Перелік непрацездатних членів сім’ї, яким може бути призначена пенсія у зв’язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 10 березня 2015 року №21-615а14

Верховний Суд України
ПОСТАНОВА
10 березня 2015 року №21-615а14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Кривенка В.В., суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 11 до управління Пенсійного фонду в м.Енергодарі Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов’язання призначити пенсію у зв’язку із втратою годувальника,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2013 року Особа 11 звернулася до суду з позовом про визнання неправомірною відмови управління ПФ призначити їй пенсію у зв’язку із втратою годувальника відповідно до вимог ч.1 ст.36 закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) від 9.07.2003 №1058-IV.
На обгрунтування позову зазначила, що вона є непрацездатною особою, яка перебувала на утриманні померлого чоловіка, з яким фактично проживала однією сім’єю, його пенсія була для неї постійним і основним джерелом існування.
Суди встановили, що Енергодарський міський суд Запорізької області рішенням від 16.01.2013 встановив факти проживання Особи 11 однією сім’єю з Особою 12 без реєстрації шлюбу з 10.01.2004 до 29.09.2012 та її перебування на утриманні Особи 12.
28.02.2013 Особа 11 звернулася до управління ПФ із заявою про переведення її на інший вид пенсії — у зв’язку із втратою годувальника — на підставі ч.1 ст.36 закону №1058-IV.
Управління ПФ листом від 11.03.2013 відмовило Особі 11 у призначенні цієї пенсії, оскільки на день смерті годувальника вона не перебувала з ним у шлюбних відносинах.
Енергодарський міський суд Запорізької області постановою від 26.06.2013 позов задовольнив частково. Суд послався на чч.2 і 4 ст.3 Сімейного кодексу, на встановлений судовим рішенням факт перебування Особи 11 таОсоби 12 у шлюбних відносинах і визнав неправомірною відмову управління ПФ призначити Особі 11 пенсію у зв’язку з втратою годувальника.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 29.04.2014 скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову — про відмову в задоволенні позову. Рішення мотивував тим, що факт проживання жінки та чоловіка разом однією сім’єю не породжує права на призначення (переведення) пенсії у зв’язку із втратою годувальника на підставі ст.36 закону №1058-IV.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 10.07.2014 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 11.
Не погоджуючись із таким рішенням, Особа 11 звернулась із заявою про його перегляд ВС із підстави неоднакового застосування ВАС одних і тих самих норм, а саме - ст.36 закону №1058-IV,
у подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднакового правозастосування Особа 11 послалася на ухвали ВАС від 7 і 8.02, 12.09, 22.10.2013 та 30.01.2014 (справи №№К/800/2066/13, К/800/45195/11, К/800/7513/13, К/800/21182/13, К/9991/94144/11 відповідно), в яких висловлено висновки про те, що фактичне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу, перебування одного з них (чоловіка або жінки) на утриманні померлого годувальника є підставою для призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника.
Зі змісту оскаржуваного та наданих для порівняння судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції в подібних правовідносинах неоднаково застосував ст.36 закону №1058-IV, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС установила таке.
Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об’єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов’язки й реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів у особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.85 у поєднанні з п.6 ч.1 ст.92 Конституції виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади й механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсії, є закон №1058-IV.
Відповідно до його ст.5 він регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим законом, або в частині, що не суперечить йому.
Згідно з ч.2 ст.5 закону №1058-IV виключно ним визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до ч.3 ст.4 закону №1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків і жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
За п.16 “Прикінцевих положень” закону №1058-IV, до приведення законодавства у відповідність із цим актом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.
Згідно з положеннями абз.22 ст.1 закону №1058-IV як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім’ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.9 закону №1058-IV одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв’язку із втратою годувальника.
Статтею 36 цього закону встановлено, що пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по ІІІ групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у ч.2 ст.32 цього закону, — незалежно від тривалості страхового стажу.
Згідно з ч.2 цієї статті непрацездатними членами сім’ї вважаються, зокрема:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років <…>;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності — один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку та працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
У цій статті визначені умови, за яких членам сім’ї, зазначеним в її другій частині, призначається пенсія у зв’язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати усиновленими дітьми, пасинками та падчерками, неповнолітніми дітьми, які мають право на пенсію у зв’язку із втратою годувальника, в разі їх усиновлення.
Зі змісту цих норм убачається, що перелік непрацездатних членів сім’ї, яким може бути призначена пенсія у зв’язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім’ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім’ї, як-от спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов’язків.
Ужиті в законі №1058-IV поняття “чоловік” та “дружина” позначають одного з подружжя. За ч.1 ст.21 СК подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу — добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зі ст.36 СК саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.
Відповідно до ч.2 ст.21 СК проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов’язків, притаманних сім’ї. Але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім’ї, а її учасники визнаватися членами сім’ї, яким з огляду на об’єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов’язки.
Ззовні такі відносини подібні до шлюбних. Однак, попри цю схожість, вони не уподібнюються до них (не ототожнюються з ними), і жінка та чоловік, які утворили неодружену сімейну пару та за певних унормованих правовідносин можуть уважатися членами сім’ї, що не є рівнозначним поняттям "чоловік" і "дружина", позаяк саме цими термінами закон персоніфікує кожного з подружжя як суб’єкта правовідносин між собою.
У законодавстві про пенсійне забезпечення ясно й однозначно визначено, що право на призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника з-поміж інших категорій осіб мають одне з подружжя — чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім’єю без шлюбу, не належать.
У справі, що переглядається, суди встановили, що Особа 11 упродовж більш ніж 8 років проживала разом з Особою 12 однією сім’єю без реєстрації шлюбу й перебувала на його утриманні. Ці факти за рішенням суду в порядку, передбаченому п.2 ч.1 ст.256 Цивільного процесуального кодексу, були визнані такими, що мають юридичне значення для вирішення питання про призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника.
Нормативний підхід до розуміння вказаних положень закону в контексті зазначених обставин справи дає підстави дійти такого правового висновку.
У розумінні п.1 ч.2 ст.36 закону №1058-IV право на призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім’єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, і після смерті того з них, хто за життя утримував другого, той, хто залишився жити, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв’язку із втратою годувальника.
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу й визнання за її учасниками статусу члена сім’ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
З огляду на те що висновки суду касаційної інстанції грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, причин для визнання його незаконним і скасування немає. Ці обставини дають підстави залишити заяву без задоволення.
Керуючись стст.241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви Особи 11 відмовити.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.