 Навіщо людям із вадами слуху потрібен сурдопереклад хіт-параду музичних кліпів, і чого б вони насправді хотіли від телебачення
“Ми хочемо бачити програми "Міняю жінку" і "Без мандата", але не маємо такої змоги”, - мовою жестів каже учасник круглого столу “Забезпечення прав людей із вадами слуху в українському телепросторі”, що відбувся у приміщенні Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
“Нацрада поки що не має повноважень, щоб змусити мовників запровадити програми, адаптовані для людей із вадами слуху”, - відповідає заступник голови Національної ради Лариса Мудрак. Чиновники запросили людей, які не чують, для обговорення та спільного пошуку шляхів вирішення проблеми недружності українського телебачення до двох мільйонів українців.
Сурдоперекладач Марина Ліферова допомагає учасникам заходу, що мають вади слуху, донести свою думку до співрозмовників - членів Нацради та Громадської ради при ній, Держкомтелерадіо, журналістів і співробітників телеканалів. Телевізійникам пропонують, не чекаючи на ухвалення відповідного закону, робити якісні титри, бажано на темному тлі. На титри не слід накладати рекламні написи, адже це сильно заважає сприйняттю тексту. Наймаючи на роботу сурдоперекладача, варто звернутися по компетентну оцінку його техніки до цільової аудиторії, адже, наприклад, одного з двох перекладачів мовою жестів, що супроводжують новини СТБ, глядачі з вадами слуху не розуміють. От і мусять дивитися через тиждень. Натомість якісним назвали сурдопереклад ТРК “Україна”.
 Віконце, в якому подається сурдопереклад, на телеканалах деяких європейських країн займає чверть екрану. У нас же сурдоперекладача часом важко розгледіти. Втім, програми з сурдоперекладом з'являються в ефірі або вдень, коли більшість людей на роботі, або вночі, коли всі сплять. “Вони що, думають, що ми не працюємо і не спимо? Навіщо витрачати гроші, якщо ці програми майже ніхто не бачить?” - обурювались учасники дискусії. Нарешті, інакше як цинізмом важко назвати рішення Першого національного перекладати мовою жестів хіт-парад кліпів “Національна двадцятка”.
Варіант, що влаштував би людей, які не чують - рухомий рядок. Але важливо, щоб він збігався із зображенням - як і сурдопереклад. Активістка молодіжної організації глухонімих Вікторія Кириченко брала участь у програмі “Давай одружимось!” на СТБ. “Ми з нетерпінням чекали на цю програму в ефірі. Коли ж побачили, страшенно засмутились, адже під час монтажу сурдопереклад забули узгодити з відео. Для нас це була повнісінька абракадабра”, - розповідає Вікторія. Її колеги кажуть, що їм цікаві програми про здоров'я, судові справи, підготовку до “Євро-2012”, тож не варто обмежувати коло програм, зрозумілих людям із вадами слуху, новинами. І про видатних, успішних українців, що живуть і перемагають із цією проблемою, в новинах також не слід забувати.
“Що говорити про телеканали, коли навіть президент України забуває про нас? - нарікає учасник дискусії. - Чому новорічне привітання російського президента Дмитра Медведєва супроводжувалось якісними титрами, а нашого - ні? Адже нас мільйони!”. За словами одного з лідерів партії “Фронт змін”, колишнього заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони України Андрія Пишного, людей із вадами слуху в Україні щонайменше два мільйони дорослих і 600 тисяч дітей.
 “Ми не бачимо ні новин, ні фільмів, ні дитячих програм. Проблема не в тому, що немає титрів чи сурдоперекладу, просто в Україні таких людей ніби не існує”, - каже А.Пишний, який сам майже повністю втратив слух у зрілому віці. Торік він виграв суд проти Кабінету Міністрів щодо субтитрування телепрограм. Вищий адміністративний суд України визнав бездіяльність уряду протиправною. Пишний пропонує запровадити обов'язкове субтитрування ранкових та вечірніх новин на загальнонаціональних і регіональних телеканалах, дитячих програм, забезпечувати всі повідомлення про суспільно значущі події субтитрами або сурдоперекладом, а також хоча б раз на тиждень показувати фільми з субтитрами в кінотеатрах.
На Заході від 5 до 20 відсотків телепрограм титрують або перекладають мовою жестів. Наприклад, у Греції загальнонаціональні телеканали повинні транслювати новини з субтитрами чи сурдоперекладом протягом 7 хвилин із 16.00 до 22.00, а також не менше чотирьох годин ток-шоу та розважальних програм на тиждень. У Молдові від телеканалів вимагають по 20 хвилин новин із сурдоперекладом щодня. У Данії громадський мовник має супроводжувати субтитрами або сурдоперекладом інформацію про всі суспільно значущі події. Зазвичай обов'язок забезпечення інформаційних потреб людей із вадами слуху покладається саме на громадське телебачення.
У Верховній Раді ще влітку 2010 року було зареєстровано проект закону №6618 щодо полегшення доступу до інформації для осіб із вадами слуху, розроблений Держтелерадіо за дорученням уряду. Він передбачає внесення змін до двох законів – “Про телебачення і радіомовлення” і “Про Національну раду з телебачення і радіомовлення”. Згідно з цими змінами, Нацрада, ліцензуючи мовників, визначатиме частку програм, яка підлягає обов'язковому субтитруванню - щонайменше 5%. Телеканали також нестимуть відповідальність за достовірність сурдоперекладу. Одначе в законі не зазначено, в який час субтитровані та перекладені мовою жестів програми мають виходити в ефір. А отже, цей контент цілком може спіткати доля багатьох інших некомерційних програм - нічний ефір.
Пропозиція створити спеціалізований телеканал учасникам дискусії, що мають вади слуху, не сподобалася: “Ми не хочемо в резервацію!”.
Представників телевізійної індустрії на зустрічі було лише двоє - головний редактор Першого національного Х.Стебельська та заступник голови правління СТБ А.Максимчук. Пані Стебельська заявила, що супроводжувати новини рухомим рядком цілком реально (колись таку ініціативу виявив “Інтер”, але невдовзі припинив цю практику).
Пан Максимчук вважає, що держава повинна знайти способи позитивно стимулювати комерційні канали, щоби вони адаптували ефір для людей із вадами слуху. “Силою нічого не досягнеш, тут потрібен діалог. Проблема є, її треба вирішувати, пишіть - будемо робити”, - сказав він.
С.Остапа |
