Рекомендація МОП щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
-що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 1 червня 1983 року на свою шістдесят дев'яту сесію,
-беручи до уваги існуючі міжнародні норми, які містяться в Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів,
-зазначаючи, що з часу ухвалення Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів відбулися значні зміни в розумінні реабілітаційних потреб, в охопленні та організації служб реабілітації, а також у законодавстві та практиці багатьох членів Організації з питань, що входять до сфери дії вищезазначеної рекомендації,
-враховуючи, що 1981 рік був проголошений Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй Міжнародним роком інвалідів під гаслом “Повна участь та рівність” і що всеосяжна Всесвітня програма дій стосовно інвалідів повинна забезпечити ефективні заходи на міжнародному та національному рівнях із здійснення цілей “повної участі” інвалідів у соціальному житті та розвитку, а також “рівності”,
-вважаючи, що ці зміни зумовили доцільність ухвалення нових міжнародних норм з цього питання, які особливо брали б до уваги потребу забезпечити рівність ставлення і можливостей для всіх категорій інвалідів, як у сільських районах, так і в містах, у працевлаштуванні і соціальній інтеграції,
-ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно професійної реабілітації, що є пунктом 4 порядку денного сесії,
-вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації, що доповнює Конвенцію 1983 року про професійну реабілітацію інвалідів і Рекомендацію 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів,
-ухвалює 20 червня 1983 року цю Рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1983 року щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів:

I. Визначення та сфера застосування
1. Членам Організації, застосовуючи положення цієї Рекомендації, а також Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів, термін “інвалід” слід розглядати як визначення, що поширюється на осіб, можливості котрих отримувати та зберігати підхожу роботу і просуватись по службі значно обмежені у зв'язку з належним чином підтвердженим фізичним або психічним дефектом.
2. Членам Організації, застосовуючи цю Рекомендацію, а також Рекомендацію 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів, слід вважати за мету професійної реабілітації, як це визначено в останній рекомендації, забезпечення інвалідам можливості отримувати та зберігати підхожу для них роботу і просуватись по службі, тим самим сприяючи їхній соціальній інтеграції або реінтеграції.
3. Положення цієї Рекомендації члени Організації повинні застосовувати за допомогою заходів, які відповідають національним умовам і не суперечать національній практиці.
4. Заходи щодо професійної реабілітації повинні поширюватись на всі категорії інвалідів.
5. Під час планування й надання послуг у галузі професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів слід, наскільки це можливо, використовувати й пристосовувати для інвалідів створені для всіх працівників загалом служби професійної орієнтації, професійної підготовки, працевлаштування, зайнятості і пов'язані з ними інші служби.
6. Професійна реабілітація повинна починатися по можливості на  ранішому етапі. З цією метою системи охорони здоров'я та інші органи, що відповідають за медичну й соціальну реабілітацію, повинні регулярно співпрацювати з органами, які відповідають за професійну реабілітацію.

II. Професійна реабілітація і можливості працевлаштування інвалідів
7. Працівники-інваліди повинні користуватися рівністю можливостей і ставлення щодо забезпечення реальності отримання роботи, збереження її і просування по службі, яка там де це можливо, задовольняє їхній персональний вибір та індивідуальну відповідність до неї.
8. Під час організації професійної реабілітації і сприяння інвалідам у працевлаштуванні слід дотримуватися принципу рівності ставлення та можливостей для чоловіків і жінок, які працюють.
9. Спеціальні позитивні заходи, спрямовані на забезпечення справжньої рівності ставлення і можливостей для інвалідів та інших працівників, не повинні вважатися дискримінаційними щодо інших працівників.
10. Слід вживати заходів щодо сприяння інвалідам у працевлаштуванні, які відповідають нормам зайнятості та заробітної плати, які застосовуються до працівників у цілому.
11. Такі заходи, на додаток до перелічених у розділі VII Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів, повинні охоплювати:
-відповідні заходи щодо створення можливостей працевлаштування на вільному ринку праці, серед них фінансове стимулювання роботодавців для заохочення їхньої діяльності, спрямованої на організацію професійного навчання і наступне працевлаштування інвалідів, а також розумне пристосування робочих місць, трудових операцій, інструментів, обладнання та організації праці, щоб полегшити таке навчання і працевлаштування інвалідів;
-надання з боку уряду відповідної допомоги у створенні різних видів спеціалізованих підприємств для інвалідів, які не мають реальної можливості дістати роботу на неспеціалізованих підприємствах;
-заохочення співробітництва спеціалізованих і виробничих майстерень у питаннях організації та управління з тим, щоб поліпшити становище в галузі працевлаштування інвалідів, які працюють в них, і по можливості допомогти підготувати їх до роботи у звичайних умовах;
-надання з боку уряду відповідної допомоги службам професійного навчання, професійної орієнтації, спеціалізованих підприємств і працевлаштування інвалідів, де керівництво здійснюють неурядові організації;
-сприяння створенню і розвитку кооперативів інвалідами і для інвалідів, в яких, якщо це доцільно, можуть брати участь працівники загалом;
-надання з боку уряду відповідної допомоги у створенні і розвитку інвалідами і для інвалідів (і, якщо це доцільно, для працівників загалом) дрібних промислових підприємств, кооперативних та інших видів виробничих майстерень за умови, що такі майстерні відповідають встановленим мінімальним нормам;
-усунення, якщо треба поетапно, природних, комунікаційних та архітектурних перепон і перешкод, що заважають проїзду, доступові та вільному пересуванню у приміщеннях, призначених для професійного навчання і праці інвалідів; слід враховувати відповідні норми у нових громадських будівлях та устаткуванні;
-там, де це можливо і доцільно, сприяння розвиткові засобів транспорту, що відповідають потребам інвалідів і доставляють їх на місця і з місць реабілітації та роботи;
-заохочення поширення інформації про приклади фактичної та успішної трудової інтеграції інвалідів;
-звільнення від внутрішніх податків або будь-яких інших внутрішніх зборів, якими обкладаються при імпортуванні або згодом окремі товари, навчальні матеріали й устаткування, потрібні для реабілітаційних центрів, виробничих майстерень, роботодавців та інвалідів, а також певні пристосування і апарати, потрібні для сприяння інвалідам в отриманні і збереженні роботи;
-забезпечення працевлаштування на умовах неповного робочого часу та інші заходи в галузі праці відповідно до індивідуальних якостей інвалідів, які на теперішній час, а також будь-коли у майбутньому практично не зможуть отримати роботу на умовах повного робочого часу;
-проведення досліджень і можливе застосування їхніх результатів до різних видів інвалідності з метою сприяння участі інвалідів у звичайному трудовому житті;
-надання з боку уряду відповідної допомоги, щоб усунути потенційну можливість експлуатації в рамках професійного навчання і спеціалізованих підприємств та сприяння переходу на вільний ринок праці.
12. У розробленні програм трудової та соціальної інтеграції або реінтеграції інвалідів слід враховувати всі форми професійної підготовки; вони повинні містити, де це потрібно й доцільно, професійну підготовку та навчання, модульне навчання, побутову реабілітацію, навчання грамоти та інші пов'язані з професійною реабілітацією галузі.
13. Для забезпечення нормальної трудової і, отже, соціальної інтеграції або реінтеграції інвалідів треба також брати до уваги спеціальні заходи допомоги, серед іншого надання пристосувань, апаратів і надання інших індивідуальних послуг, що дають інвалідам змогу отримувати та зберігати підхожу для них роботу і просуватись по службі.
14. Має здійснюватися нагляд за заходами професійної реабілітації інвалідів з тим, щоб оцінювати наслідки таких заходів.

III. Проведення заходів на місцевому рівні
15. Як у міських, так і в сільських районах і у віддалених місцевостях треба організовувати служби професійної реабілітації і здійснювати їхню роботу по можливості за якомога повнішою участю громадськості, особливо за участю представників організацій роботодавців, організацій працівників та організацій інвалідів.
16. Вжиттю заходів щодо організації служб професійної реабілітації інвалідів на місцевому рівні треба сприяти за допомогою ретельно розроблених заходів суспільної інформації з метою:
-інформування інвалідів і, в разі потреби, їхніх сімей про їхні права та можливості в галузі працевлаштування;
-подолання упередженості, дезінформації та несприятливого ставлення до працевлаштування інвалідів та до їхньої соціальної інтеграції або реінтеграції.
17. Керівники на місцях або місцеві групи, серед них самі інваліди та їхні організації, повинні співпрацювати з органами охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, з органами з питань праці та іншими відповідними урядовими органами у справі визначення потреб інвалідів певного району і забезпечення того, щоб інваліди, коли це можливо, брали участь у загальнодоступних видах діяльності та послуг.
18. Служби професійної реабілітації і працевлаштування інвалідів повинні бути складовою частиною розвитку певної місцевості і в міру потреби одержувати фінансову, матеріальну і технічну допомогу.
19. Має бути офіційно визнано добровільні організації, які найкраще зарекомендували себе у справі надання послуг в галузі професійної реабілітації і в наданні інвалідам можливості трудової та соціальної інтеграції або реінтеграції.

IV. Професійна реабілітація у сільських районах
20. Треба вживати особливих професійних заходів, щоб забезпечити надання інвалідам сільських районів і віддалених місцевостей послуг в галузі професійної реабілітації на тому самому рівні і на тих самих умовах, що й у міських районах. Розвиток таких послуг має бути складовою частиною національної політики розвитку сільських районів.
21. З цією метою треба, де це є доцільним, вживати заходів, щоб:
-призначати існуючі служби професійної реабілітації, які є в сільських, районах або, у разі відсутності їх, призначати служби професійної реабілітації в міських районах як центри підготовки для сільських районів кадрів системи реабілітації;
-створювати пересувні служби професійної реабілітації, що обслуговують інвалідів сільських районів і є центрами поширення інформації про можливості професійної підготовки та працевлаштування інвалідів у сільських районах;
-навчати працівників програм сільського та місцевого розвитку методики професійної реабілітації;
-надавати позики, дотації або інструменти й матеріали, щоб допомогти інвалідам сільських районів створювати кооперативи і керувати ними або самостійно займатися ремеслами, кустарною чи сільськогосподарською або іншою діяльністю;
-вводити допомогу інвалідам у загальну діяльність, спрямовану на розвиток сільських районів, яка здійснюється або планується;
-сприяти інвалідам у тому, щоб їхнє житло було розташоване на розумній відстані від місця роботи.

V. Підготовка кадрів
22. Крім спеціально підготовлених консультантів і фахівців з професійної реабілітації, усі інші особи, які займаються професійною реабілітацією інвалідів і розвитком можливостей у галузі працевлаштування, повинні здобувати професійну підготовку або бути орієнтованими у питаннях реабілітації.
23. Особам, які займаються професійною орієнтацією, професійним навчанням і працевлаштуванням працівників загалом, належить мати потрібні знання про фізичні й психічні дефекти та пов'язані з ними обмеження, а також відомості про наявні допоміжні служби, щоб полегшити активну економічну та соціальну інтеграцію інвалідів. Цим особам треба надавати можливості для приведення їхніх знань у відповідність до нових вимог часу та для нагромадження досвіду у цих галузях.
24. Підготовка, кваліфікація та оплата праці персоналу, зайнятого професійною реабілітацією і навчанням інвалідів, повинні відповідати підготовці, кваліфікації та оплаті праці осіб, зайнятих загальним професійним навчанням, які виконують аналогічні завдання та обов'язки; можливості просування по службі повинні відповідати можливостям обох груп фахівців, і належить заохочувати перехід кадрів із системи професійної реабілітації в систему загального професійного навчання й навпаки.
25. Персонал системи професійної реабілітації, спеціалізованих та виробничих підприємств повинен здобувати, в межах його загальної підготовки й в міру потреби, підготовку в галузі управління виробництвом, виробничої технології та збуту.
26. У випадках, коли відсутня достатня кількість співробітників системи реабілітації, які пройшли повну підготовку, слід розглянути можливість вжиття заходів щодо набору та підготовки асистентів і допоміжного персоналу з професійної реабілітації. Цих асистентів і допоміжний персонал не можна постійно використовувати замість фахівців, які пройшли повну підготовку. По можливості слід передбачити підвищення кваліфікації цього персоналу, щоб повною мірою ввести його в число співробітників, які здобули підготовку.
27. У разі потреби слід заохочувати створення регіональних і субрегіональних центрів підготовки кадрів професійної реабілітації.
28. Особи, зайняті професійною орієнтацією та навчанням, працевлаштуванням інвалідів та наданням їм допомоги в роботі, повинні мати належну підготовку та досвід, щоб виявляти мотиваційні проблеми й труднощі, котрі можуть відчувати інваліди, і в межах своєї компетенції враховувати пов'язані з цим потреби.
29. Коли це потрібно, слід вживати заходів, щоб заохочувати інвалідів до навчання спеціальностей, пов'язаних з професійною реабілітацією, і сприяти отриманню ними роботи у цій галузі.
30. Слід проводити з інвалідами та їхніми організаціями консультації з питань розроблення, здійснення та оцінки програм підготовки кадрів для системи професійної реабілітації.

VI. Внесок організацій роботодавців та організацій працівників у розвиток служб професійної реабілітації
31. Організації роботодавців і працівників повинні проводити політику сприяння професійній підготовці та забезпечення інвалідів підхожою роботою на основі рівності з іншими працівниками.
32. Організації роботодавців і працівників спільно з інвалідами та їхніми організаціями повинні мати можливість сприяти розробленню політики, що стосується організації і розвитку служб професійної реабілітації, а також проведенню досліджень та внесенню законодавчих пропозицій у цій галузі.
33. Там, де це можливо і доцільно, представників організацій роботодавців, організацій працівників і організацій інвалідів слід вводити до складу рад і комітетів використовуваних інвалідами центрів професійної реабілітації і професійного навчання, які приймають рішення із загальних і технічних питань, з тим щоб забезпечити відповідність програм професійної реабілітації потребам різних галузей економіки.
34. Там, де це можливо і доцільно, представникам роботодавців і працівників на підприємстві слід співпрацювати з відповідними фахівцями у справі розгляду можливостей професійної реабілітації та перерозподілу роботи інвалідів, зайнятих на цьому підприємстві, і надання роботи іншим інвалідам.
35. Там, де це можливо і доцільно, треба заохочувати підприємства до створення або утримання у тісному співробітництві з місцевими та іншими службами реабілітації власних служб професійної реабілітації, серед них різних видів спеціалізованих підприємств.
36. Там, де це можливо і доцільно, організації роботодавців повинні вживати заходів для того, щоб:
-консультувати своїх членів з питань послуг в галузі професійної реабілітації, які можуть бути надані працівникам-інвалідам;
-співпрацювати з органами та установами, які сприяють активній трудовій реінтеграції інвалідів, інформуючи їх, наприклад, про умови праці та професійні вимоги, яким повинні задовольняти інваліди;
-консультувати своїх членів з питань змін, які можуть бути здійснені щодо працівників-інвалідів, в основних обов'язках або вимогах, що ставляться до відповідних видів роботи;
-рекомендувати своїм членам вивчати можливі наслідки реорганізації методів виробництва, щоб вони не призводили до ненавмисного позбавлення інвалідів роботи.
37. Там, де це можливо та доцільно, організаціям працівників треба вживати заходів для того, щоб:
-сприяти участі працівників-інвалідів у обговореннях безпосередньо на місці роботи та на радах підприємства або в будь-якому іншому представницькому органі працівників;
-пропонувати основні напрями професійної реабілітації та захисту працівників, які стали інвалідами внаслідок захворювання або нещасного випадку на виробництві чи в побуті, і вносити такі принципи в колективні договори, правила, арбітражні рішення або інші відповідні акти;
-консультувати щодо заходів, які здійснюються на робочому місці і стосуються працівників-інвалідів, зокрема щодо адаптації трудових завдань, спеціальних організацій праці, визначення професійної придатності й працевлаштування та встановлення норм виробітку;
-порушувати проблеми професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів на профспілкових нарадах та інформувати своїх членів через публікації і семінари щодо проблем і можливостей професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів.

VII. Внесок інвалідів та їхніх організацій у розвиток служб професійної реабілітації
38. Крім участі інвалідів, їхніх представників і організацій, зазначеній в параграфах 15, 17, 30, 32 та 33 цієї Рекомендацію, в діяльності, спрямованій на реабілітацію, заходи щодо залучення інвалідів і їхніх організацій до розвитку служб професійної реабілітації повинні охоплювати:
-заохочення участі інвалідів та їхніх організацій у розвитку діяльності на місцевому рівні, спрямованої на професійну реабілітацію інвалідів з метою сприяння їхньому працевлаштуванню або їхній соціальній інтеграції чи реінтеграції;
-надання з боку уряду відповідної підтримки розвиткові організації інвалідів і у справах інвалідів та їхній участі в службах професійної реабілітації і зайнятості, зокрема підтримки в забезпеченні програм підготовки для інвалідів у галузі їхнього соціального самоствердження;
-надання з боку уряду відповідної підтримки цим організаціям у справі здійснення програм просвіти громадськості, мета яких створювати позитивне уявлення про здібності інвалідів.

VIII. Професійна реабілітація в рамках систем соціального забезпечення
39. Застосовуючи положення цієї Рекомендації, члени Організації повинні також керуватися положеннями статті 35 Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення, положеннями статті 26 Конвенції 1964 року про допомогу у випадках виробничого травматизму і положеннями статті 13 Конвенції 1967 року про допомогу по інвалідності, по старості й у разі втрати годувальника тією мірою, якою вони не зв'язані зобов'язаннями, що випливають, за ратифікації цих актів.
40. Там де це можливо та доцільно, системи соціального забезпечення повинні передбачати або сприяти організації, розвиткові та фінансуванню програм професійного навчання, працевлаштування (серед них працевлаштування на спеціалізованих підприємствах) та служб професійної реабілітації інвалідів, куди входять консультації з реабілітації.
41. Ці системи повинні також передбачати стимулювання інвалідів до пошуків роботи та заходи, що сприяють поступовому переходу їх на вільний ринок праці.

ІХ. Координація
42. Треба вживати заходів для забезпечення, наскільки це практично можливо, того щоб політика і програми професійної реабілітації були скоординовані з політикою та програмами соціально-економічного розвитку (куди входять наукові дослідження та передова технологія), що впливають на управління працею, на загальну політику в галузі зайнятості, на сприяння зайнятості, професійне навчання, соціальну інтеграцію, соціальне забезпечення, кооперативи, розвиток сільських районів, дрібну промисловість і ремесла, безпеку та гігієну праці, на адаптацію методів і організації праці до потреб особистості та на поліпшення умов праці.