раніше 30 січня 2007 року позивач ОСОБА_1 була оглянута з метою поновлення групи інвалідності та рішенням міжрайонної МСЕК № 3 м.Донецька визнана інвалідом третьої групи від загального захворювання без терміну переогляду. Не погодившись з рішенням МСЕ м.Донецька, позивач в 2008 році звернулася з проханням бути оглянутою в Центрі медико-соціальної експертизи МОЗ України. На підставі довідки Центру медико-соціальної експертизи «підстав для встановлення 11 групи інвалідності в даний час не знайдено. Рішення обласної МСЕК №3 від 25 липня 2008 року про ІІІ групу інвалідності від загального захворювання підтверджено». На підставі клопотання представника відповідача про призначення комісійної судово-медичної експертизи, проведення якої доручити Донецькому обласному центру судово-медичних експертиз,поставив на вирішення експертів питання чи є підстави для встановлення ОСОБА_1 першої групи інвалідності з врахуванням її захворювання. Згідно висновку комісійної судово-медичної експертної комісії Донецького обласного центру МСЕ «У громадянки ОСОБА_1 поширений остеохондроз, спондилоартроз хребта, з переважним шийного і попереково-крижового відділу хребта , протрузією дисків С-3-С-4 С-5,С-6, L3- L4 L5 L5 SI ( з урахуванням даних МРТ) з церві котораколюмбалгієй, функціональним тетрапарезом, порушення функції хребта 1 ст., виражений антено-невротичний синдром, ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз з артеріальною гіпертензією. СН 1 ст. Підстав для встановлення ОСОБА_1 першої групи інвалідності, з врахуванням її захворювання, не має. Аналізуючи вищенаведені докази, суд дійшов висновку про правомірність рішення відповідача щодо встановлення ОСОБА_1 третьої групи інвалідності, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивачки.

5) 07.07.2010р. Тернопільським окружним адміністративним судом було винесено постанову по справі №2-а-2165/10/1970 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання неправомірною відмови МСЕК №1 у встановленні відсотку втрати працездатності та зобов’язання обласної МСЕК №1 встановити ОСОБА_1 ступінь втрати працездатності у відсотках. Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, показання свідків, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звільнений із служби в органах МВС України в 1998 році згідно із Свідоцтвом про хворобу №151 від 1 липня 1998 року, яке видане військово-лікарською комісією УМВС України в Тернопільській області (далі по тексту ВЛК УМВС України в Тернопільській області) внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. За направленням ВЛК УМВС України в Тернопільській області 10 вересня 2002 року ОСОБА_1 обласною МСЕК №1 був визнаний інвалідом ІІІ групи по захворюванню, яке пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. 24 березня 2004 року позивач був визнаний інвалідом ІІ групи. В зв’язку з прогресуванням хвороби 6 серпня 2009 року ОСОБА_1 визнаний інвалідом І групи до 1 вересня 2010 року. На підставі постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2009 року у справі №2-а-2795/09/1970, якою було задоволено позов ОСОБА_1 та визнано неправомірною відмову сектора медичного забезпечення УМВС України в Тернопільській області у видачі ОСОБА_1 направлення на МСЕК та зобов’язано сектор медичного забезпечення видати ОСОБА_1 направлення на проходження МСЕК для встановлення ступеня втрати працездатності, сектором медичного забезпечення УМВС України в Тернопільській області 8 червня 2010 року за №25/350 було надано ОСОБА_1 направлення в обласну МСЕК №1 на встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках. Обласна МСЕК №1 листом №76 від 9 червня 2010 року відмовила позивачу у встановленні відсотку втрати працездатності. Відмова мотивована тим, що термін встановлення втрати працездатності в ОСОБА_1 втрачено відповідно до п.13.1 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317. Суд не погоджується з такою позицією обласної МСЕК №1 виходячи з наступного: Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року № 2011-XII  у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Тобто з внесенням змін в дану норму було проведено заміну виплати державного обов’язкового страхування на виплату одноразової грошової допомоги. Враховуючи те, що позивач був працівником міліції то аналогічна норма також закріплена в ч.6 ст.23 Закону України “Про міліцію”. Де зокрема зазначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги працівнику міліції регламентований Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №707 від 12 травня 2007 року (далі по тексту Порядок 707). В підпункті 2 абзацу 1 пункту 1 Порядку 707 встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: 1) під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, (у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи;) та 2) у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією. Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки до акта огляду МСЕК серії ТЕР №174407 від 16 вересня 2009 року причиною інвалідності ОСОБА_1 є захворювання пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачу встановлено інвалідність яка настала після проходження служби в органах внутрішніх справ і пізніше трьох місяців після звільнення із служби, але внаслідок захворювання, що сталося в період проходження служби в органах внутрішніх справ, а тому ОСОБА_1 може претендувати на отримання одноразової грошової допомоги за умови визначення медико-соціальною експертною комісією ступеня втрати працездатності. Судом не приймається до уваги посилання представників відповідача в запереченні та позиція обласної МСЕК №1 викладена в листі-відмові №76 від 9 червня 2010 року з приводу того, що термін встановлення ступеня втрати працездатності у ОСОБА_1 втрачено відповідно до п.13 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009, №1317, оскільки дана норма регулює порядок встановлення ступеню втрати працездатності військовослужбовців і військовозобов’язаних у період проходження ними служби (зборів) з метою виплати страхових сум за державним обов’язковим особистим страхуванням. Разом з тим як встановлено в судовому засіданні тільки після вступу в законну силу постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2009 року у справі №2-а-2795/09/1970, якою було задоволено позов ОСОБА_1 та визнано неправомірною відмову сектора медичного забезпечення УМВС України в Тернопільській області у видачі ОСОБА_1 направлення на МСЕК та зобов’язано сектор медичного забезпечення видати ОСОБА_1 направлення на проходження МСЕК для встановлення ступеня втрати працездатності, сектором медичного забезпечення УМВС України в Тернопільській області 8 червня 2010 року за №25/350 було надано ОСОБА_1 направлення в обласну МСЕК №1 на встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Аналізуючи відмову обласної МСЕК №1 у встановленні ОСОБА_1 відсотку втрати працездатності, суд приходить до висновку, що вона надана в порушення вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Закону України “Про міліцію”, не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи. З врахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач порушив права позивача, а тому приходить до переконання про захист цих прав шляхом визнання неправомірною відмови обласної медико-соціальної експертної комісії №1 Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи у встановленні ОСОБА_1 відсотку втрати працездатності та зобов’язання обласної медико-соціальної експертної комісії №1 Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи встановити ОСОБА_1 ступінь втрати працездатності у відсотках. Судом позов було задоволено.

6) 02.04.2010р. Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська було винесено постанову по справі №2а-407/10 за позовом ОСОБА_1 до обласного центру медико-соціальної експертизи Дніпропетровської обласної державної адміністрації МСЕК №1 про визнання рішення МСЕК незаконним та надання статусу інваліда. Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин у м.Києві із скаргою на підвищення артеріального тиску, яке супроводжувалось головним болем, слабкістю, недомаганням, болями в суглобах. 03 лютого 2009 року позивачці була зроблена операція лапараскопічна лівостороння адреналектомія із пухлиною, дренування черевної порожнини. 26 березня 2009 року позивачка ОСОБА_1 потрапила на стаціонар у міську клінічну лікарню №9. Після курсу лікування, відповідно до виписки з історії хвороби №2969, позивачці рекомендовано направлення для вирішення питання про встановлення ступеню втрати працездатності у лікувально-консультаційну комісію за місцем проживання. Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Обласного центру медико-соціальної експертизи №1 для вирішення питання про визначення ступеня втрати працездатності у лікувально-консультаційну комісію за місцем проживання. Обласним центром медико-соціальної експертизи №1 було направлено позивачці листа №122 від 14.08.2009 року, в якому зазначено, що на підставі обстеження в УкрДержНДІ МСПІ рішенням комісії група інвалідності не встановлена; обмеження в праці по лінії ЛКК та рекомендовано з усіх питань звертатися до обласної МСЕК №1. Таким чином, враховуючи ту обставину, що лист обласної МСЕК №1 від 14.08.2009 року №122 не є актом індивідуальної дії у розумінні норм ст.17 КАС України та не породжує для позивачки правових наслідків, суд не вбачає підстав для задоволення позову. Судом у задоволенні адміністративного позову до Обласного центру медико-соціальної експертизи Дніпропетровської обласної державної адміністрації МСЕК №1 про визнання рішення МСЕК незаконним та надання статусу інваліда відмовити у повному обсязі.

7) 22.11.2012 р. Галицьким районним судом м.Львова було винесено рішення по справі №1304/3882/12 за позовом ОСОБА_2 до обласного центру медико-соціальної експертизи №1 про визнання неправомірним та скасування рішення про встановлення групи інвалідності. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає відмові в задоволенні з наступних підстав. Судом встановлено, що актом огляду у МСЕК від 18.11.1994 року, складеним Обласною МСЕК №1, позивачеві визначено третю групу інвалідності у зв'язку з каліцтвом, отриманим при виконанні обов'язків військової служби, пов'язаним з аварією на Чорнобильській АЕС. Інвалідність встановлена до 01.12.1999 року. Дата чергового переогляду - 18.11.1999 року. Актом огляду у МСЕК від 05.06.1995 року, складеним Обласною МСЕК №1, позивачеві визначено другу групу інвалідності у зв'язку з каліцтвом, отриманим при виконанні обов'язків військової служби, пов'язаним з аварією на Чорнобильській АЕС. Інвалідність встановлена безтерміново. Разом з тим, актом огляду у МСЕК від 24.06.1998 року, складеним Обласною МСЕК №1, позивачеві визначено третю групу інвалідності у зв'язку з каліцтвом, отриманим при виконанні обов'язків військової служби, пов'язаним з аварією на Чорнобильській АЕС. Інвалідність встановлена до 01.07.2001 року. Дата чергового переогляду - 24.06.2001 року. В судовому засіданні встановлено, що переогляд було здійснено за зверненням ОСОБА_2 у зв'язку зі звільненням з військової служби для отримання страхової виплати. Позивач оскаржив зазначене рішення про встановлення третьої групи інвалідності до Вінницького філіалу Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності, комісією якого надано висновок №1514 від 02.09.1998 року про обґрунтованість необхідності встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності та визначення 80% втрати працездатності. Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 року №83, чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення, медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя. Органом, який здійснює медико-соціальну експертизу, є медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), що організуються в самостійні центри, бюро при управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Медико-соціальна експертиза повинна здійснюватися після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного діагнозу, професійно-трудового прогнозу, одержання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання. Чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я №16.01/20 від 28.12.1991 року, передбачено, що залежно від важкості інвалідності встановлюється перша, друга, третя групи інвалідності. Питання про встановлення інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клінічних, психологічних, соціально-побутових і професійних факторів. При цьому враховуються: характер захворювання, ступінь порушення функцій, ефективність лікування і реабілітаційних заходів, стан компенсаторних механізмів, клінічний і трудовий прогноз, можливість соціальної адаптації, потреба у різних видах соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, професійна підготовка, вік та інше. Оцінюючи докази у їх сукупності, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення про визначення позивачеві третьої групи інвалідності, що було прийняте в межах компетенції. Висновок Вінницького філіалу Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності носить рекомендаційний характер, оскільки лише відповідна медико-соціальна комісія має право на прийняття рішення про визначення ступеня обмеження життєдіяльності людини, групи інвалідності. Крім того, актом №390 огляду МСЕК від 12.03.2012 року позивачеві безтерміново визначено третю групу інвалідності. Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

8) 17.01.2012 р. Одеським окружним адміністративним судом було винесено постанову по справі №2а/1570/7071/2011 за позовом ОСОБА_3 до Одеського обласного центру медико-соціальної експертизи в особі Обласної медико-соціальної експертної комісії №1 про визнання не чинним акту огляду Обласної МСЕК №1 від 27.07.2011р. №383 п-с, визнання протиправним та скасування рішення Обласної МСЕК №1 від 27.07.2011р. про встановлення 3 (третьої) групи інвалідності. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши обставини якими обґрунтовуються вимоги позивача, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав. Судом встановлено, що 1 березня 2011 р. позивач звернувся до Одеської спеціалізованої травматологічної МСЕК для огляду та встановлення наявності або відсутності інвалідності. Підставою для звернення до Одеської спеціалізованої травматологічної МСЕК про встановлення групи інвалідності стали обставини нанесення громадянином ОСОБА_4 позивачу тілесних ушкоджень, які за результатами досудового і судового слідства були кваліфіковані по ч.1 ст.122 Кримінального кодексу України, як умисне, середньої тяжкості тілесне ушкодження. Матеріали досудового слідства з обвинувальним висновком були направлені до Малиновського районного суду м.Одеси, де в даний час розглядається кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 в скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 Кримінального кодексу України. На підставі наявності ознак інвалідності Міською поліклінікою № 1 позивачу було надано направлення на МСЕК за №2164 від 01.03.2011р. За результатами обстеження ОСОБА_3 01.03.2011 р. йому встановлено 2 (другу) групу інвалідності, причина інвалідності: загальне захворювання, строком до 01 квітня 2012 року, із черговим переоглядом 01 березня 2012 р. Також позивачу було надано індивідуальну програму реабілітації інваліда №790 від 01.03.2011р. (аркуш справи 69). Проте рішенням Одеської обласної МСЕК №1 ОСОБА_3 визнаний інвалідом 3 (третьої) групи, терміном до 01.10.2012 р., підставою інвалідності стало загальне захворювання. Попереднє рішення спеціалізованої травматологічної МСЕК було скасовано, довідка Одеської спеціалізованої МСЕК від 01 березня 2011 р. про другу групу інвалідності втратила юридичну силу. У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що рішенням Одеської обласної МСЕК №1 про зміну групи інвалідності за даними стаціонару та об’єктивного огляду на МСЕК встановлено, що у хворого має місце комплекс клініко-функціональних порушень, який в помірному ступеню обмежує його життєдіяльність та ґрунтується на тому, що у позивача відсутні рентгенограми кісток черепу одразу після травми, згідно висновку комп’ютерної томографії через 8 місяців після травми пошкоджень з боку кісток черепа немає, крім того, згідно патронажу, ОСОБА_3 працює на ринку “Старокінний”, тобто раціонально працевлаштований (аркуш справи 86). Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно довідки “патронажу на дому” №10 від 19.10.2011 р., старша медсестра Дранченко Т.Є. разом із головою спеціалізованої травматологічної МСЕК Кашаповою О.В.. відвідали позивача, однак дома його не було, із слів сусідів він проживає в трьох кімнатній квартирі, має всі побутові умови, конфліктує із сусідами та працює на ринку “Старокінний”. Проте суд не приймає до уваги ці відомості, так як доказів стосовно того, що позивач працевлаштований на ринку «Старокінний» не надано, крім того відомості зазначені у довідці ґрунтуються на словах сусідів, прізвище та адреса, яких у довідці також не зазначаються. У судовому засіданні представник відповідача також зазначив, що зміна рішення первинної МСЕК обласною МСЕК не повинна в обов’язковому порядку ґрунтуватися на огляді особи, щодо якої встановлюється група інвалідності, так як відповідно до п. 12 Положення про медико-соціальну експертизу Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх, а тому при встановлені позивачу 3 (третьої) групи інвалідності його огляд не відбувався, рішення приймалося на підставі акту огляду №132 від 07.03.2011 р. Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що про час та місце огляду на підставі якого ОСОБА_3 було змінено групу інвалідності позивача не повідомляли, відповідачем до суду не надано будь-яких доказів того, що позивач запрошувався ними саме для проведення контрольного огляду, та що він був повідомлений про це належним чином. Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_3 з березня 2011 року жодного разу не оглядався. Крім того, у судовому засіданні представник позивача пояснив, що 06.12.2011р. старшим помічником прокурора Малиновського району м. Одеси Останіною І.В. винесено постанову про зміну обвинувачення в суді, зазначивши, що умисними діями ОСОБА_4 скоїв злочин, передбачений ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України по кваліфікуючим ознакам: умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, що викликало розлад здоров’я, пов’язаний з стійкою втратою працездатності не менше чим на одну третину. Відповідно до висновків комісійної судово-медичної експертизи №368 у громадянина ОСОБА_3 була закрита черепно-мозкова травма у формі забиття головного мозку легкого ступеню; закриті переломи кісток лицевого черепу (передньої стінки лівої верхньощелепної пазухи, лівої скулової дуги), забив м’яких тканей скулової області зліва, гематоми і травми голови. Наслідком даної черепно-мозкової травми став розвиток генералізованної посттравматичної епілепсії з рідкісними тоноклінічними припадками, посттравматичної енцефалопатії зі значним зниженням інтелекту (психічними розладами, виникаючими головними болями, втратою свідомості, запальністю, дратівливістю, дисфорією, стомлюваністю, важкостями при запам’ятовуванні, нестійкістю в емоційній сфері, зниженням пам’яті, зниженням рівня запам’ятовування і відтворювання, зниженням розумової діяльності, деталізації, зниженням рівня узагальнення, висновків, зниженням ініціативи, кола інтересів, відволіканням), що у відповідності із ст.1 “а” Таблиці процентів втрати загальної працездатності до Інструкції про порядок організації і проведення лікарсько-страхової експертизи (1986 р.) що виявляється в постійній втраті загальної працездатності в розмірі 75 процентів. Тому вищевказана черепно-мозкова травма, відповідно п.2.1.6 “Правил судово-медичного визначення ступеню важкості тілесних ушкоджень” (1995 р.) відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень з розладом здоров’я, пов’язаного зі стійкою втратою загальної працездатності не меш однієї третьої. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Згідно зі ст.3 вищевказаного Закону інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України. Згідно з п.3, п.17, п.20 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 р., медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінпраці та Радою Федерації незалежних профспілок України. Як вбачається з п.26, п.27 вказаного Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. Акт огляду МСЕК оформлюється відповідно до Форми №157/о, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я №224 від 19.05.2003р. В розділі 30 зазначеної форми вказується “експертне рішення”, яке включає висновок про умови і характер праці, рекомендації по соціально-трудовій реабілітації, рекомендації по медичній реабілітації, групу інвалідності, причини інвалідності, строк встановлення інвалідності, дата чергового перегляду, час настання інвалідності, ступень втрати працездатності у відсотках, потреба у додаткових видах допомоги, документи, що є підставою для прийняття експертного рішення, обґрунтування експертного діагнозу, обґрунтованість направлення на МСЕК. Пунктом 21 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності передбачено, що у разі встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров'я комісія розробляє на підставі плану медичної реабілітації, що обов'язково надається лікарем, або за участю лікаря індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначаються обсяги та види реабілітаційних заходів, методи та строки їх здійснення, засоби реабілітації та відповідальні за виконання. Комісія відповідає за якість розроблення індивідуальної програми реабілітації інваліда та здійснює у межах своїх повноважень контроль за її виконанням. Відповідно до п.34. Постанови №83 у разі незгоди оглянутого з рішенням районної, міжрайонної міської медико-соціальної експертної комісії він протягом місяця має право подати про це письмову заяву до республіканської, Кримської, обласної, центральної міської медико-соціальної експертної комісії або до медико-соціальної експертної комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного відділу (управління) охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або відділ (управління) охорони здоров'я в триденний строк з дня одержання заяви надсилають усі наявні документи разом із заявою на розгляд республіканської, Кримської, обласної, центральної міської медико-соціальної експертної комісії, яка не пізніш як через місяць з дня подання заяви проводить переогляд хворого і приймає відповідне рішення. Як встановлено в судовому засіданні, позивач не оскаржував рішення Одеської спеціалізованої МСЕК від 01.03.2011р. ні до Одеської обласної МСЕК, ані до Міністерства охорони здоров’я. Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Одеського обласного центру медико-соціальної експертизи в особі Обласної медико-соціальної експертної комісії № 1 про визнання не чинним акту огляду Обласної МСЕК №1 від 27.07.2011р. №383 п-с, визнання протиправним та скасування рішення Обласної МСЕК №1 від 27.07.2011р. про встановлення 3 (третьої) групи інвалідності є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Рекомендації та шляхи вирішення:
Підвищувати роль суду у захисті прав громадян у взаємовідносинах громадян і медико-соціальних експертних комісій.
Забезпечити можливість незалежної експертизи.

Далі буде.