 Згідно зі ст.1234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це положення підлягає застосуванню й щодо тих фізичних осіб, які мають певні фізичні вади, зокрема є глухонімими.
Однак чинні ЦК України та Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України чітко не регламентують порядок нотаріального посвідчення заповіту, право на який може здійснити фізична особа, яка є глухонімою. Виходячи з цього, є потреба в проведенні відповідного правового аналізу чинного законодавства з метою з’ясування порядку нотаріального посвідчення заповіту, що максимально повно відповідатиме чинному законодавству.
На початку експертного дослідження слід відзначити, що чинний ЦК України встановлює кілька альтернативних порядків (способів) здійснення будь-якою фізичною особою, у тому числі глухонімою, права на заповіт і посвідчення таких заповітів. При цьому така альтернативність пов’язана не лише з особливостями суб’єктного складу цих відносин, а може залежати й від інших обставин, наприклад, виду заповіту чи суб’єкта фіксації тексту заповіту рукописно або з використанням технічних засобів.
Останнє міркування надає можливість виокремити такі альтернативні способи здійснення глухонімою фізичною особою права на заповіт і посвідчення таких заповітів:
-написання заповідачем заповіту власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч.1 ст.1248 ЦК України);
-написання заповідачем секретного заповіту (ст.1249 ЦК України);
-на прохання заповідача - написання тексту заповіту нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч.2 ст.1248 ЦК України).
Незважаючи на те що перший і другий із перерахованих варіантів менше застосовуються в нотаріальній практиці, вони насправді є менш проблемними, а як наслідок - більше застосовуються, коли правом на заповіт бажає скористатися глухоніма особа. Така ситуація обумовлена тим, що саме глухонімота фізичної особи, по-перше, є перешкодою у звичному (вербальному) спілкуванні заповідача й нотаріуса, і, по-друге, унеможливлює прочитання заповіту вголос, як цього вимагає ч.2 ст.1248 ЦК України.
Тим не менше, з нашого погляду, наявність у заповідача такої фізичної вади, як глухонімота, усе ж обумовлює певні особливості здійснення права на заповіт й у тих випадках, коли останній є секретним чи власноручно написаним заповідачем. Визнання існування таких особливостей обумовлене тим, що виконання нотаріусом покладених на нього обов’язків неможливе шляхом мовчазного спілкування, при якому одна особа - заповідач мовчки передає нотаріусові текст заповіту, а нотаріус, у свою чергу, мовчки, без будь-яких пояснень вчиняє нотаріальну дію щодо його посвідчення.
Відсутність вербального спілкування має бути компенсована одним зі способів:
-письмовим (літеральним) спілкуванням, або
-спілкуванням спеціальною мовою жестів.
При цьому факт письмового спілкування має бути зафіксований у тексті заповіту або складанням додаткових документів, які підлягають збереженню в нотаріуса. Така документальна фіксація необхідна для мінімізації ризиків визнання цього правочину в подальшому недійсним.
Спілкування спеціальною мовою жестів є специфічним знанням, яким нотаріус володіти не зобов’язаний, а тому потенційно можливим варіантом є використання послуг сурдоперекладача. На жаль, останній не згадується як особа, що саме в такому статусі може бути присутня при посвідченні заповіту чи здійсненні посвідчувального напису на конверті із секретним заповітом, а тому видається можливим надання йому статусу свідка з дотриманням вимог частин 3, 4 ст.1253 ЦК України.
Найбільш проблематичними є випадки, коли право заповідача - глухонімої особи на заповіт на прохання заповідача здійснюється шляхом написання тексту заповіту нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч.2 ст.1248 ЦК України). Цілком зрозуміло, що в подібних ситуаціях виникає проблема не лише в одержанні нотаріусом інформації про зміст волевиявлення заповідача, а й подальша перевірка відповідності між цим волевиявленням та його текстуальним закріпленням шляхом, як цього вимагає ч.2 ст.1248 ЦК України, прочитання вголос.
Звісно, останнє є неможливим, а тому можна вести мову про існування прогалини в законодавчому регулюванні цих відносин, що тим не менше не повинно перешкоджати фізичній особі, яка є глухонімою у використанні саме такого способу здійснення належного йому суб’єктивного цивільного права на заповіт.
Вирішення цієї проблемної ситуації має відбуватися шляхом системного тлумачення чинного законодавства та, у випадку потреби, використання як джерела правового регулювання принципу розумності.
Як складові порядку посвідчення заповіту глухонімої особи, текст якого за проханням заповідача складений нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, може бути визначено таке.
1.Підготовка тексту такого заповіту на прохання заповідача шляхом використання власноручно написаного заповідачем проекту тексту заповіту, якщо заповідач вміє писати, чи інформування нотаріуса про волевиявлення заповідача з використанням послуг сурдоперекладача.
2.Особисте прочитання заповідачем підготовленого тексту заповіту чи доведення до нього змісту тексту заповіту з використанням послуг сурдоперекладача. При цьому, оскільки мета цієї дії - співставлення волевиявлення заповідача та підготовленого іншою особою (нотаріусом) тексту заповіту, не принциповим для цього етапу є читання заповіту вголос.
3.Метою наступного етапу є перевірка нотаріусом того, що заповідач знайомиться з текстом заповіту (нагальне для випадків, коли заповідач не вміє читати), що має наслідком презумпцію розуміння тексту заповіту. За загальним правилом, така перевірка здійснюється шляхом прочитання тексту заповіту вголос. Виконання цієї вимоги щодо глухонімого заповідача може бути здійснено шляхом інформування останнім нотаріуса щодо тексту заповіту через сурдоперекладача. Причому мета цієї дії залишається такою ж самою: перевірка нотаріусом того, що заповідач знайомиться з текстом заповіту, оскільки й глухонімий заповідач може не вміти читати.
4.У випадку коли глухонімий заповідач не може прочитати текст заповіту з різних причин, інформація про зміст заповіту має бути до нього доведена за допомогою послуг сурдоперекладача. Причому суб’єктом надання такої інформації має бути не лише нотаріус, а й не менше двох свідків, тобто сурдопереклад повинен бути здійснений кілька разів.
5.Залучення свідків є обов’язковим лише у випадках, коли заповідач узагалі не може прочитати текст заповіту й не охоплює своїм змістом випадків неможливості прочитання заповідачем тексту заповіту вголос.
6.Залучені до процесу посвідчення заповіту свідки, які не є глухонімими особами, мають зачитати текст заповіту вголос. Незважаючи на те, що заповідач є глухонімим, необхідність прочитання свідками заповіту вголос викликана тим, що:
-вербальне озвучення тексту заповіту є необхідним сурдоперекладачу для здійснення перекладу змісту заповіту на мову жестів для заповідача;
-озвучення тексту заповіту свідками вголос надає можливість нотаріусу проконтролювати їх фактичне ознайомлення з текстом заповіту (свідок також може не вміти читати), з чого випливає презумпція розуміння ними цього тексту та набуття ними статусу свідків, тобто особи, яка знає не лише про факт посвідчення заповіту, а й про його зміст;
-свідок, який не є глухонімою особою, зобов’язаний виконати вимогу ЦК України, згідно з якою прочитання (ознайомлення) свідка з текстом заповіту відбувається шляхом його прочитання вголос.
О.О.Первомайський, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного та трудового права Київського університету
|
