Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі за позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та нечинними окремих пунктів Порядку надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутках, затвердженого постановою Уряду від 14 березня 2018 року № 197. Зокрема, позивач оскаржував пункти, якими визначалось, що розмір щомісячної готівкової виплати затверджується обласними, Київською міською держадміністраціями та визначається шляхом множення середньої вартості проїзду у міському комунальному транспорті в області (м.Києві) на 30 поїздок. А середня вартість проїзду у міському комунальному транспорті в області (м.Києві) визначалась  станом на 1 січня календарного року як середня величина встановленої органами місцевого самоврядування вартості однієї поїздки у міському комунальному транспорті серед усіх комунальних підприємств області (м.Києва). В якості підстави позову позивач посилався на те, що оскаржувані пункти обмежують його право на пільговий проїзд транспортом саме 30-ма безкоштовними поїздками на середньою вартістю однієї поїздки у розмірі середньої по області.
Суд, розглянувши справу у порядку письмового провадження, визнав протиправними та нечинними частини першу та другу пункту 4 Порядку надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах, затвердженого відповідною постановою Кабінету Міністрів України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295–297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01051, м.Київ, вул.Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року № 826/13646/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді  Шейко Т.І., суддів: Пащенка К.С.,Чудак О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та нечинними окремих пунктів Порядку встановив:
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просив:
- визнати незаконними та нечинними частини першу та другу пункту 4 Порядку надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №197 "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутках".
В якості підстави позову позивач посилається на те, що оскаржувані пункти Порядку суперечать чинному законодавству України та обмежують право позивача на пільговий проїзд транспортом саме 30-ма безкоштовними поїздками та середньою вартістю однієї поїздки у розмірі середньої по області.
Позивач просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваних пунктів Порядку діяв в межах наданих чинним законодавством повноважень.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, проти розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечував.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного суду України, з урахуванням думки представника відповідача та наявним клопотанням позивача, колегія суддів дійшла висновку про закінчення розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.
З 28 травня 2015 року ОСОБА_2 є інвалідом 1-ї групи, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №190141, та внаслідок свого захворювання через добу відвідує 4-х годинні процедури в одній з лікарень міста Черкаси.
Кабінет Міністрів України, з посиланням на пункт 8 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", постановою від 14 березня 2018 року №197 затвердив Порядок надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах, де у частинах першій та другій пункту 4 зазначено, що розмір щомісячної готівкової виплати затверджується обласними держадміністраціями та визначаються шляхом множення середньої вартості проїзду у міському комунальному транспорті в області на 30 поїздок, а середня вартість проїзду у міському комунальному транспорті в області визначається станом на 1 січня календарного року, як середня величина встановленої органами місцевого самоврядування вартості однієї поїздки у міському комунальному транспорті серед усіх комунальних підприємств області.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно положень статті 6, частин першої-четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно статті 75, пункту 1, пункту 6 статті 92 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
За приписами статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
У відповідності до пунктів 1-3, 6 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Отже, Кабінет Міністрів України, до повноважень якого входить, зокрема, забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту, у своїй діяльності повинен керуватися законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України та в першу чергу - Конституцією України, згідно якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до преамбули Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю" від 21.03.1991 №875-ХІІ цей Закон визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Так, статтею 38-1 вказаного Закону встановлено, що особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
Пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт".
Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.
Порядок транспортного обслуговування осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю на пільгових умовах визначається нормативно-правовими актами, що регламентують правила користування громадянами повітряним, залізничним, річковим, автомобільним та міським електричним транспортом.
Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до деяких законодавчих актів, зокрема, в пункті 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону зазначено: "Установити, що пільги з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг, користування паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів; проїзду усіма видами міського, приміського та міжміського транспорту; бензину (пального), ремонту, технічного обслуговування автомобілів та транспортного обслуговування; оплата пільгового одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення за рецептами лікарів, зубопротезування; пільгового забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад (крім забезпечення санаторно-курортним лікуванням інвалідів із захворюваннями нервової системи (з наслідками травм і захворюваннями хребта та спинного мозку); пільгового капітального і поточного ремонту власних жилих будинків і квартир, що передбачені законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про охорону дитинства", "Про соціальний захист дітей війни", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", та виплати, компенсації і допомоги відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" можуть надаватися у готівковій формі у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 197, з посиланням на пункт 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, затверджено Порядок надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах.
Цей Порядок визначає механізм надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських (крім залізничного та річкового транспорту) та міжміських маршрутах за рахунок відповідних місцевих бюджетів у разі прийняття такого рішення органами місцевого самоврядування.
Орган місцевого самоврядування у місячний строк після прийняття рішення щодо надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах інформує про це Мінсоцполітики, яке складає перелік відповідних органів місцевого самоврядування і оприлюднює його на офіційному веб-сайті Міністерства.
У разі неприйняття органом місцевого самоврядування рішення про надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах відповідні пільги продовжують надаватись у безготівковій формі.
Натомість, частинами першою та другою пункту 4 Порядку встановлено, що розмір щомісячної готівкової виплати затверджується обласними, Київською міською держадміністраціями та визначається шляхом множення середньої вартості проїзду у міському комунальному транспорті в області (м.Києві) на 30 поїздок.
Середня вартість проїзду у міському комунальному транспорті в області (м.Києві) визначається станом на 1 січня календарного року як середня величина встановленої органами місцевого самоврядування вартості однієї поїздки у міському комунальному транспорті серед усіх комунальних підприємств області (м.Києва).
Слід зазначити, що вказаний Порядок надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах, є нормативно-правовим актом, а відтак підлягав узгодженню з відповідними суб'єктами в установленому порядку.
Так, у Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами міського, приміського та міжміського транспорту" зауважено, зокрема, "Пунктом 4 проекту Порядку пропонується визначити кількість поїздок на місяць у міському транспорті (30) для виплати пільговим категоріям громадян щомісячної готівкової виплати. Слід зазначити, що згідно з статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, надання гарантованих обсягів транспортного обслуговування. Водночас закони України, які передбачають надання окремим категоріям громадян пільг з оплати проїзду, не містять обмежень кількості поїздок. Крім того, на нашу думку, встановлення такої соціальної норми поїздок на місяць потребує додаткового обгрунтування. Одночасно зазначаємо, що в Міністерстві юстиції знаходиться на правовій експертизі проект постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері транспортного обслуговування", розроблений Мінсоцполітики, яким передбачається встановити для громадян, які відповідно до законодавства мають пільги з оплати проїзду усіма видами міського та приміського транспорту, соціальну норму у кількості 30 проїздок на місяць згідно з розподілом за видами транспорту". "Поданий проект поданий без додержання вимог пункту 7 параграф 33 глави 2 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року №1156), згідно з яким під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів України з питань, що стосуються прав інвалідів, такий проект акта в обов'язковому порядку надсилається всеукраїнським громадським організаціям інвалідів, їх спілкам відповідно до статутної діяльності. Результати обговорення таких проектів актів всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, їх спілками відображаються у пояснювальній записці".
Окрім того, у Висновку щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини проекту постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами міського, приміського та міжміського транспорту" Заступник Міністра юстиції України - Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини І.Ю.Ліщина зауважив, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Веніамін Тимошенко та інші проти України", що проект постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами міського, приміського та міжміського транспорту" не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
З наведеного слідує, що положення Порядку, у тому числі і ті, що оскаржуються позивачем, мали суттєві зауваження, однак не враховані відповідачем.
В даному випадку, оскаржувані позивачем положення пункту 4 Порядку звужують обсяг його прав, що прямо суперечить статті 22 Конституції України та статті 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю", відтак, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог і, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав покладений на нього вказаною нормою обов'язок.
Враховуючи все вищевикладене та керуючись статтями 2, 77, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
вирішив:
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати протиправними та нечинними частини першу та другу пункту 4 Порядку надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 197.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді