На Миколаївщині люди, позбавлені слуху і здатності говорити просять про допомогу

Ми, проживаємо в гуртожитку по вул.Південна, 37 в місті Миколаєві.
Будівля гуртожитку знаходиться на балансі Миколаївського підприємства Українського товариства глухих, яке повністю розвалилося, а гуртожиток знаходиться в жахливому стані.
Мешканці гуртожитку це люди з обмеженими можливостями, які на сьогоднішній день через бюрократію не мають змоги приватизувати кімнати, в яких живуть все життя.
Для виконання положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" рішенням міської ради від 04.03.2010 року № 44/23 затверджено Програму передачі гуртожитків у комунальну власність м Миколаєва на 2010 - 2014 роки.
Цим рішенням наш гуртожиток включено до переліку, підлягають передачі в комунальну власність міста Миколаєва, однак по сьогоднішній день, після десяти років очікувань, передача не здійснено.
Багаторічна стан невизначеності і підвішеність питання про передачу гуртожитку місту Миколаєву негативним чином впливають на побут живуть в гуртожитку людей, які позбавлені слуху і здатності говорити.
При цьому, згідно з ст.18 Закону України “Про реалізацію житлових прав мешканців гуртожитків” виключно у органів місцевого самоврядування є компетенція звертатися до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у власність територіальної громади в разі відмови або бездіяльності власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку.
З жовтня 2019 року жителі гуртожитку самостійно звернулися в суд з позовом про передачу гуртожитку в комунальну власність.

Цивільна справа №489/5400/19, провадження №2/489/760/20

РІШЕННЯ
Іменем України
19 червня 2020 року

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретаря судового засідання Долгорученко Т.С.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника третьої особи- Миколаївської міської ради Єлової Н.Р.,
третіх осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача - Миколаївська міська рада, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих (далі - Миколаївське УВП "УТОГ"), Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Українське товариство глухих" (далі - ВГОІ "УТОГ"), про зобов`язання передати гуртожиток до комунальної власності територіальної громади міста
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про зобов`язання відповідачів передати будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади міста Миколаєва згідно з додатком 2 Програми передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва на 2010 - 2014 роки, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради №44/23 від 04.03.2010.
Як на підставу позовних вимог позивач вказала, що зареєстрована та постійно проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. Власного житла немає. Будівля гуртожитку перебуває на балансі Миколаївського УВП "УТОГ", що встановлено рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.03.2007 у справі №2-258/2007, а засновником Миколаївського УВП "УТОГ" є ВГОІ "УТОГ".
Рішенням Миколаївської міської ради від 29.05.2001 №30/32 "Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної власності" у пункті 6 було вирішено надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва гуртожитків та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП "УТОГ".
Рішенням Миколаївської міської ради від 21.07.2004 №22/32 надано згоду на прийняття першого під`їзду гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою Центрального правління "Українського товариства глухих" від 30.07.2004 №142 Миколаївському УВП "УТОГ" надано дозвіл на передачу першого під`їзду гуртожитку. Рішень щодо передачі другого під`їзду вказаного гуртожитку не приймалося.
З 01.01.2009 набув чинності Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який передбачає передачу гуртожитків як цілісних майнових комплексів, така передача у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду. На виконання вимог цього Закону рішенням Миколаївської міської ради від 04.03.2010 №44/23 затверджена Програма передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва на 2010-2014, відповідно до якої спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, що підлягає передачі до комунальної власності. Але до теперішнього часу його передача не здійснена через відмову відповідача вчинити відповідні дії з передачі гуртожитку.
Так як відповідачі відмовляються передати будівлю гуртожитку у комунальну власність, позивач та треті особи позбавлені можливості реалізувати цивільні права на приватизацію займаних ними кімнат в гуртожитку відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засідання позивач, її представник та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.
Відповідачі до суду своїх представників не направили. Правом на подання відзиву в строк, установлений судом, не скористалися.
ВГОІ "УТОГ" надала до суду заяву про відкладення розгляду справи через оголошення в України карантину.
Миколаївське УВП "УТОГ" просило відкласти розгляд справи для залучення перекладача жестової мови, так як директор підприємства є інвалід по слуху. Також в окремій заяві, виклало свої доводи проти задоволення позовних вимог. Вказало, що спірний гуртожиток знаходиться на балансі підприємства та не підлягає передачі у власність територіальної громади. Рішення про відчуження цього нерухомого майна відповідно до статуту має прийматися виключно вищими керівними органами УТОГ. Щодо житлових прав позивача, як мешканця гуртожитку, то жодним чином їх не порушено.
Суд, вислухавши думку присутніх учасників справи, які наполягали на її розгляді по суті, враховуючи те, що в попередні засідання представники відповідачі не з`являлися та неодноразово заявляли клопотання про відкладення розгляду справи, кількість учасників справи, які є фізичними особами з вадами слуху, а також те, що відповідачі не були позбавлені можливості приймати участь в розгляді справи дистанційно, але відповідних клопотань не заявляли, вважає за можливе провести розгляд справи по суті за відсутності останніх.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 побудована за рахунок Українського товариства глухих та введена в експлуатацію у 1968 році, що підтверджується випискою з балансової відомості обліку основних засобів на Миколаївського УВП "УТОГ" та рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих №792 від 30.05.1968 "Про затвердження акту державної комісії з прийняття в експлуатацію гуртожитку на 112 чол. з 20-ма вбудованими квартирами УВП УТОГа по АДРЕСА_1".
Рішенням Миколаївської міської ради від 29.05.2001 №30/32 "Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної власності" (пункт 6) вирішено надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва гуртожитків та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП "УТОГ".
Рішенням Миколаївської міської ради від 21.07.2004 №22/32 "Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної та іншої власності" за зверненням Миколаївського УВП "УТОГ" надано згоду на прийняття до комунальної власності першого під`їзду гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та об`єктів комунального призначення, що його обслуговують та знаходяться на балансі Миколаївського УВП "УТОГ".
Постановою Центрального правління "Українського товариства глухих" від 30.07.2004 №142 Миколаївському УВП "УТОГ" надано дозвіл на передачу першого під`їзду гуртожитку.
Рішень про передачу другого під`їзду вказаного гуртожитку не приймалося.
Рішенням Миколаївської міської ради від 04.03.2010 №44/23 затверджена Програма передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва на 2010-2014, відповідно до якої спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, що підлягає передачі до комунальної власності.
Із адресованого голові ВГОІ "УТОГ" листа Миколаївського міського голови від 14.03.2019 вбачається, що до міської ради зверталися мешканці гуртожитку по АДРЕСА_1, який належить ВГОІ "УТОГ", з проханням допомоги у вирішенні питання передачі зазначеного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва, з метою приватизації кімнат згідно законодавства України. У зв`язку із тим, що рішенням від 21.07.2004 №22/32 міська рада надала згоду на прийняття до комунальної власності гуртожитку, міський голова запропонував розглянути порушене питання та надати згоду на передачу гуртожитку по АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва і надати необхідний пакет документів.
Як слідує із позовної заяви та пояснень позивача і її представника до теперішнього часу передача до комунальної власності гуртожитку, зокрема другого під`їзду будівлі, не здійснена, внаслідок чого позивач, які і ніші мешканці гуртожитку позбавлені можливості приватизувати свої кімнати, які є єдиним їхнім житлом, що порушує їхнє право на приватизацію цього житла.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" цей закон поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п`яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках, які є об`єктами прав державної та комунальної власності, і фактично проживають у них. Сфера дії цього закону поширюється на гуртожитки, які є об`єктом права державної та комунальної власності.
Особливий правовий режим гуртожитків обумовлений їх функціональним призначенням, яке полягає у забезпеченні тимчасовим житлом фізичних осіб.
У сфері житлового права гуртожитком визначається спеціально споруджений або переобладнаний для цієї мети жилий будинок (частина будинку), який зареєстрований як гуртожиток у виконавчому органі відповідної ради або державній адміністрації і призначений для тимчасового проживання громадян у період роботи (служби), навчання.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частин першої, третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду.
Як вбачається із матеріалів справи, Миколаївське УВП "УТОГ", засновником якого є ВГОІ "УТОГ", як балансоутримувач гуртожитку, не надавало згоди на безоплатну передачу спірного гуртожитку в цілому до комунальної власності у встановленому чинним законодавством порядку.
Передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування (пункт 4 частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").
Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.
Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №264/7504/15-ц (провадження №61-34679св18) та 21.05.2020 у справі №61-10132св18 (провадження №401/3644/16-ц).
Суд звертає увагу, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, обравши належний спосіб захисту своїх прав. Як слідує з положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" саме орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями на звернення до суду із заявленими у цій справі вимогами.
Таким чином позивач не наділена правом на звернення до суду з позовами про передачу спірного гуртожитку у власність територіальної громади м.Миколаєва, а Миколаївська міська рада, як встановлено в ході судового розгляду справи з пояснень представника міської ради, з таким позовом до суду не зверталася.
За такого, правові підстави для задоволення позовних вимог в суду відсутні.
Щодо посилання представника позивача на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.03.2007 у справі №2-258/2007, яким зобов`язано Миколаївське УВП "УТОГ" дозволити приватизацію окремих квартир в спірному гуртожитку, як і посилання на інші рішення суду першої та апеляційної інстанцій, а так само і те, що на теперішній час до комунальної власності передано лише перший під`їзд гуртожитку, що не відповідає законодавству, так як передачі підлягає цілісний майновий комплекс, а не його частина, суд до уваги не приймає оскільки відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України,  суд
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача - Миколаївська міська рада, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих, Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Українське товариство глухих", про зобов`язання передати гуртожиток до комунальної власності територіальної громади міста.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності з пунктом 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Згідно пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19),  строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя І.В.Коваленко

справа 489/5400/19, провадження №22-ц/812/1285/20

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2020 року

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
її представника - ОСОБА_2,
представника відповідача Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих - Сіхарулідзе Д.Г.,
представника третьої особи Миколаївської міської ради - Ничипорчук О.С.,
третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
перекладача Шойко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 19 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В., в залі судового засідання в м.Миколаїв, о 10 год. 00 хв., повний текст якого складений 22 червня 2020 року, за позовом  ОСОБА_1 до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих (далі - Миколаївське УВП УТОГ), Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Українське товариство глухих" (далі - ВГОІ "УТОГ"), третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, про зобов`язання передати гуртожиток до комунальної власності громади міста,
ВСТАНОВИВ:
02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих, Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Українське товариство глухих", третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, в якому просила зобов`язати відповідачів передати будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади міста Миколаєва згідно до Програми передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва на 2010-2014 роки, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради №44/23 від 04 березня 2010 року.
Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що позивач зареєстрована та постійно проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. Власного житла не має. Будівля гуртожитку перебуває на балансі Миколаївського УВП УТОГ, яке є регіональною організацією ВГОІ "УТОГ".
Рішенням Миколаївської міської ради від 29 травня 2001 року №30/32 "Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної власності" у п.6 було вирішено надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва гуртожитків та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ.
Рішенням Миколаївської міської ради від 21.07.2004 року №22/32 надано згоду на прийняття першого під`їзду гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва.
Постановою Центрального правління Українського товариства глухих від 30.07.2004 року №142 Миколаївському УВП УТОГ надано дозвіл на передачу першого під`їзду гуртожитку. Рішень щодо передачі другого під`їзду вказаного гуртожитку не приймалося.
З 01 січня 2009 року набув чинності Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який передбачає передачу гуртожитків як цілісних майнових комплексів, така передача у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду. На виконання вимог цього Закону рішенням Миколаївської міської ради від 04.03.2010 року №44/23 затверджена Програма передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва на 2010-2014 роки, відповідно до якої спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, що підлягає передачі до комунальної власності. Але до теперішнього часу його передача не здійснена через відмову відповідачів вчинити відповідні дії з передачі гуртожитку.
Так як відповідачі відмовляються передати будівлю гуртожитку у комунальну власність, позивач та треті особи позбавлені можливості реалізувати цивільні права на приватизацію займаних ними кімнат в гуртожитку відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 19.06.2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вирішення питання щодо передачі у власність територіальної громади спірного будинку та укладання договорів про безоплатну передачу є правом Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Українське товариство глухих", а прийняття - віднесено до компетенції міської ради. Така передача має проводитись у встановленому законом порядку. Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, в якій посилаючись на його необґрунтованість та незаконність, просила скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції неправильно було застосовано постанову Верховного Суду від 21.05.2020 року у справі №264/7504/15-ц, оскільки для вирішення спору у даній справі необхідно застосовувати положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", згідно якого передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду.
При цьому, скаржник звертав увагу суду на те, що пункт 2 на відміну від пункту 4 ч.1 ст.5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не містить імперативного припису щодо подання до суду позову виключно органом місцевого самоврядування.
Крім того, спірний гуртожиток не входив до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації, в іншій спосіб не відчужувався. Право приватної власності на спірний гуртожиток відповідачем не оформлювалось. Гуртожиток збудовано у 1968 році за радянських часів і за загальнодержавні кошти. Отже, будівля гуртожитку лише перебуває на балансі Миколаївського УВП УТОГ.
Посилання відповідача на те, що приймалось рішення про передачу лише першого під`їзду гуртожитку, а щодо другого під`їзду будь-яких рішень відповідачем не приймалось, не має братись до уваги при вирішенні спору, оскільки в порядку п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки мають передаватись як цілісні майнові комплекси. При цьому відсутність проектної та технічної документації гуртожитку виключає можливість чіткого визначення нумерації під`їздів, а тому рішення відповідача щодо передачі гуртожитку має тлумачитись як передача цілісного майнового комплексу.
Передача спірного гуртожитку до комунальної власності зумовлена забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку.
Відповідач Миколаївське УВП УТОГ, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва без змін.
Доводи відзиву обґрунтовано тим, що спірний гуртожиток побудовано за рахунок Українського товариства глухих та введено в експлуатацію у 1968 році, що підтверджується випискою з балансової відомості обліку основних засобів Миколаївського УВП УТОГ та рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих №792 від 30.05.1968 року "Про затвердження акту державної комісії з прийняття в експлуатацію гуртожитку на 112 чоловік з 20-ма вбудованими квартирами УВП УТОГ". Отже даний гуртожиток, що на балансі підприємства не підлягає передачі у власність територіальних громад. Рішення про відчуження відповідно до Статуту приймається виключно вищими керівними органами УТОГ. При цьому житлові права позивача, з врахуванням положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" як мешканця даного гуртожитку жодним чином не порушуються.
Відповідач ВГОІ "УТОГ" доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Доводи відзиву обґрунтовано тим, що скаржник у своїй апеляційній скарзі неодноразово та систематично звертається до правових механізмів, що містяться в законі України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", однак такі звернення є безпідставними з огляду на те, що відповідно до п.4 ст.1 зазначеного Закону його дія не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в іншій спосіб)».
З огляду на те, що будівля гуртожитку у м.Миколаєві була побудована за кошти Українського товариства глухих як громадської організації у 1968 році та не була в подальшому включена до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в іншій спосіб, дія зазначеного закону не поширюється на правовідносини, що стосуються зазначеної будівлі.
Теза скаржника щодо факту прийняття відповідачем рішення про передачу гуртожитку, є свідомим перекручуванням дійсних обставин справи, оскільки судом встановлено та визнано факт того, що було прийнято рішення про передачу лише першого під`їзду гуртожитку. Це стосується і подальших тверджень, зокрема щодо надання Центральним правління УТОГ дозволу на передачу гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.
Житлові права мешканців оспорюваної будівлі гуртожитку на сьогодні та за весь час їх проживання там не порушуються та не порушувались, взаємовідносини між адміністрацією Миколаївського УВП УТОГ та мешканцями вирішуються відповідно до чинного законодавства.
Інші учасники справи правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористались.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст.367 ЦПК України).
Як встановлено судом першої інстанції рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих №792 від 30.05.1968 року "Про затвердження акту державної комісії з прийняття в експлуатацію гуртожитку на 112 чол. з 20-ма вбудованими квартирами УВП УТОГ по АДРЕСА_2" передана Миколаївському учбово-виробничому підприємству Українського товариства глухих, де перебуває на обліку основних засобів підприємства до теперішнього часу.
Зазначений гуртожиток є п`ятиповерховим будинком з двома вхідними під`їздами. Перший під`їзд це двокімнатні квартири загальна кількість яких налічує 20 квартир, а в другому під`їзді розташовані кімнати по коридорному типу.
Відповідно до п.18.1 Статуту ВГОІ "УТОГ" власністю (майном) Українського товариства глухих є створені ним підприємства, організації, установи та відображені в балансах цих підприємств, організацій, установ матеріальні і нематеріальні активи, кошти, цінні папери, деривативи тощо, а також інше майно, право власності на яке підтверджене у встановленому порядку.
Нерухоме майно та земельні ділянки, що обліковуються на балансах структурних підрозділів і підприємств УТОГ, незалежно від джерел їх придбання, є виключно власністю Українського товариства глухих (п.18.9 Статуту).
Порядок використання нерухомого майна та земельних ділянок УТОГ, а також коштів і майна, що обліковується на самостійних балансах організацій підприємств, закладів та інших структурних підрозділів УТОГ, встановлюється президією Центрального правління УТОГ з урахуванням особливостей, встановлених цим Статутом (п.18.10 Статуту).
Пунктом 6 рішення Миколаївської міської ради від 29.05.2001 року №30/32 "Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної власності" вирішено надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва гуртожитків та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ.
Рішенням Миколаївської міської ради від 21.07.2004 №22/32 "Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної та іншої власності" за зверненням Миколаївського УВП УТОГ надано згоду на прийняття до комунальної власності першого під`їзду гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та об`єктів комунального призначення, що його обслуговують та знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ.
Постановою Центрального правління Українського товариства глухих від 30 липня 2004 року №142 Миколаївському УВП УТОГ надано дозвіл на передачу першого під`їзду гуртожитку.
Рішень про передачу другого під`їзду вказаного гуртожитку не приймалося.
Рішенням Миколаївської міської ради від 04.03.2010 року №44/23 затверджена Програма передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва на 2010-2014 роки, відповідно до якої спірний гуртожиток включено до переліку гуртожитків, що підлягає передачі до комунальної власності.
У відповіді ВГОІ "УТОГ" на звернення мешканців гуртожитку від 11.02.2019 року відповідач зазначає, що ВГОІ "УТОГ" є всеукраїнською громадською організацію приватної форми власності. Рішення про відчуження (передачу, продаж, дарування) нерухомого майна УТОГ приймається Вищими керівними органами УТОГ.
Постановою ГУ Пленуму Центрального правління УТОГ від 25.03.2009 року №6/П-4 встановлено, що гуртожитки УТОГ, які є у господарському віданні або на балансах підприємств і організацій УТОГ, не підлягають приватизації або передачі у власність місцевих громад.
З матеріалів інвентаризаційної справи, яка була витребувана та досліджена судом апеляційної інстанції, встановлено, що в зазначеному гуртожитку з 1994 року службою приватизації житлового фонду Миколаївського УВП УТОГ була розпочата приватизація квартир. Як наслідок на теперішній час приватизовані:
квартира АДРЕСА_3 - 30.12.1997 року; ОСОБА_13, ОСОБА_14; згідно рішення виконкому Миколаївської міської ради №1115 від 25.07.2003 року "Про надання дозволу на переведення жилих приміщень у нежилі з їх реконструкцією для розташування об`єктів торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування" приватному підприємцю ОСОБА_15 дозволено переведення жилого приміщення - квартири АДРЕСА_4 в нежиле та виконання проектних і ремонтно-будівельних робіт по реконструкції цього нежилого приміщення, а саме для розміщення магазину продовольчих товарів (свідоцтво про право власності від 27.09.2005 року на ім`я ОСОБА_15);
квартира АДРЕСА_5 - 25.04.1994 року; ОСОБА_16, ОСОБА_17; за даними технічної інвентаризації ММБТІ від 05.11.2002 року квартира переобладнана в магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" згідно рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради "Про дозвіл на переведення жилих приміщень у нежилі з їх реконструкцією для розташування об`єктів торгівлі, побутового обслуговування" від 25.09.2002 року №905;
квартира АДРЕСА_6 - 12.12.1994 року, ОСОБА_18, ОСОБА_19;
квартира АДРЕСА_7 - 16.04.1996 року, ОСОБА_20, ОСОБА_21;
квартира АДРЕСА_8 - 02.02.2000 року, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25,
квартира №10 від 28.02.1994 року, ОСОБА_26, ОСОБА_27;
квартира №11 - 12.12.1994 року, ОСОБА_28, ОСОБА_29;
квартира АДРЕСА_9 - 22.05.1998 року, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32;
квартира АДРЕСА_10 - 17.03.1997 року. ОСОБА_33;
квартира АДРЕСА_11 - 15.04.1997 року, ОСОБА_34, ОСОБА_35;
квартира 17 - 28.02.1995 року, ОСОБА_36, ОСОБА_37;
квартира 19 - 19.02.1999 року, ОСОБА_38, ОСОБА_39.
Всі ці квартири розташовані у першому під`їзді зазначеного гуртожитку. За технічними описами на теперішній час тільки частина зазначеного житлового будинку є гуртожитком (жилі приміщення другого під`їзду), що перебувають у повному господарському віданні відповідачів.
Позивач займає кімнати №№37,38 в зазначеному гуртожитку, де зареєстрована та проживає з жовтня 1988 року.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що невиконання відповідачами рішення Миколаївської міської ради №44/23 від 04.03.2010 року порушує її право на приватизацію приміщення, в якому вона проживає.
Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами ст.ст.12,81 ЦПК Українироку кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Питання щодо права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначенихзаконом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані, регулюються Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Сфера дії Закону поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України.
Закон не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у тому числі ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування.
Статтею 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що громадяни, на яких поширюється дія цього закону, мають право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.
Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.
Згідно п.6 ч.1 ст.5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законому порядку та строки, визначені затвердженою законом Загально-державною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Згідно із п.19 ч.1 ст.18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Законуу разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з п.3 ч.3 ст.14 цього Закону.
Отже суд першої інстанції правильно встановив, що сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" поширюється на майно державної форми власності (гуртожитки), яке перебуває у повному господарському віданні Миколаївського УВП УТОГ а, отже, дія цього Закону поширюється і на частину спірного гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, переданого на баланс Миколаївського УВП УТОГ за рішенням Миколаївської міської ради 30.05.1968 року та частина якого була передана в 2004 році до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва.
Разом з цим ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначено особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад та передбачено, що гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Особливий правовий режим гуртожитків обумовлений їх функціональним призначенням, яке полягає у забезпеченні тимчасовим житлом фізичних осіб.
У сфері житлового права гуртожитком визначається спеціально споруджений або переобладнаний для цієї мети жилий будинок (частина будинку), який зареєстрований як гуртожиток у виконавчому органі відповідної ради або державній адміністрації і призначений для тимчасового проживання громадян у період роботи (служби), навчання.
Статтею 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачена примусова передача гуртожитків у власність відповідних територіальних громад за рішенням суду (на безкомпенсаційній основі, на частково-компенсаційній основі, на компенсаційній основі) у випадку відсутності згоди власника гуртожитку та недосягнення домовленості щодо такої передачі між власником та місцевою радою.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наявного у справі листування мешканців гуртожитку, Миколаївської міської ради та ВГОІ "УТОГ", сторони не змогли досягти згоди щодо вирішення питання передачі всієї будівлі гуртожитку до комунальної власності на безкомпенсаційній основі.
З огляду на це колегія судді ввважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що без згоди ВГОІ "УТОГ", який є розпорядником частини гуртожитку, а саме другого під`їзду, що перебуває на балансі Миколаївського УВП УТОГ, його передача можлива, лише за рішенням суду. При цьому з позовом про таку передачу має звертатися Миколаївська міська рада, якою було прийнято рішення про прийняття в комунальну власність цього гуртожитку, оскільки така передача покладає певні зобов`язання, визначені нормами наведеного закону, а також Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", Положенням про порядок передачі в комунальну власність державного житлового Фонду, що перебував у повному господарського віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.11.1995 року №891.
Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не наділена правом на звернення до суду з позовом про передачу спірного гуртожитку у власність територіальної громади м.Миколаєва, а Миколаївська міська рада з таким позовом до суду не зверталася, тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги щодо невірного застосування постанови Верховного Суду від 21.05.2020 року усправі №264/7504/15-ц, оскільки для вирішення споруу даній справі необхідно застосовувати положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права.
Оскільки в згаданій постанові Верховного Суду висновки зроблені щодо застосування ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", яка визначає особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад, зокрема й способи такої передачі.
Стаття 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" регламентує особливості використання жилих і нежилих приміщень у гуртожитках переданих у власність територіальних громад. Зокрема п.2 ч.1 ст.5 цього Закону передбачає передачу гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду, тобто у разі відмови власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) від передачі гуртожитка у власність територіальної громади, така передача можлива за рішенням суду проте при зверненні саме територіальної громади, яка прийняла Програму передачі гуртожитків до комунальної власності, у цій справі це територіальна громада м.Миколаєва. В даному випадку не має значення, що в зазначеній постанові Верховного Суду спірний гуртожиток входив до статутного фонду (капіталу) товариства, а у справі, що розглядається гуртожиток перебуває у повному господарському віданні.
Не заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги, що постановою Центрального правління Українського товариства глухих №142 від 30.07.2004 року Миколаївському УВП УТОГ надано дозвіл на передачу гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва, оскільки такий документ в матеріалах справи відсутній та такі обставини судом першої інстанції не встановлені.
Між тим відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 21.07.2004 року №22/32 встановлено, що Миколаївське УВП УТОГ дало згоду на передачу до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва тільки частини гуртожитку, а саме першого під`їзду. Доказів визнання недійсним або скасування вказаного рішення до матеріалів справи не надано. Це рішення відповідно матеріалів БТІ виконано, частина квартир першого під`їзду за рішення виконкому Миколаївської міської ради переведена із житлових у нежитлові приміщення, а тому доводи скарги про те, що при вирішенні спору це рішення не має братись до уваги, оскільки в порядку п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки мають передаватись тільки як цілісні майнові комплекси є безпідставними.
Апеляційний суд не погоджується з доводами відзивів відповідачів про те, що дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", відповідно до п.4 ст.1 зазначеного Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти.
Матеріали справи не містять доказів про те, що спірний гуртожиток було побудовано або придбано до 01 грудня 1991 року приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти чи доказів того, що на нього не поширюється загальний виняток згідно з ч.4 ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Разом з тим в матеріалах справи міститься рішення виконкому Миколаївської міської ради від 30.05.1968 року "Про затвердження акту державної комісії по прийому в експлуатацію гуртожитку на 112 осіб з 20 вбудованими квартирами УВП УТОГа по АДРЕСА_12" Відповідно до зазначеного рішення замовником будівництва є Миколаївське учбово-виробниче підприємство. Заселення гуртожитку та жилих квартир проводити з дозволу виконкому міської ради та доручено Миколаївському УВП УТОГ прийняти гуртожиток на баланс та організувати його експлуатацію, отже гуртожиток було передано у повне господарське відання зазначеного підприємства.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час розгляду справи вбачається, що за відповідачами не зареєстровано право власності на спірний гуртожиток або його частину.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та трактуванням норм матеріального права на свій розсуд.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень ст.375 ЦПК України скасуванню не підлягає.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки взадоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справиу суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справиу суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст.ст.375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 19.06.2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Л.М.Царюк
Судді Т.М.Базовкіна, Ж.М.Яворська

ADMIN: За даними джерела СНЮ, ці мешканці гуртожитку за правовою допомогою до Спілки нечуючих юристів (СНЮ) не зверталися. Багато глухих не знають своїх прав та не вміють їх захищати в законний спосіб через обмеження спілкування з адвокатами чи юристами, коли державного сурдоперекладача немає поруч, занадто "довірливі" люди, які працюють в "Країні глухих", або такі, які не обізнані зі своїми конституційними правами, завдяки тому, що вже багато років їм заткнули роти.