Питання: Слідчий допитав у якості свідка глухонімого без участі сурдоперекладача. Допит провів таким чином: на окремому аркуші записував запитання - про анкетні дані, про подію злочину, а свідок записував відповіді. Після чого слідчий склав письмовий протокол, дав прочитати свідкові, після чого обидва підписали протокол. Чи допущені слідчим порушення норм КПК? Які саме? Які вимоги закону щодо допиту осіб, які мають фізичні вади?

Відповідь: Так, за умовою провадження, слідчий допитав в якості свідка глухонімого без участі сурдоперекладача. Допит провів таким чином: на окремому аркуші записував запитання - про анкетні дані, про подію злочину, а свідок записував відповіді. Після чого слідчий склав письмовий протокол, дав прочитати свідкові, після чого обидва підписали протокол.
На жаль, чинний КПК України, на відміну від КПК України у попередній редакції (1960 року) Кримінально-процесуальний кодекс України: Затверджений Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР” від 28.12.1960 року, не містить окремої норми щодо допиту осіб, які мають фізичні вади. Так, КПК України (у ред. 1960 року) містив ст.169, в якій зазначалося що допит німого або глухого свідка проводиться за правилами статті 167 цього Кодексу з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.
У чинному КПК України лише у п.3 ч.2 ст.52 КПК України, якою передбачені випадки обов'язкової участі захисника, зазначено, що обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” № 8 від 24 жовтня 2003 року Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” № 8 від 24 жовтня 2003 року зазначено, що під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення. Захисник допускається до участі у справі щодо такої особи з моменту, коли було встановлено наявність у неї зазначених вад.
Отже, глухоніма особа відноситься Законом до осіб, які мають фізичні вади.
У новому КПК України міститься лише вказівка про те, що у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача) (ч.1 ст.68 КПК України).
Сурдоперекладач (перекладач-дактилолог, перекладач жестової мови) - це особа, яка володіє мовою жестів і виконує переклад на мову жестів з будь-якої мови і навпаки. Мови жестів - це такий різновид людських мов, що використовують жести як базові знаки. Завдяки цьому такими мовами можуть послуговуватися люди із вадами слуху.
Далі, у п.4 ч.1 ст.66 КПК України, якою регламентовані права та обов'язки свідка, зазначено, що свідок має право давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача.
Статтею 29 КПК України передбачена мова, якою здійснюється кримінальне провадження. Відповідно до частини 3 вказаної норми, слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У ч.3 ст.224 КПК України визначено, що за необхідності до участі в допиті залучається перекладач.
Отже, слідчий, провівши допит глухонімого свідка, порушив його право користуватися допомогою перекладача (сурдоперекладача), які визначені у ч.3 ст.29, п.3 ч.2 ст.66, ч.3 ст.224 КПК України.
Також, слідчий порушив порядок допиту, регламентований статтею 224 КПК України. Так, згідно із вказаною нормою:
1. Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.
2. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.
3. Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.
4. У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.
5. Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.
6. Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам'яті.
7. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.
8. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.
9. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі - за давання завідомо неправдивих показань.
Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з'ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставленні запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.
Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.
У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.
Проаналізувавши вказану норму, можна побачити, які саме порушення Закону щодо допиту осіб, які мають фізичні вади, вчинив слідчий. Так, перед допитом слідчий не встановив особу, не роз'яснив її права та обов'язки свідка, визначених у ст.66 КПК України, також він не роз'яснив свідку порядок проведення допиту. Також, слідчий перед допитом не попередив допитувану особу про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а навіть якщо він і попередив би його, все одно глухонімий свідок його б не почув. Також слідчий не залучив до участі у допиті глухонімого свідка сурдоперекладача.
Далі, у ч.7 ст.224 КПК України зазначено, що за бажанням допитуваної особи, а не внаслідок обов'язку, як це було зроблено слідчим, вона має право викласти свої показання власноручно. Слідчий провів допит у такий спосіб: на окремому аркуші записував запитання - про анкетні дані, про подію злочину, а свідок записував відповіді. Цей спосіб є незаконним, оскільки свідок не виявляв бажання записати свої показання власноручно, а навіть якщо б і виявив, слідчий все одно (якщо він не володіє мовою жестів) не зрозумів би такий намір свідка.
Окрім цього, слідчий у порушення вимоги закону, яка викладена в абз.2 ч.4 ст.65 КПК України, перед допитом свідка, не роз'яснив йому право відмовитися давати показання, і не з'ясував, чи бажає глухонімий свідок скористатися вказаним правом.
Форми фіксування кримінального провадження передбачені статтею 103 КПК України. Згідно з п.1 ч.1 аналізованої норми, процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися у протоколі.
Вимоги до протоколу містяться у ст.104 КПК України. Так, у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Далі, перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу (ч.4 ст.104 КПК України). Слідчий дотримав цю вимогу процесуального закону, оскільки, за умовою, після допиту слідчий склав письмовий протокол, дав його прочитати свідкові, після чого обидва підписали протокол.
У частині п'ятій ст.224 КПК України зазначено, що зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.
Таким чином, на підставі викладеного, можна зробити наступні висновки.
Слідчим, який допитав у якості свідка глухонімого без участі перекладача, були порушені численні вимоги кримінального процесуального Закону.
У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” № 8 від 24 жовтня 2003 року зазначено, що під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.
Отже, глухоніма особа відноситься Законом до осіб, які мають фізичні вади.
Чинний КПК України, на відміну від КПК України у попередній редакції (1960 року), не містить окремої норми щодо допиту осіб, які мають фізичні вади. Так, КПК України (у ред. 1960 року) містив ст.169, в якій зазначалося що допит німого або глухого свідка проводиться за правилами статті 167 цього Кодексу з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.
У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача) (ч.1 ст.68 КПК України). Сурдоперекладач - це особа, яка володіє мовою жестів і виконує переклад на мову жестів з будь-якої мови і навпаки.
Тому, слідчий, провівши допит глухонімого свідка, порушив його право користуватися допомогою перекладача (сурдоперекладача), які визначені у ч.3 ст.29, п.3 ч.2 ст.66, ч.3 ст.224 КПК України.
Він повинен був до участі в допиті глухонімого свідка запросити перекладача (сурдоперекладача), а у випадку необхідності (наприклад, якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол) - її захисника (законного представника). Про участь вказаних осіб у допиті слідчий повинен був вказати у протоколі допиту, як це передбачено ч.3 та ч.5 ст.104 КПК України.

Тимошенко В.А., адвокат, який спеціалізується на захисті глухонімих у кримінальних справах