В Україні практично немає каналів, де люди з проблемами слуху можуть «чути» мову жестів чи бачити «біжучий рядок». Титрування на телебаченні майже відсутнє, а іноді такі важливі для глухих людей рядки просто закривають рекламою. Якщо ж «біжучі рядки» і з’являються, зовсім не факт, що вони відображають події на екрані.
Конвенція про права інвалідів та Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначають право на доступ до інформації, як одне з найважливіших. Так ст.23 Закону мовить наступне: «інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Водночас в Україні досі не існує порядку і умов титрування та здійснення сурдоперекладу, які був зобов’язаний  створити Кабмін.
Власне це невиконання обов’язку Кабінетом міністрів і стало предметом позову нечуючої людини до суду. У своєму позові чоловік вимагав визнати протиправною бездіяльність посадовців, які не прийняли вищезазначений порядок, а також вимагав зобов’язати Уряд його затвердити.
Як не дивно, суд прийняв позитивне для інваліда по слуху рішення. Служителі Феміди встановили, що Кабінет міністрів не виконав свого обов’язку, який передбачений Законом. І прийшли  до висновку, що неприйняття порядку умов титрування і здійснення сурдоперекладу є дискримінацією інвалідів, а також порушенням багатьох статей Конвенції про права інвалідів. А це є нічим іншим, як протиправною бездіяльністю.
Апеляційний суд підтримав колег з першої інстанції, чим ще раз підтвердив бездіяльність посадовців.
Тепер вже не тільки закон, а і рішення суду зобов’язують Кабмін припинити дискримінацію інвалідів по слуху.
Та схоже Урядовці цим не переймаються, адже рішення досі не виконане. Натомість Президент видав чергове доручення (Указ 588/2011) забезпечити доступ таких осіб до засобів масової інформації через титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову інформаційних і тематичних телепрограм, кіно- та відеофільмів.
А поки питання не вирішується, без відповіді залишаються проблеми нечуючих людей у їх праві на доступ до інформації.

СУДОВІ РІШЕННЯ:
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
2 серпня 2010 року №2а-4637/10/2670, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів Кочана В.М. та Шрамко Ю.Т., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України та Державної служби кінематографії про зобов’язання вчинити дії та визнання бездіяльності протиправною.
У судовому засіданні 2 серпня 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОБСТАВИНИ  СПРАВИ:
ОСОБА_1 (надалі –також «Позивач») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України (надалі –також «Відповідач 1»), Державної служби кінематографії (надалі –також «Відповідач 2») та з урахуванням доповнених позовних вимог просили про зобов’язання Кабінету Міністрів України невідкладно затвердити і ввести в дію порядок доступу інвалідам по слуху до засобів масової інформації шляхом субтитрування та/або здійснення сурдоперекладу інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів; зобов’язання Кабінету Міністрів України невідкладно внести зміни до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998р. №1315, якими, зокрема, передбачити обов’язковою умовою для права розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів –наявність субтитрування на державній мові; заборону Державній службі кінематографії видавати державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів без наявності субтитрування на державній мові; визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання Указу Президента України від 27.12.2005р. №1845/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», що полягає у не створенні сприятливих умов для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до інформаційного простору, зокрема шляхом адаптації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами слуху, а також у відсутності інформаційних та культурно-освітніх телепрограм із сурдоперекладом та титруванням; визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у відсутності порядку та умов доступу інвалідам по слуху до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що протиправною бездіяльністю Кабінету Міністрів України було порушено законні права Позивача, як особи з вадами слуху, на доступ до одержання інформації, що полягає у відсутності на телебаченні інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів з субтитруванням та сурдоперекладом.
В судовому засіданні представником Позивача було зазначено про те, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»Кабінету Міністрів України доручалося привести нормативно-правові акти у відповідність до даного закону. Указом Президента України від 27.12.2005р. №1845/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»доручалося Відповідачу 1 протягом червня-липня 2005 року створити сприятливі умови для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до інформаційного простору, зокрема шляхом адаптації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами зору та слуху, а також збільшення кількості інформаційних та культурно-освітніх телепрограм із сурдоперекладом та титруванням. Вказана норма Указу Президента України, на думку представника Позивача, не була виконана Відповідачем 1.
Крім того, як зазначив представник Позивача, Указом Президента України «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»від 18.12.2007р. №1228/2007 доручалось Держкомтелерадіо забезпечити збільшення кількості інформаційних, освітніх, художніх і дитячих програм з перекладом на жестову мову та субтитруванням. Фактично дане доручення, як вказав представник Позивача, також залишено не виконаним.
Представник ОСОБА_1 також посилався на те, що чинне Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998р. №1315, взагалі не враховує законні права людей з особливими потребами по слух у  і не передбачає норм щодо субтитрування фільмів, на які видаються прокатні посвідчення.
На сьогоднішній день, як покликався представник Позивача, жоден з центральних телеканалів не має адаптованих випусків новин, інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів для людей з особливими потребами по слуху.
Стосовно законопроекту про №6618 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення доступу осіб з вадами слуху до інформації», то, на думку представника Позивача, цей Законопроект не вирішує проблему доступу людей з вадами слуху до інформаційно-аналітичних, культурно-мистецьких та науково-просвітницьких програм. Зокрема, як вказав представник Позивача, Законопроектом пропонується встановити «мінімальну частку добового телевізійного мовлення програм (передач), адаптованих для сприйняття особами з вадами слуху (шляхом субтитрування та сурдоперекладу), у тому числі інформаційно-аналітичні, культурно-мистецькі, науково-просвітницькі та фільмопоказ у розмірі не менше 5 відсотків». В проекті чітко не визначено, які саме види програм мають бути субтитровані в процентному співвідношенні. Відтак, на думку представника Позивача, зі змісту законопроекту випливає, що телекомпанія на свій розсуд прийматиме рішення, щодо процентного співвідношення видів програм, які підлягають титруванню.
В той же час, Кабінет Міністрів України, як вказав представник Позивача, наділений законними повноваженнями самостійно визначити порядок доступу до засобі масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів.
Представник Відповідача 1 – Кабінету Міністрів України, –в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача 1 було зазначено про те, що Кабінетом Міністрів України не було допущено протиправної бездіяльності, про що вказує Позивач, оскільки ним вживалися заходи на виконання вимог чинного законодавства України у сфері захисту прав осіб з вадами слуху.
Так, як вказала представник Відповідача 1, Кабінетом Міністрів України 3.11.2009 року прийнято розпорядження № 1480-р «Про невідкладні заходи щодо реалізації положень статті 23 Закону України «Про основи соціально ї  захищеності інвалідів в Україні», пунктом 3 якого доручено Державному комітетові телебачення та радіомовлення, Міністерству праці та соціальної політики разом з Національною радою з питань телебачення та радіомовлення із залученням громадських організацій осіб з вадами слуху та іншими громадськими організаціями у тримісячний строк розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України порядок і нормативи титрування та перекладу на жестову  мову у засобах масової інформації. В той же час, пунктом 5 цього ж розпорядження визначено тримісячний строк для подання пропозицій до Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до статті 28 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у частині визначення мінімальної частки телепрограм із застосуванням титрування та перекладу на жестову мову.
Враховуючи вищезазначене, на думку представника Відповідача 1, Кабінетом Міністрів України було забезпечено проведення державної політики у сфері соціального захисту населення, зокрема, осіб з обмеженими фізичними можливостями, а, відтак, відсутні правові підстави стверджувати про протиправну бездіяльність Відповідача 1.
Представник відповідача 2 – Державної служби кінематографії, – проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.
В інформаційному просторі України, зокрема на телебаченні, як зазначив представник Відповідача 2, присутні інформаці йні тематичні телепрограми, кіно- і відеофільми з субтитрами на державній мові як цього вимагає Позивач. Твердження Позивача про те, що жоден з центральних телеканалів не має адаптованих випусків новин, на думку представника Відповідача 2, не відповідає дійсності, оскільки, наприклад, на телеканалі Київ, є випуск новин з сурдоперекладом.
Крім того, представник Державної служби кінематографії звернув увагу на те, що необґрунтованими є посилання Позивача на Укази Президента України №1845/2005 та 1228/2007, оскільки вказаними указами на Відповідача 2 не покладено жодних зобов’язань.
Стосовно вимоги Позивача заборонити Державній службі кінематографії видавати прокатні посвідчення для всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів, якщо вони не субтитровані державною мовою, то така вимога, на думку представника Відповідача 2, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, оскільки Державна служба кінематографії діє в рамках, визначених статтею 14 Закону України «Про кінематографію», відповідно до вимог статті 19 Конституції України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представників Відповідачів, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
ВСТАНОВИВ:
Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»визначено, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.  
Згідно з Консультативним висновком №3228/09 від 22.02.2010р. Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою з вадами слуху (діагноз – «Хронічна двостороння сенеоневральна туговухість, глухота справа, IV ст. зліва»).
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»державою визнається дактильно-жестова мова як засіб міжособового спілкування, а також як засіб навчання інвалідів з вадами слуху.
Інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 15.06.2004р. №1773-IV).
Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 15.06.2004р. №1773-IV на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок забезпечити приведення нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
27 грудня 2005 року прийнято Указ Президента України «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів» №1845/2005, метою якого є створення в Україні сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів.
Зазначеним Указом на Кабінет Міністрів України покладено відповідні обов’язки щодо забезпечення належних умов життєдіяльності інвалідів в Україні.
Пунктом 5 Указу №1845/2005 Державному комітету телебачення і радіомовлення України доручено вжити додаткових заходів для збільшення кількості інформаційних, суспільно-політичних та культурно-мистецьких програм з сурдоперекладом та титруванням.
18 грудня 2007 року прийнято Указ Президента №1228/2007 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», метою якого є ефективне вирішення питань щодо створення сприятливого середовища для людей з інвалідністю, реалізації ними права на участь в економічній, політичній, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя.
Пунктом 9 Указу №1228/2007 Державному комітету телебачення та радіомовлення України доручено: забезпечити, починаючи з 2008 року, разом із Міністерством фінансів України при формуванні державного замовлення збільшення обсягів фінансування виробництва і розповсюдження телепрограм із використанням жестової мови та субтитрування; сприяти громадським організаціям інвалідів в прилюдненні в засобах масової інформації даних про забезпечення прав осіб з обмеженими можливостями та рівень їх соціальної захищеності; забезпечити збільшення кількості інформаційних, освітніх, художніх і дитячих програм з перекладом на жестову мову та субтитруванням.
Позивач вважає, що Кабінетом Міністрів України допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиконанні вимог статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та вимог Указів Президента України №1845/2005 та №1228/2007.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є визнання протиправною бездіяльності Відповідача 1 та зобов’язання вчинити певні дії.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі»означає, що суб’єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти  відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб’єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.
6 березня 2010 року для України набрала чинності Конвенція про права інвалідів від 13.12.2006р. (надалі – також «Конвенція»).
Відповідно до частини 1 статті 1 Конвенції мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства.
В розумінні Конвенції «дискримінація за ознакою інвалідності» означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-який іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.
Частиною 1 статті 9 Конвенції визначено, що, щоб надати інвалідам можливість вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя, держави-учасниці вживають належних заходів для забезпечення інвалідам доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв'язку , зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем , а також до інших об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах. Ці заходи, які включають виявлення й усунення перепон і бар'єрів, що перешкоджають доступності, повинні поширюватися, зокрема: a) на будинки, дороги, транспорт й інші внутрішні та зовнішні об'єкти, зокрема школи, житлові будинки, медичні установи та робочі місця; b) на інформаційні, комунікаційні та інші служби, зокрема електронні служби та екстрені служби.
Держави-учасниці вживають також належних заходів для того, щоб: a) розробляти мінімальні стандарти й керівні орієнтири, що передбачають доступність об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, уводити їх у дію та стежити за дотриманням їх; b) забезпечувати, щоб приватні підприємства, які пропонують об'єкти й послуги, відкриті або такі, що надаються населенню, ураховували всі аспекти доступності для інвалідів; c) організовувати для всіх залучених сторін інструктаж з проблем доступності, на які натрапляють інваліди; d) оснащувати будинки та інші об'єкти, відкриті для населення, знаками, виконаними абеткою Брайля у формі, що легко читається і є зрозумілою; e) надавати різні види послуг помічників і посередників, зокрема провідників, читців і професійних сурдоперекладачів, для полегшення доступності будинків та інших об'єктів, відкритих для населення; f) розвивати інші належні форми надання інвалідам допомоги та підтримки, що забезпечують їм доступ до інформації ; g) заохочувати доступ інвалідів до нових інформаційно-комунікаційних технологій і систем, зокрема Інтернету; h) заохочувати проектування, розробку, виробництво й поширення первісно доступних інформаційно-комунікаційних технологій і систем, так щоб доступність цих технологій і систем досягалася за мінімальних витрат (частина 2 статті 9 Конвенції).
Статтею 21 Конвенції закріплено принцип свободи висловлення думки та переконань і доступу до інформації.
Так, Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення того, щоб інваліди могли користуватися правом на свободу висловлення думки та переконань, зокрема свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію та ідеї нарівні з іншими, користуючися за власним вибором усіма формами спілкування, визначеними в статті 2 цієї Конвенції, зокрема шляхом: a) забезпечення інвалідів інформацією, призначеною для широкої публіки, у доступних форматах і з використанням технологій, що враховують різні форми інвалідності, своєчасно й без додаткової плати; b) прийняття та сприяння використанню в офіційних відносинах: жестових мов, абетки Брайля, підсилювальних і альтернативних способів спілкування й усіх інших доступних способів, методів та форматів спілкування за вибором інвалідів; c) активного спонукання приватних підприємств, що надають послуги широкій публіці, зокрема через Інтернет, до надання інформації та послуг у доступних і придатних для інвалідів форматах; d) спонукання засобів масової інформації, зокрема тих, що надають інформацію через Інтернет, до перетворення своїх послуг на доступні для інвалідів; e) визнання й заохочення використання жестових мов.
Статтею 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Системно-логічний аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що з метою реалізації державної політики щодо забезпечення доступу інвалідів до засобів масової інформації, частиною 2 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок  щодо розроблення порядку та умов титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів.
Спірні правовідносини засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v.Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це забезпечення інвалідам по слуху доступу до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб (в спірних правовідносинах – осіб з вадами слуху) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
В судовому засіданні представник Відповідача 1 посилалася на те, що зазначений обов’язок Кабінетом Міністрів України було виконано в повному обсязі шляхом прийняття Розпорядження від 03.12.2009р. №1480-р «Про невідкладні заходи щодо реалізації положень статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Судом встановлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1480-р «Про невідкладні заходи щодо реалізації положень статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі – також «Розпорядження №1480-р») Державному комітетові телебачення та радіомовлення і Міністерству освіти і науки доручено у тримісячний строк розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо законодавчого визначення статусу та сфери діяльності перекладачів жестової мови (пункт 1 Розпорядження) .
Пунктом 2 Розпорядження №1480-р доручено Міністерству економіки і Міністерству освіти і науки передбачати під час формування державного замовлення на підготовку фахівців і науково-педагогічних кадрів, підвищення кваліфікації кадрів на 2010 та наступні роки підготовку і підвищення кваліфікації перекладачів жестової мови.
Державному комітетові телебачення та радіомовлення, Міністерству праці та соціальної політики разом з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення із залученням громадських організацій осіб з вадами слуху та іншими громадськими організаціями доручено у тримісячний строк розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України порядок і нормативи титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації (пункт 3 Розпорядження №1480-р) .
Відповідно до пункту 4 Розпорядження №1480-р Міністерству економіки і Державному комітетові телебачення та радіомовлення доручено передбачати під час формування державного замовлення на виробництво і розповсюдження телепрограм для державних потреб на 2010 і наступні роки не менш як 2,5 тис. годин щороку для виробництва державними телерадіоорганізаціями інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів із застосуванням титрування та перекладу на жестову мову.
Державному комітетові телебачення та радіомовлення разом з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення у тримісячний строк розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до статті 28 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»у частині визначення мінімальної частки телепрограм із застосуванням титрування та перекладу на жестову мову (пункт 5 Розпорядження №1480-р).
Як випливає зі змісту Розпорядження №1480-р, ним Кабінет Міністрів України доручив відповідним державним органам вчинити визначені дії щодо, зокрема, розробки та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України порядку і нормативів титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації.
В той же час, частиною 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» саме на Кабінет Міністрів України  було покладено обов’язок розробити порядок та умови титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів.
Відтак, відповідальність за невиконання встановленого частиною 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обов’язку несе саме Кабінет Міністрів України, а не інші органи.
До того ж, Суду не було надано доказів на підтвердження виконання Кабінетом Міністрів України обов’язку щодо розроблення порядку і нормативів титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що частиною 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено визначений законодавцем конкретний результат, а саме – прийняття Кабінетом Міністрів України порядку і нормативів титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації, а не надання лише доручень іншим органам щодо їх розроблення.
Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що організацію,  повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України», статтею 1 якого визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти –постанови і розпорядження.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України уповноважено на прийняття постанов і розпоряджень в різних галузях реалізації державної політики, в тому числі і державної політики щодо соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Стосовно посилання представника Відповідача 1 на те, що Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України внесено проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення доступу осіб з вадами слуху до інформації», Суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 93 Конституції України  право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Аналіз змісту статті 93 Конституції України свідчить про те, що звернення із законодавчою ініціативою до Верховної Ради України є правом Кабінету Міністрів України, яке реалізовується ним на власний розсуд.
Відтак, звернувшись до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи із законопроектом «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення доступу осіб з вадами слуху до інформації», Відповідачем 1 було реалізоване надане йому Основним Законом України право. Однак, вказані дії не є свідченням виконання Кабінетом Міністрів України вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд приходить до висновку про те, що Відповідачем 1 – Кабінетом Міністрів України, – допущено протиправну бездіяльність, яка проявилася у невиконанні вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
В той же час, Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, завданням якого є реалізація державної політики України, в тому числі державної політики в сфері соціального захисту прав інвалідів, а також   забезпечення прав і свобод людини і громадянина, відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України»має повноваження, а відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» –обов’язок щодо прийняття нормативно-правового акту, яким би затверджувався порядок та умови титрування та перекладу на жестову мову у засобах масової інформації.
Суд звертає увагу на те, що згідно статистичних даних, а саме – відповідно до інформації, викладеної у Листі Державного комітету статистики України №05/5-8/43 від 05.05.2010р. та Листі Відділу медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України №16.08-91 від 11.05.2010р., –кількість осіб, яким встановлено інвалідність від хвороби вуха та соскоподібного відростка, складає 1 278 осіб.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Суд звертає увагу на те, що в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб’єкта владних повноважень –це пасивна поведінка суб’єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Відтак, Суд приходить до висновку про те, що Кабінетом Міністрів України допущено протиправну бездіяльність, яка знайшла прояв у невиконанні вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Зазначена протиправна бездіяльність Відповідача 1 має своїм наслідком «дискримінацію за ознакою інвалідності», яка заборонена Конвенцією про права інвалідів.
Відтак, Судом встановлено, що бездіяльність Відповідача 1 порушує також і вимоги Конвенції про права інвалідів, яка є частиною національного законодавства України.
Стосовно посилань представника Позивача на невиконання Відповідачем 1 вимог Указів Президента України №1845/2005 та №1228/2007, Суд звертає увагу на наступне.
Як випливає зі змісту Указів Президента України №1845/2005 та №1228/2007, даними нормативно-правовими актами на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок щодо вжиття відповідних заходів, спрямованих на забезпечення прав інвалідів в Україні. Відтак, ці Укази напряму у правовідносинах з Позивачем застосуванню не підлягає.
Представником Відповідача 1 було надано Суду докази на підтвердження того, що Кабінетом Міністрів України вживалися в розумінні вимог Указів певні заходи в сфері соціального захисту інвалідів (зокрема, прийнято Розпорядження №1480-р, розроблено законопроект тощо).
Водночас, Суд звертає увагу на те, що конкретний обов’язок щодо забезпечення збільшення кількості інформаційних, освітніх, художніх і дитячих програм з перекладом на жестову мову та субтитруванням вказаними Указами покладено на конкретного суб’єкта владних повноважень –Державний комітет телебачення та радіомовлення України (пункт 9 Указу №1228/2007 та пункт 5 Указу №1845/2005), а не на Відповідача 1.
Відтак, недоведеними є ствердження представника Позивача про невиконання Кабінетом Міністрів України вимог Указів Президента України №1845/2005 та №1228/2007 незабезпечення збільшення кількості інформаційних, освітніх, художніх і дитячих програм з перекладом на жестову мову та субтитруванням, оскільки даними Указами такий обов’язок покладено на інший державний орган.
Таким чином, Суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання Указу Президента України від 27.12.2005р. №1845/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», що полягає у не створенні сприятливих умов для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до інформаційного простору, зокрема шляхом адаптації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами слуху, а також у відсутності інформаційних та культурно-освітніх телепрограм із сурдоперекладом та титруванням.
Стосовно позовних вимог про зобов’язання Кабінету Міністрів України невідкладно затвердити і ввести в дію порядок доступу інвалідам по слуху до засобів масової інформації шляхом субтитрування та/або здійснення сурдоперекладу інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів та зобов’язання Кабінету Міністрів України невідкладно внести зміни до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року №1315, якими, зокрема, передбачити обов’язковою умовою для права розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів –наявність субтитрування на державній мові, Суд звертає увагу на наступне.
За своєю правовою природою повноваження Кабінету Міністрів України щодо затвердження і введення в дію порядку доступу інвалідам по слуху до засобів масової інформації шляхом субтитрування та/або здійснення сурдоперекладу інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів та внесення змін до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998р. №1315, є дискреційним повноваженням  даного державного органу.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень   від 11 березня 1980 року (надалі – також «Рекомендація R (80)2») під дискреційним повноваженням  слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів. .
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень –єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.   
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Таким чином, позовна вимога щодо зобов’язання Відповідача 1 прийняти конкретно визначені рішення є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому в її задоволенні слід відмовити.
В той же час, відповідно до частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, для належного захисту порушених прав Позивача та інших осіб, яким встановлено інвалідність, пов’язану з вадами слуху, Суд зобов’язує Кабінет Міністрів України виконати вимоги частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Щодо позовної вимоги про заборону Державній службі кінематографії видавати державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів без наявності субтитрування на державній мові, Суд звертає увагу на її необґрунтованість та безпідставність, оскільки Державна служба кінематографії діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним  законодавством України.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.       
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивачів є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, – ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
1. Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
2. Зобов’язати  Кабінет Міністрів України виконати вимоги частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
3.Стягнути на користь на користь ОСОБА_1 1,70 грн. судових витрат.
4.В задоволенні решти позовних вимог –відмовити.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Н.Є.Блажівська, судді: В.М.Кочан, Ю.Т.Шрамко

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
21 жовтня 2010 р., Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого –судді Желтобрюх І.Л., суддів: Безименної Н.В., Мамчура Я.С., при секретарі Коробій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної служби кінематографії  про зобов’язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ :
В березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби кінематографії, у якому просив зобов’язати Кабінет Міністрів України затвердити і ввести в дію порядок доступу інвалідів по слуху до засобів масової інформації шляхом субтитрування та/або здійснення сурдоперекладу інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів, зобов’язати Кабінет Міністрів невідкладно внести зміни до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998р. №1315, яким, зокрема, передбачити обов’язковою умовою для права розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів –наявність субтитрування державною мовою, заборонити Державній службі кінематографії  видавати державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів без наявності субтитрування державною мовою, визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання Указу Президента України від 27.12.2005р. №1845/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», що полягає у не створенні сприятливих умов для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до інформаційного простору, зокрема, шляхом адаптації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами слуху, а також у відсутність інформаційних та культурно-освітніх телепрограм із сурдоперекладом та титруванням, визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні», що полягає у відсутності порядку та умов доступу інвалідів по слуху до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відео матеріалів.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.08.2010р. вказаний позов задоволено частково, а саме: визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зобов’язано виконати вимоги частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2010 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача та, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з посиланням на норми Конституції України, Законів України, норми міжнародного права та судову практику Європейського суду, з огляду на загальноприйняті та загальнообов’язкові принципи відповідальності держави перед людиною як найвищою соціальною цінністю, - дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності з боку Кабінету Міністрів України, що полягає у невиконанні обов’язку, визначеному статтею 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
З таким висновком суду не можна не погодитись.
Дійсно, статтею 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»визначено, що інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів   у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що з метою реалізації державної політики щодо забезпечення доступу інвалідів до засобів масової інформації, частиною 2 статті 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок щодо розроблення порядку та умов титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільм.
Спірні правовідносини засновані на принципі юридичної визначеності. Вказаний принцип не дозволяє державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v.Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного  принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це забезпечення інвалідам по слуху доступу до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів, така держава чи орган вважатимуться таким, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб (в спірних правовідносинах – осіб з вадами слуху) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідальність за невиконання встановленого частиною 23 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов'язку несе саме Кабінет Міністрів України, а не інші органи.
Крім того, що частиною 3 статті 23 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено законодавцем конкретний результат, а саме - прийняття Кабінетом Міністрів порядку і нормативів титрування та перекладу на жестову мову у засобах інформації, а надання не лише доручень іншим органам щодо їх розроблення.
Також необхідно зазначити про те, що організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України», статтею 1 якого визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти –постанови і розпорядження.
Таким чином, Законом України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України уповноважено на прийняття постанов і розпоряджень в різних галузях реалізації державної політики, в тому числі і державної політики щодо соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги законодавства України, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що Кабінетом Міністрів України, - допущено протиправну бездіяльність, яка проявилася у невиконанні вимог частини 3 статті 23 Закону України «Про основи соціальної  захищеності інвалідів в Україні».
Наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене також не приймаються до уваги твердження апелянта про те, що позивач на перебуває у публічно-правових відносинах з Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що Окружний адміністративний суд м.Києва правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.160, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, - ухвалив :
Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2010 року – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України  в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя І.Л.Желтобрюх, судді: Н.В.Безименна, Я.С.Мамчур

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ