Наприкінці 2013 року особа з інвалідністю зі слуху звернулась до ГО “Спілка нечуючих юристів” з проханням надати їй кваліфіковану правову допомогу шляхом звернення до суду, незважаючи на проблеми корупції сурдоперекладачів в УТОГ, навмисно гальмуючи реформу системи надання послуг зі сурдоперекладу.
За дорученням Спілки адвокат Тимошенко В.А. в інтересах особи, яка має вади слуху, звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом, у якому просив визнати неправомірними дії управління Фонду соцстрахування, зобов‘язати вчинити певні дії.

Повні тексти рішень суду першої, апеляційної і касаційної інстанції:
1.Повний текст постанови Окружного адміністративного суду м.Києва

ПОСТАНОВА
від 07 березня 2014 року
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі: судді: Пісоцької О.В.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу
за позовною заявою  ОСОБА_1,доУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Києві,за участю: - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Київського міського центру медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);- третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, -провизнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Києві (далі - Управління виконавчої дирекції Фонду у м.Києві, відповідач), в якому, з урахуванням письмових пояснень від 07.03.2014 року, просить:
- визнати протиправними дії відповідача про відмову у наданні ОСОБА_1, інваліду другої групи з дитинства по слуху і професійного захворювання, путівки для санаторно-курортного лікування за 2013 рік;
- зобов'язати відповідача забезпечити ОСОБА_1, інваліду другої групи з дитинства по слуху і професійного захворювання, путівкою для санаторно-курортного лікування за 2013 рік.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 1968 року визнаний інвалідом з дитинства третьої групи, довічно. Також з 2003 року йому встановлено інвалідність третьої групи пов'язану з професійним захворюванням, довічно. Водночас, згідно з рішенням ЦМСЕК №1 Київського міського центру МСЕ 23 травня 2013 року позивачу встановлено другу групу інвалідності з дитинства по слуху та професійного захворювання, довічно, і одночасно встановлено 50% втрати професійної працездатності.
У жовтні 2013 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання путівки санаторно-курортного лікування на 2013 рік згідно з умовами індивідуальної програми реабілітації інваліда, виданої ЦМСЕК №1 Київського міського центру МСЕ. Проте у задоволенні заяви позивача відповідач відмовив, посилаючись на відсутність підстав у наданні путівки.
Також вказано й про те, що ОСОБА_1 звернувся за правовою допомогою до громадської організації “Спілка нечуючих юристів”, яка, в свою чергу, в інтересах позивача звернулась до відповідача зі зверненням про надання путівки на санаторно-курортне лікування. Разом з тим, громадській організації “Спілка нечуючих юристів” також було відмовлено.
ОСОБА_1 вважає, дії відповідача, які виразились у відмові надати йому путівку на санаторно-курортне лікування, неправомірними, оскільки він являється інвалідом другої групи з дитинства по слуху і загального захворювання, тому має право на отримання безоплатної путівки для санаторно-курортного лікування один раз на два роки.
Управління виконавчої дирекції Фонду у м.Києві стосовно задоволення позову ОСОБА_1 заперечує, вважаючи, що права у позивача на забезпечення санаторно-курортним лікуванням за законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у 2013 році не виникло, а черговий раз його може бути забезпечено путівкою лише у 2014 році.
Вказує, що згідно з листом Київського міського центру МСЕ від 10.09.2013 року №463 при огляді Центральною МСЕК №1 м.Києва у 2012 році ОСОБА_1 визнаний інвалідом другої групи з дитинства по слуху. При цьому, друга група інвалідності встановлена по сукупній патології, а саме: глухонімота з дитинства та поєднана професійна патологія - пневмоконіоз з вібраційною хворобою. По професійному захворюванню ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності, що відповідає третій групі інвалідності.
Додатково зазначено й про те, що відповідно до індивідуальної програми реабілітації ОСОБА_1 потреба у щорічному або один раз на два роки санаторно-курортному лікуванні не визначена.
Київський міський центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), залучений ухвалою суду від 20 січня 2014 року до участі у справі як третя особа (далі - Київський міський центр МСЕ, третя особа-1), просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що у свідоцтві останнього причина “інвалід з дитинства по слуху, професійне захворювання” зазначена з дотриманням законодавства. Водночас, зауважено на тому, що забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування не входить до компетенції Київського міського центру медико-соціальної експертизи.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, залучений ухвалою суду від 20 січня 2014 року до участі у справі як третя особа-2 (далі - Фонд, третя особа-2), вважає, що заявлені вимоги позивачем не мають правового підґрунтя, а тому задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Ухвалою суду від 05 березня 2014 року (протокольною) розгляд справи продовжено у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 20 вересня 1968 року визнаний інвалідом третьої групи, довічно (згідно з довідкою серії “58-Ш” №893793).
Відповідно до довідки серії КИ-1 №066868 Спеціальної туберкульозно-пульмонологічної МСЕК від 06.10.2003 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням, безстроково. Відповідно до вказаної довідки, на підставі акту №1222 огляду у МСЕК, надано висновок про умови та характер праці, за яким рекомендовано, зокрема, санаторно-курортне лікування.
Згідно з довідкою про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії “КИ-2” №001937 ОСОБА_1 за результатами повторного огляду 06 жовтня 2003 року, визначено ступінь втрати професійної працездатності - 50% з 06 жовтня 2003 року, безстроково. На підставі акта огляду МСЕК №72 визначено потребу у додатковому виді допомоги, а саме: санаторно-курортне лікування.
Водночас, відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії “10ААА” №135966 від 23.05.2012 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 23 травня 2012 року: інвалід з дитинства по слуху, професійне захворювання, довічно.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії “КА-3” №001223 від 23.05.2012 року ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності з 23 травня 2012 року по довічно. Визначено потребу у додаткових видах допомоги, зокрема, санаторно-курортне лікування.
Крім того, згідно з індивідуальною програмою реабілітації №250, заповненою 23.05.2012 року ЦМСЕК №1 м.Києва ОСОБА_1 рекомендовано, зокрема, санаторно-курортне лікування з місцем проведення: “за місцем спостереження”.
Також судом встановлено, що Київський міський центр медико-соціальної експертизи листом №463 від 10.09.2013 року повідомив Управління виконавчої дирекції Фонду у м.Києві, що ОСОБА_1 у 2012 році за результатами огляду по контролю Міністерства охорони здоров'я України Центральною МСЕК №1 визнаний інвалідом другої групи з дитинства по слуху, професійне захворювання з 50% втрати професійної працездатності. Друга група інвалідності встановлена по сукупній патології, а саме: глухонімота з дитинства та поєднана професійна патологія - пневмоконіоз з вібраційною хворобою. По професійним захворюванням наявним у ОСОБА_1 йому встановлено 50% втрати працездатності, що відповідає ІІІ групі інвалідності.
Разом з тим, згідно з листом від 24.09.2013 року №Л-116/14/95 за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 про періодичність забезпечення санаторно-курортним лікуванням, Управління виконавчої дирекції Фонду у м.Києві, посилаючись на лист Київського міського центру медико-соціальної експертизи №463 від 10.09.2013 року, повідомило позивача про те, що йому встановлена друга група інвалідності по сукупній патології, а саме: глухонімота з дитинства та поєднана професійна патологія - пнемвоконіоз з вібраційною хворобою. По професійному захворюванню встановлено 50% втрати професійної працездатності, що відповідає третій групі інвалідності. Зазначено й те, що відповідно до пункту 2.6 Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування, затвердженого постановою правління Фонду №49 від 31 жовтня 2007 року (зі змінами), інваліди третьої групи забезпечуються путівками для санаторно-курортного лікування один раз на три роки. Тому, оскільки Управління забезпечило ОСОБА_1 путівкою для санаторно-курортного лікування у 2011 році, наступний раз він може бути забезпечений путівкою у 2014 році.
Аналогічну за змістом відповідь, викладену у листі Фонду від 08.11.2013 року №104-11-4, отримала громадська організація “Спілка нечуючих юристів” на звернення в інтересах ОСОБА_1
Не погоджуючись з висновком відповідача про те, що ОСОБА_1 повинен забезпечуватись путівками для санаторно-курортного лікування один раз на три роки як інвалід третьої групи, позивач звернувся з даним позовом про визнання дій неправомірними та зобов'язання забезпечити його путівкою для санаторно-курортного лікування на 2013 рік.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору в межах заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку), визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 року №1105-XIV (з урахуванням відповідних змін; далі - Закон України №1105).
Статтею 3 Закону України №1105 визначено, що держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 та абзацу 1 частини 5 статті 34 Закону України №1105 Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК.
Потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам I групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує Фонд соціального страхування від нещасних випадків у розмірі, встановленому правлінням Фонду.
Так, механізм забезпечення виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція Фонду) та її управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління виконавчої дирекції Фонду), відділеннями в районах та містах обласного значення (далі - Відділення) потерпілих, які стали інвалідами (далі - потерпілі) унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, санаторно-курортним лікуванням, визначає Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання санаторно-курортним лікуванням, затверджене Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31.10.2007 року №49 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26.12.2007 року за №1400/14667 (далі - Положення №49).
Пунктом 2.1 Положення №49 визначено, що фінансування витрат на санаторно-курортне лікування потерпілих здійснюється виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду в межах передбачених коштів на ці цілі відповідно до потреби шляхом безготівкового перерахування коштів санаторно-курортним закладам, з якими укладено договори.
Згідно з пунктом 2.2 Положення №49 підставою для забезпечення потерпілих санаторно-курортним лікуванням є документи, зазначені в пункті 2.5 цього Положення, та висновок медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), індивідуальна програма реабілітації інваліда (у разі наявності).
Відповідно до пункту 2.5 Положення №49 для взяття на облік для санаторно-курортного лікування потерпілі (або уповноважені ними особи) подають до робочих органів такі документи: заяву за встановленою формою (додаток 1); висновок МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні; медичну довідку лікувальної установи за формою №070/о; індивідуальну програму реабілітації (у разі наявності).
При цьому, пунктом 2.6 Положення №49 визначено, що потерпілі, які стали інвалідами, забезпечуються санаторно-курортним лікуванням періодично згідно з рішенням МСЕК, а саме:
-інваліди I групи щороку;
-інваліди II групи один раз на два роки або щороку на підставі індивідуальної програми реабілітації;
-інваліди III групи один раз на три роки, один раз на два роки або щороку на підставі індивідуальної програми реабілітації.
Так, відповідач, відмовляючи позивачу у забезпеченні його санаторно-курортним лікуванням у 2013 році, послався на встановлення йому 50% втрати професійної працездатності, що відповідає третій групі інвалідності.
Разом з тим, позивачу встановлено другу групу інвалідності по сукупній патології, а саме: глухонімота з дитинства та поєднана професійна патологія - пневмоконіоз з вібраційною хворобою.
Також встановлено, що ЦМСЕК №1 м.Києва розроблено індивідуальну програму реабілітації ОСОБА_1, відповідно до якої останньому рекомендовано санаторно-курортне лікування, проте періодичність такого лікування не визначена.
Зокрема, відповідно до пункту 1.16 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України 05.09.2011 року №561 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 року за №1295/20033 (далі - Інструкція №561), у разі встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров'я комісія розробляє на підставі плану медичної реабілітації, що обов'язково надається лікарем, або за участю лікаря індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначаються обсяги та види реабілітаційних заходів, методи та строки їх здійснення, засоби реабілітації та відповідальні за виконання. Комісія відповідає за якість розроблення індивідуальної програми реабілітації інваліда та здійснює у межах своїх повноважень контроль за її виконанням.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №561, якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, МСЕК у висновку про огляд інваліда вказує дві причини інвалідності.
Суд зауважує на тому, що зазначена норма зобов'язує лише вказати у висновку про наявність двох причин інвалідності, проте жодних наслідків для інваліда щодо забезпечення санаторно-курортним лікуванням за собою не тягне.
Натомість, суд звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обмежень щодо визначення періодичності забезпечення санаторно-курортним лікуванням у разі наявності двох причин інвалідності, в тому числі - інвалідності з дитинства.
За встановлених обставин, проаналізувавши вимоги чинного законодавства та врахувавши предмет даного спору, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача стосовно того, що у зв'язку з встановленням позивачу другої групи інвалідності по сукупній патології, і по професійному захворюванню - 50% втрати професійної працездатності, що відповідає третій групі інвалідності, - то ОСОБА_1 забезпечується санаторно-курортним лікуванням як інвалід третьої групи, а не другої.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом , запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б визначали правомірність позиції відповідача, останній суду не надав. Водночас, позивачем доведена протиправність відмови відповідача у забезпеченні ОСОБА_1, інваліда другої групи з дитинства по слуху і професійного захворювання, путівки для санаторно-курортного лікування за 2013 рік.
Водночас, слід зауважити на тому, що здійснення судового захисту особи, чиє право порушено органами державної влади чи місцевого самоврядування внаслідок порушення ними положень Конституції та законів України у спосіб, що відповідає визначеним у законодавстві способам захисту порушеного права, є здійснення судом його повноважень органу судової влади у межах Конституції та законів України.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд, зокрема, може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Стаття 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначає повноваження суду при вирішенні справи, за частиною 2 якої, зокрема, передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, врахувавши вище наведене, положення статей 2, 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновків про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі шляхом:
-визнання протиправною відмови відповідача у забезпеченні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, інваліда другої групи з дитинства по слуху і професійного захворювання, путівкою для санаторно-курортного лікування за 2013 рік;
-зобов'язання відповідача забезпечити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, інваліда другої групи з дитинства по слуху і професійного захворювання, путівкою для санаторно-курортного лікування за 2013 рік.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд м.Києва
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Києві у забезпеченні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, інваліда другої групи з дитинства по слуху і професійного захворювання, путівкою для санаторно-курортного лікування за 2013 рік;
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Києві забезпечити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, інваліда другої групи з дитинства по слуху і професійного захворювання, путівкою для санаторно-курортного лікування за 2013 рік.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В.Пісоцька

Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції представники третьої особи - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду у м.Києві подали апеляційні скарги на постанову суду. До канцелярії суду подало заперечення адвоката Тимошенка В.А.в інтересах глухого позивача на апеляційні скарги.

2.Повний текст ухвали Київського апеляційного адміністративного суду
УХВАЛА

Не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції представник відповідача подав касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції. До Вищого адміністративного суду надійшло заперечення адвоката Тимошенка В.А. в інтересах глухого інваліда-позивача на касаційну скаргу.

3.Повний текст ухвали Вищого Адміністративного Суду України
УХВАЛА

ПРАВДА ЗАВЖДИ ПЕРЕМОЖЕ!