У статті проаналізовано наявний стан правового регулювання суспільних відносин щодо забезпечення адаптації аудіовізуального продукту для сприйняття особами з вадами слуху, визначено коло питань, які потребують нагального вирішення на державному рівні. Досліджено міжнародний досвід правового регулювання забезпечення субтитрування й перекладу жестовою мовою аудіовізуального продукту, на підставі якого підготовлено пропозиції щодо внесення змін до чинних законодавчих актів у частині забезпечення права осіб із вадами слуху на інформацію.

Постановка проблеми. В Україні кількість осіб з інвалідністю становить 2 788 226 осіб, або 6,1% від загальної кількості населення нашої держави. Україна ратифікувала Конвенцію Організації Об’єднаних Націй про права інвалідів, відтак державна інформаційна політика має орієнтуватися на посилення соціального захисту й підтримку людей з інвалідністю.
Ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Водночас необхідно зауважити, що для людей з інвалідністю в Україні, особливо для осіб із вадами слуху та зору, дуже актуальними є проблеми, пов’язані з доступом до інформації в доступному для них форматі. Це підтверджується також і результатами проведеного Державною установою “Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України” у 2010р. соціологічного опитування. Зокрема, для людей із порушенням слуху дуже важливим є бар’єр "я не можу користуватися телевізором через відсутність сурдоперекладу телепрограм". На наявності цього бар’єру наголосило майже 90% респондентів.
Пунктом 7 ст.1 Указу Президента України “Про заходи щодо розв’язання актуальних проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями” від 19.05.2011 № 588 Кабінету Міністрів України було доручено вжити заходів щодо розширення застосування у сфері освіти дактильно-жестової мови як засобу спілкування інвалідів із вадами слуху, забезпечити доступ таких осіб до засобів масової інформації через субтитрування та здійснення сурдоперекладу дактильно-жестовою мовою інформаційних і тематичних телепрограм, кіно- та відеофільмів. Тобто, державою на законодавчому рівні визнано дактильно-жестову мову (далі - жестова мова) як засіб міжособисітсного спілкування осіб із вадами слуху.
Водночас ст.23 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначено, що телерадіоорганізації (незалежно від форми власності й відомчого підпорядкування) забезпечують субтитрування або переклад жестовою мовою офіційних повідомлень, кіно-, відеофільмів, передач і програм у порядку; та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Проте зазначені вимоги Закону на сьогодні не виконуються.
Пунктом 2 Плану заходів щодо поліпшення доступу до інформації осіб із вадами слуху шляхом субтитрування й сурдоперекладу, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 №209 (із змінами, унесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №659), Державному комітету телебачення і радіомовлення України було передбачено забезпечити внесення змін до Законів України “Про телебачення і радіомовлення” та “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” - щодо визначення в обсязі добового телевізійного мовлення частки програм, доступних для сприйняття особами з вадами слуху; урахування під час проведення серед телерадіоорганізацій конкурсу на отримання ліцензії на мовлення намірів телерадіоорганізацій щодо здійснення субтитрування або сурдоперекладу телевізійної продукції.
У зв’язку з цим виникла необхідність У підготовці законопроекту щодо внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення доступу осіб із вадами слуху до інформації.
Актуальність теми дослідження зумовлюється тим, що на сьогодні не існує монографічних досліджень, спрямованих на вдосконалення правового регулювання суспільних відносин щодо забезпечення адаптації аудіовізуального продукту для сприйняття особами з вадами слуху.
Науковій проблемі організаційно-правового забезпечення належного доступу осіб із вадами слуху до інформації приділяли увагу О.Большакова, Т.Веремчук, Д.Котляр, С.Кульбіда, Л.Мудрак, К.М’ясникова, С.Остапа та інші. Водночас потребує додаткового дослідження й висвітлення питання щодо шляхів удосконалення законодавства, яке регулює відносини у сфері доступу до інформації осіб із вадами слуху.
Метою статті є здійснення аналізу державної політики щодо забезпечення належного доступу осіб із вадами слуху до аудіовізуальної інформації, а також підготовка рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання суспільних відносин щодо забезпечення адаптації аудіовізуального продукту для сприйняття такими особами.
Виклад основного матеріалу дослідження. Основною проблемою осіб із вадами слуху є інформаційний вакуум і порушення права на отримання інформації, що повинна подаватися доступним їм шляхом за допомогою візуалізації (субтитрів, перекладу жестовою мовою).
Відповідно до ст.21 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права інвалідів, держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення того, щоб інваліди могли користуватися правом на свободу висловлення думки та переконань, зокрема свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію та ідеї нарівні з іншими, користуючись за власним вибором усіма формами спілкування, визначеними в ст.2 цієї Конвенції, зокрема шляхом: 
а) забезпечення інвалідів інформацією, призначеною для широкої публіки, у доступних форматах і з використанням технологій, що враховують різні форми інвалідності, своєчасно й без додаткової плати; 
b) прийняття й сприяння використанню в офіційних відносинах жестових мов, абетки Брайля, підсилювальних і альтернативних способів спілкування та всіх інших доступних способів, методів і форматів спілкування за вибором інвалідів; 
с) активного спонукання приватних підприємств, що надають послуги широкій публіці, зокрема через Інтернет, до надання інформації й послуг у доступних і придатних для інвалідів форматах; 
d) спонукання засобів масової інформації, зокрема тих, що надають інформацію через Інтернет, до перетворення своїх послуг на доступні для інвалідів; 
е) визнання й заохочення використання жестових мов.
Крім того, згідно з Додатком XXXVII до глави 15 “Політика з питань аудіовізуальної галузі” Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, протягом 2 років із дати набрання чинності Угодою Україна зобов’язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу (далі-ЄС): Європейської конвенції про транскордонне телебачення 1989р.; Директиви 2007/65/ЕС щодо аудіовізуальних медіа послуг. Відповідно до ст.7 цієї Директиви, держави-члени заохочують провайдерів медіапослуг під їхньою юрисдикцією до поступового забезпечення доступності їхніх послуг для осіб із вадами зору або слуху.
Законом України “Про телебачення і радіомовлення”, який регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, не передбачено обов’язку телерадіоорганізацій. забезпечувати субтитрування або переклад жестовою мовою офіційних повідомлень, кіно-, відеофільмів, передач і програм.
Водночас, відповідно до ст.З вказаного Закону, законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України, Закону України “Про інформацію”, цього Закону, Законів України: “Про Суспільне телебачення і радіомовлення України”, “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, “Про телекомунікації”, “Про радіочастотний ресурс України”, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. У цьому переліку відсутнє посилання на Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Тому до внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” відсутні правові підстави щодо встановлення рішенням Уряду частки обсягу програм і передач, які необхідно супроводжувати перекладом жестовою мовою та/або субтитруванням.
Крім того, жодним нормативно-правовим актом не передбачено запровадження для осіб із вадами слуху обов’язкового субтитрування або перекладу жестовою мовою (сурдоперекладу) передвиборчої агітації на телебаченні.
Ураховуючи наведене та з метою усунення правових колізій у законодавстві у сфері телебачення й радіомовлення, для реалізації ст.23 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” необхідно невідкладно внести відповідні зміни до чинного законодавства України.
Відповідно до очікуваних результатів Державної цільової програми “Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів на період до рейсу”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів "України від 01.08.2012 №706, до 2015р. має бути забезпечено доступність для сприйняття особами з ураженнями органів слуху продукції телерадіоорганізацій до 15%, до 2018р. - до 35%, до 2020р. – 50%.
2015р. минає, проте зобов’язання щодо поступового забезпечення доступності аудіовізуального продукту для осіб із вадами слуху не виконано. У зв’язку з цим, у науко-вих колах і серед медіаюристів триває жвава дискусія щодо шляхів розв’язання цієї проблеми.
На вирішення порушеного питання були спрямовані два законопроекти, подані в різні роки, а саме: “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення доступу осіб з вадами слуху до інформації” (від 01.07.2010 реєстр. №6618), поданий Кабінетом Міністрів України; “Про внесення змін до статей 43 та 49 (Закоцу України “Про телебачення і радіомовлення” (від 11.03.2011 реєстр. №8214), поданий народними депутатами України Ю.Стецем, О.Абдуліним, В.Уколовим.
Головна різниця між цими законопроектами полягала у визначенні суб’єктів (телекомпаній залежно від форм власності), які мають здійснювати відповідну адаптацію. Урядовим Законопроектом, відповіло до ст.23 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пропонувалося визначити, що телерадіоорганізації (незалежно від форми власності й відомчого підпорядкування) мають забезпечувати субтитрування або переклад жестовою мовою аудіовізуального продукту. Згідно із Законопроектом, унесеним народними депутатами України, лише державні та комунальні телекомпанії пропонувалося зобов’язати здійснювати інформаційне мовлення в частині телевізійних новин субтитруванням і/або перекладом жестовою мовою.

Тобто, головна дискусія серед суб’єктів законодавчої ініціативи точилася навколо двох питань: визначення відсотка обов’язкової адаптації аудіовізуального продукту для осіб із вадами слуху та визначення кола суб’єктів (телекомпаній залежно від форм власності), які мають здійснювати відповідну адаптацію.
12 січня 2012р. Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про внесення змін до статей 43 та 49 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” в редакції, запропонованій народними депутатами України. Проте Президент України застосував до нього право вето. У пропозиціях Президента України було зазначено, що Законом України, що надійшов на підпис, визначається занадто обмежений (порівняно із нормою ст.23 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”) перелік аудіовізуального продукту, який має бути адаптований для сприяння особами з вадами слуху, і встановлюється зовсім незначна кількість телекомпаній, на яких покладається обов’язок здійснювати таку адаптацію (32 телерадіоорганізації із 1 300 телекомпаній).
У зв’язку з цим Президентом України було запропоновано передбачити в Законі України положення, згідно з якими телерадіоорганізації (незалежно від форми власності й підпорядкування) зобов’язані здійснювати субтитрування або переклад жестовою мовою офіційних повідомлень, кіно-, відеофільмів, передач і програм у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Проте 07 червня 2012р. Парламент України не підтримав цю пропозицію Президента України й відхилив Закон.
На жаль, із 2012р. питання забезпечення доступу осіб із вадами слуху до аудіовізуальної інформації належним чином не вирішено. На окремих телеканалах наявний переклад жестовою мовою, однак такі програми виходять у той час, коли більшість і людей перебуває на роботі. До того ж не всі фільми та серіали мають субтитри.
Відповідно до Звіту Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2014р., обсяг дитячих передач, озвучених українською мовою, становить 50% (з урахуванням субтитрування), російською мовою - 50%. Окрім того, частка субтитрованих передач, розрахованих на дитячу аудиторію, в ефірі загальнонаціональних телеканалів становила лише 1% від загального обсягу. Трансляції передач із перекладом жестовою мовою не зафіксовано взагалі. Тому на сьогодні край необхідно вдосконалити правове регулювання відповідних суспільних відносин.
З метою підготовки пропозицій щодо забезпечення до¬ступу до аудіовізуальної інформації осіб із вадами слуху, потрібно розглянути кращі європейські практики щодо правового регулювання порушеного питання. На підставі аналізу матеріалів було складено порівняльну таблицю, яка дає змогу проілюструвати стан адаптації ау-діовізуального продукту для осіб із вадами слуху в країнах Європи.
З огляду на наведене врахування досвіду більшості європейських країн щодо правового регулювання адаптації аудіовізуального продукту для осіб із вадами слуху буде корисним для України.
На сьогодні триває підготовка урядового проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо поліпшення доступу до інформації осіб з вадами слуху”, який оприлюднено на офіційному веб-сайті Державного комітету телебачення і радіомовлення України.
Реалізація вказаного законопроекту передбачатиме підготовку проекту урядового рішення про затвердження порядку субтитрування або перекладу жестовою мовою офіційних повідомлень, кіно-, відеофільмів, передач і програм. 

Висновки. Дотримання принципу свободи слова та вираження поглядів, забезпечення доступу осіб із вадами слуху до інформації є однією з передумов стабільного розвитку українського суспільства на засадах демократії.
У процесі реалізації державної інформаційної політики потрібно враховувати важливість забезпечення рівного доступу громадян до інформації. Особливе значення має гарантування державою забезпечення рівного доступу осіб із вадами слуху до всіх телевізійних програм.
Необхідно на законодавчому рівні запровадити обов’язковий переклад жестовою мовою або субтитрування ранкових і вечірніх новин, політичних дебатів, дитячих програм, забезпечувати всі повідомлення про суспільно значущі події субтитрами або перекладом жестовою мовою. 
Зважаючи на особливу вразливість дитячої аудиторії з вадами слуху, яка часто є не підготовленою до читання рухомих рядків, на законодавчому рівні необхідно гарантувати забезпечення перекладом жестовою мовою дитячих передач та іншої аудіовізуальної продукції, розрахованої на дитячу аудиторію.

Г.Красноступ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, заступник начальника управління розвитку інформаційної сфери та європейської інтеграції – начальник відділу законопроектної роботи Державного комітету телебачення і радіомовлення України, головний науковий співробітник наукового відділу теорії та історії інформаційного права НДІ інформатики та права Національної академії правових наук України