Одним із учасників цивільного процесу, який відноситься до інших учасників цивільного процесу та надає суду практичну допомогу в процесі розгляду цивільної справи є перекладач.
Відповідно до ч.1 ст.55 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Аналіз судових рішень, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – реєстр) за період з 01.01 до 31.12.2014 р. дозволив виявити близько тридцяти ухвал судів першої інстанції по всій території Україні, які стосуються допуску до участі у справі перекладача. Низька репрезентативність вказаної категорії ухвал судів може бути обумовлена тим, що не всі ухвали судів, що стосуються допуску перекладачів до участі у цивільній справі потрапляють до реєстру або незначною кількість цивільних справ, в процесі розгляду яких потребується залучення перекладача.
Зважаючи на мінімальний обсяг представлених в реєстрі ухвал судів та виходячи з їх змісту та положень чинного законодавства України можна зробити висновки про наявність проблемних питань, пов’язаних з безпосередньою участю перекладача у цивільному процесі. Розглянемо деякі з них.
1) Відповідно до ч.1 ст.55 ЦПК України перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу. У даному визначенні особливої уваги заслуговує словосполучення “вільно володіє мовою”. Очевидним є той факт, що перекладач повинен обов’язково вільно володіти мовою, якою здійснюється цивільне судочинство та будь-якою іноземною мовою. Наприклад, в ухвалі про залучення перекладача та виплату йому винагороди Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.05.2014 р. по цивільній справі № 2/159/240/14. суд зазначив, що факт вільного володіння польською мовою ОСОБА_5 як перекладачем ПП “Ласка” (м.Ковель Волинської області) стверджується копією диплому серії ЛП № 000588 від 22.06.95р., виданого Волинським держуніверситетом імені Лесі Українки.
Для суду наявність у перекладача диплому про відповідну філологічну освіту є обставиною, що підтверджує вільне володіння перекладачем мовою якою здійснюється переклад. Разом з тим, не потрібно забувати про різні рівні підготовки перекладачів та ступінь знання ними іноземної мови. Специфіка здійснення перекладу при розгляді цивільних, господарських, кримінальних чи адміністративних справ полягає у необхідності володіння не лише іноземною мовою, але й, насамперед, досконале розуміння юридичної термінології та змісту термінів, що підлягають перекладу. Наприклад, терміни в “неустойка”, “пеня” та “штраф” мають майже аналогічний переклад, зокрема англійською, польською, чеською та іншими мовами. З огляду на це, перекладач, на перший погляд, може мати відмінні знання іноземної мови, проте не розуміти різниці у термінах “неустойка”, “пеня” та “штраф”, що вплине на правильність перекладу. Крім цього, багато хто з професійних лінгвістів, що залучаються судом до здійснення перекладу в різних видах судочинства не розуміють зміст таких процесуальних термінів як: клопотання, відвід, ухвала, рішення, окрема ухвала, третя особа тощо.
Таким чином, забезпечення належного рівня перекладу в цивільному процесі можливе шляхом залучення в якості перекладача особи, яка має як філологічну так і юридичну освіту. При спілкуванні з деякими перекладачами, які іноді залучаються до участі в цивільному або кримінальному процесах доводилось чути про те, що базова освіта перекладача не дозволяла їм належним чином виконувати покладені на них функції в суді. З огляду на це багато хто з них вступав до вищих навчальних закладів юридичного профілю з метою отримання юридичної освіти, що мало за мету досконало розуміти юриспруденцію “зсередини”, а не лише мати в запасі ще одну вищу освіту.
2) Відповідно до ч.2 ст.55 ЦПК України перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
Буквальне тлумачення даної норми дозволяє зробити висновок про те, що ініціатором пошуку перекладача є особа, яка відповідно до ст.26 ЦПК України бере участь у справі. Для отримання правильної відповіді в окресленій проблематиці слід проаналізувати положення деяких нормативних актів.
Відповідно до ст. 7 ЦПК України мова цивільного судочинства визначається ст.14 Закону України “Про засади державної мовної політики” від 03.07.2012р.
В ч.1. ст.14 Закону України “Про засади державної мовної політики” вказано: судочинство в Україні у цивільних здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч.3 ст.8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами). В ч.4 цього ж Закону зазначається, що особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку.
Нажаль, проаналізована стаття не містить відповіді на питання стосовно суб’єкта на якого покладається обов’язок пошуку перекладача.
У своєму рішенні Конституційний Суд України у справі № 1-6/99 про застосування української мови від 14.12.1999р.  вирішив, що положення ч.1 ст.10 Конституції України, за яким “державною мовою в Україні є українська мова”, треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч.5 ст.10 Конституції України).
У свою чергу в постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009р. “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді прав у суді першої інстанції” вказано, що за змістом статті 55 ЦПК України запрошення перекладача до участі у справі є обов’язком особи, яка бере участь у справі, а не суду. Розуміючи, що постанова ПВСУ не є нормою права приходимо до висновку, що положення вищевказаних нормативних актів не дають остаточної відповіді на питання стосовно порядку допуску перекладача до участі у справі. Очевидно одне – пошук перекладача є проблемою найбільш зацікавленої сторони у справі. При цьому, тривалість пошуку перекладача зацікавленою стороною не обмежена часовими рамками. У випадку, коли, наприклад, позивач та відповідач проігнорують обов’язок пошуку перекладача, суд не матиме можливості “процесуального” впливу на сторін з метою прискорення даної процедури, і в кінцевому результаті змушений буде вживати заходів самостійного пошуку перекладача для забезпечення своєчасного і належного розгляду цивільної справи.
Відповідні кроки для вирішення такої ситуації прийняті всередині 2013 р. Державною судовою адміністрацією України, яка на своєму офіційному веб-сайті розмістила інформацію про те, що розпочато інформаційне наповнення Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, які будуть залучатися до судового розгляду.
Інформацію про перекладачів, яких можна залучати для здійснення перекладу при розгляді цивільних справ можна отримати з Довідково-інформаційного реєстру перекладачів порядок ведення якого затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України № 228 від 11.03.2013р. “Про затвердження Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів”.
3) Залучення перекладача для забезпечення належного розгляду справи пов’язано з відповідною оплатою останньому його роботи. Послуги перекладача оплачуються з коштів суду відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996р. № 710 “Про затвердження Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів”.
У п.6 вказаної постанови зазначається, що розмір винагороди перекладача, якщо виконана робота не його службовим обов’язком, обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абзацу 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”. Загальний розмір виплати не може перевищувати суми, розрахованої за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Збільшення розмірів оплати послуг перекладачів у вересні 2012 р. за участь у розгляді цивільних справ шляхом внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996р. № 710 мало за мету стимулювати викладачів активніше надавати відповідні послуги. Разом з тим, пошук перекладача для здійснення усного або письмового перекладів при розгляді цивільних справ залишається проблемним питанням заінтересованої особи, яка бере участь у її розгляді.

Братель О.Г., голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ, кандидат юридичних наук, доцент