Продовження. 4 частина
Проблема шоста:
Проблема реабілітації інвалідів через відсутність належного фінансування, відсутність програми реабілітації

Законодавче регулювання та практика:
ідповідно до п.24 Положення про медико-соціальну експертизу комісія видає особі, яку визнано інвалідом або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому інвалід перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання інваліда. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги
Відповідно до ст.23 Закону України “Про реабілітацію” індивідуальна програма реабілітації інваліда розробляється відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів для повнолітніх інвалідів - медико-соціальною експертною комісією, для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Визначення конкретних обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, які повинні бути здійснені щодо інваліда, дитини-інваліда,  кошторис витрат за рахунок бюджетних коштів чи загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда в межах своїх повноважень здійснюють медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультаційні комісії лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів), органи праці та соціального захисту населення, служби зайнятості, реабілітаційні установи, розпорядники відповідних коштів.
Обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою реабілітації інваліда, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою програмою реабілітації інвалідів.
Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Судова практика:
У більшості справ, суд за позовами громадян задовольняє позовні вимоги, коли не виконується індивідуальна програма реабілітації інвалідів.
Цікавими є наступні вісім справи:
1) 21.09.2011 р. Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області було винесено постанову по справі №2-а-1123/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа: Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації про визнання протиправною бездіяльності відповідача – суб’єкта владних повноважень та зобов’язання вчинити певні дії. Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, встановив наступне. Матеріалами справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, є інвалідом війни 2 групи безстроково, в 1993 році отримав автомобіль ЗАЗ 968 М 1993 року випуску, н/з Е 4741 ЯА, 30.06.2011 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо проведення заміни автомобіля як інваліду війни 2 групи через сплив десяти років, 12.07.2011 року відповідачем була надана відповідь, якою було відмовлено в проведенні заміни автомобіля, так як він прирівняний до інвалідів Великої Вітчизняної війни 2 групи, потерпілий від аварії на ЧАЕС інвалід 2 групи 1 категорії та перебуває в черзі за №1513 загальної черги по області на заміну автомобіля Славута 110307-42 та у нього відсутні медичні показання на забезпечення автомобілем. Згідно витягу №674 з акту огляду у МСЕК з визначення медичних показань для забезпечення автомобілями з ручним управлінням та висновку від 04.10.2004 року у позивача відсутні медичні показання на забезпечення автомобілем. Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно п. 13 ст. 20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: позачергове безоплатне забезпечення автомобілем інвалідів I групи незалежно від наявності медичних показань та інвалідів II групи за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем, відсутності у них протипоказань до керування автомобілем; позачергове пільгове забезпечення автомобілем інвалідів II групи за наявності медичних показань та протипоказань до керування з правом передачі керування автомобілем члену сім'ї. Інваліди II групи за відсутності відповідних медичних показань мають право на безоплатне або на пільгових умовах забезпечення автомобілем, а також інваліди III групи за наявності медичних показань - на забезпечення автомобілем та відсутності протипоказань до керування ним - на пільгових умовах у порядку загальної черги. Порядок та умови забезпечення автомобілем визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.14 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабміну від 19.07.2006 року №999, заміна автомобілів, отриманих інвалідами, законними представниками недієздатних інвалідів, дітей-інвалідів через головні управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції, яким групу інвалідності встановлено безстроково, провадиться на підставі заяви інваліда, законного представника недієздатного інваліда, дитини-інваліда після закінчення десятирічного строку експлуатації на підставі раніше виданого висновку облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) про наявність медичних показань для забезпечення автомобілем без повторного медичного огляду з обов'язковим урахуванням висновку лікувально-профілактичного закладу про спроможність інваліда керувати автомобілем на момент прийняття рішення про забезпечення автомобілем. Відповідно до п. 25 даного Порядку позачергово автомобілі отримують: 1) за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем: інваліди війни; інваліди від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин з числа колишніх малолітніх (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язнів концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання; сім'ї з двома і більше інвалідами, які забезпечуються автомобілями згідно з пунктом 9 цього Порядку; інваліди II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1); інваліди з ампутацією обох ніг, якщо вони постійно працюють або навчаються; 2) незалежно від наявності медичних показань для забезпечення автомобілем: інваліди I групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1); інваліди війни I групи по зору або без обох рук; інваліди з куксами обох ніг і рук. Відповідно до п. 26 даного Порядку першочергово з осіб, зазначених у пункті 25 цього Порядку, забезпечуються автомобілями інваліди, які відповідно до статті 11 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” належать до осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та інваліди війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем). Відповідно до п.27 даного Порядку у порядку загальної черговості автомобілями забезпечуються: інваліди II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1), за відсутності медичних показань для забезпечення автомобілем; інші інваліди, які мають відповідні медичні показання. Відповідно до п.35 даного Порядку Головне управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції реєструє заяви разом з іншими необхідними документами у журналі, форма якого затверджується Мінпраці, приймає відповідне рішення і надсилає його у письмовій формі відповідно до районних управлінь соціального захисту або відділень виконавчої дирекції, які видали направлення, та інвалідам, законним представникам недієздатних інвалідів, дітей-інвалідів. Реєстрація усіх документів з урахуванням висновку облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК), що надійшли протягом календарного місяця, проводиться протягом 20 днів після закінчення місяця, в якому надійшла заява з усіма необхідними документами. Облік інвалідів ведеться в розрізі таких категорій за окремою нумерацією: 1) інваліди з правом на першочергове забезпечення; 2) інваліди з правом на позачергове забезпечення; 3) інваліди з правом на забезпечення у порядку загальної черги. Судом встановлено, що позивач перебуває в черзі за №1513 загальної черги по області на заміну автомобіля, має право на забезпечення автомобілем в порядку загальної черги, так як у нього відсутні медичні показання на забезпечення автомобілем, що відповідає положенням вищезазначеного чинного законодавства. У зв’язку з цим відповідачем правомірно було відмовлено позивачу в проведенні заміни автомобіля першочергово чи позачергово. Позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не знайшли свого повного підтвердження в ході судового розгляду. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним в задоволенні позовних вимог відмовити.

2) 10.11.2010 р. Деснянським районним судом м.Чернігова було винесено рішення по справі №2-7473/10 за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації Богуша Івана Миколайовича, начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації Тимощенко Катерини Михайлівни, начальника обласного центру медико-соціальної експертизи Павлюка Богдана Михайловича про відшкодування моральної шкоди. Судом було встановлено, що у вересні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просить стягнути з останніх на його користь по 50000 грн. у відшкодування моральної шкоди з кожного. Свої вимоги обґрунтовує тим, що має статус інваліда війни І групи та відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем з ручним керуванням, але на його неодноразові звернення з приводу забезпечення його автомобілем, відповідачі відповідають відмовою, чим порушують його права та спричиняють моральні страждання. Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Позивач ОСОБА_1 має статус інваліда війни I групи. Відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, інваліди війни мають право на позачергове безплатне забезпечення автомобілем з ручним керуванням (за наявності медичних показань) у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. ОСОБА_1 з 18.03.2003 року перебував на обліку для заміни автомобіля ЗАЗ 968 MP на автомобіль “Славута” модифікації 110307-42 на підставі висновку обласної МСЕК від 25.09.1991 року про встановлення медичних показань на забезпечення мотоколяскою. Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 (далі Порядок), набрав чинності з 09.08.2006 року. Пунктом 14 Порядку передбачено, що заміна автомобіля, отриманого інвалідом через головне управління соціального захисту, яким групу інвалідності встановлено безстроково, провадиться після закінчення десятирічного строку експлуатації на підставі заяви інваліда та раніше виданого висновку обласної МСЕК (ЦМСЕК. КрМСЕК) про наявність медичних показань для забезпечення автомобілем без повторного медичного огляду. Якщо раніше інваліду були встановлені медичні показання для забезпечення автомобілем або мотоколяскою відповідної модифікації, які на даний час не виготовляються вітчизняними виробниками, інвалід підлягає повторному медичному огляду в обласної МСЕК для підтвердження наявності медичних показань для забезпечення автомобілем іншої модифікації з тих, якими головне управління забезпечує інвалідів. Якщо інвалід протягом шести місяців з дня повідомлення про необхідність здійснення повторного огляду для підтвердження наявності медичних показань не проходить такий огляд в обласної МСЕК без поважних причин, він знімається з обліку. У вересні 2008 року ОСОБА_1 був повідомлений про необхідність повторного проходження обласної МСЕК для підтвердження наявності медичних показань на забезпечення автомобілем, але відмовився від повторного проходження обласної МСЕК. У зв'язку з тим, що протягом шести місяців з дня повідомлення ОСОБА_1 не пройшов обласну МСЕК та не підтвердив наявність медичних показань на забезпечення автомобілем, він знятий з обліку для забезпечення спецавтотранспортом. Таким чином, враховуючи те, що позивач пов’язує завдання йому моральної шкоди з незаконними діями відповідачів, але в судовому засіданні такі не встановлені, у відповідності до ст.ст.23, 1167 ЦК України підстави для задоволення позову відсутні. Суд вирішив у задоволенні позову відмовити.

3) 05.03.2012 р. Житомирським апеляційним адміністративним судом  була винесена постанова по справі №2а-5256/11 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "02" серпня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії. Судом було встановлено, що в червні 2011 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому вказала, що вона відповідно до акту огляду Рівненською міською МСЕК від 14.01.11 р. встановлена І "Б" група інвалідності з 05.01.11 р. Відповідно до “Індівідуальної програми реабілітації інваліда” № 14/4 від 14.01.11 р., розроблено для позивача обсяг реабілітаційних заходів, одним з яких є забезпечення окулярами по заключенню лікаря-окуліста і був наданий рецепт на окуляри, який був пред’явлений відповідачу. Листом від 27.05.2011 р. №М-15/8 Управління праці та соціального шосту населення Виконавчого комітету Рівненської міської Ради відмовило в забезпеченні окулярами. Просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в забезпеченні окулярами і зобов’язати надати їх. Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 2 серпня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила скасувати постанову суду та прийняти нову про задоволення її позовних вимог. Апелянт зазначила, що вона є інвалідом 1 групи по зору і відповідач повинен був забезпечити її окулярами згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда. Розглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах, передбачених статтею 195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що окуляри не віднесені до переліку технічних та інших засобів реабілітації, а тому відмова відповідача є законною. З таким висновком не погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є інвалідом 1 групи по зору і відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда вона повинна бути забезпечена окулярами. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” інвалідом с особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті "Згідно до ст.5 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями. Відповідно до ст.11 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами: створюють умови для забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів, виходячи з їх потреб та відповідно до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій (лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів), технічними та іншими засобами і послугами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом; Статтею 11 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою реабілітації інваліда, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою програмою реабілітації інвалідів. Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності. Індивідуальна програма реабілітації має для інваліда, дитини-інваліда рекомендаційний характер. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) має право відмовитися від будь-якого виду, форми та обсягу реабілітаційних заходів, передбачених його індивідуальною програмою реабілітації, або від усієї програми в цілому. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) самостійно вирішує питання про вибір та забезпечення конкретними засобами чи послугами реабілітації, включаючи засоби пересування, вироби медичного призначення, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальну апаратуру, санаторно-курортне лікування тощо в межах його індивідуальної програми реабілітації. Таким чином доводи апелянта щодо неможливості реалізації індивідуальної програми реабілітації позивача в частині забезпечення засобом реабілітації - окулярами, не можуть бути прийняті до уваги, так як керуючись принципом верховенства права, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, слід зазначити, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації забов'язань держави щодо реалізації прав громадян на реабілітаційні заходи та їх реалізацію, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав і свобод, закріплених у Конституції. Принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це зобов'язання держави забезпечувати засобами реабілітації інвалідів відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда,- то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Таким чином, постанова суду є незаконною та підлягає скасуванню. Суд постановив  апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 2 серпня 2011 року скасувати та прийняти нову. Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити. Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської Ради Рівненської області забезпечити ОСОБА_3 реабілітаційним засобом згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда від 14.01.2011 року №14/11 - окулярами.

4) 25.07.2012р. Харківським окружним адміністративним судом була винесена постанова по справі №2-а- 7611/12/2070 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у Київському районі м.Харкова про зобов'язання вчинити певні дії. Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За матеріалами справи судом встановлено, що з червня 2001 р. ОСОБА_1 знаходиться на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Київському районі м.Харкова, внаслідок отримання виробничої травми в Національному аерокосмічному університеті "ХАІ". Суд зазначає, що Відділення діє на підставі Положення, затвердженого наказом управління виконавчої дирекції Фонду від 31.12.2010 р. №371, у відповідності з чинним законодавством і нормативними документами. Потерпілі внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації за рахунок коштів Фонду відповідно до постанови Правління Фонду від 25.03.2008 року № 23 “Про затвердження Положення про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації потерпілих унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання” та постанови правління Фонду від 19.04.2011 р. №11 “Про внесення змін до Положення про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації потерпілих унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання”. Перелік технічних та інших засобів реабілітації, якими забезпечуються потерпілі внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, установлений пунктом 7 зазначеного Положення та постановою №11 від 19.04.2011 р. Як вбачається з матеріалів справи, у 2011 році ОСОБА_1, крім щомісячних страхових виплат, виплат на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо), постійний сторонній догляд, побутове обслуговування (прибирання, прання тощо), Фондом було оплачено виготовлення 2-х пар ортопедичного взуття (літня і зимова), на суму 2059,20 грн., система протезів на передпліччя вартістю 43 211,10грн. (4 протези див. додаток), годинник розмовляючий вартістю 50,00 грн., стіл робочий комп'ютерний вартістю 1430,00 грн., диктофон вартістю 1650,00 грн. Всього на суму 48 400,30 грн. Індивідуальною програмою реабілітації (далі - ІПР) ОСОБА_1 за № 1528 від 26.11.2009 р. було передбачено для нього широкий перелік технічних та інших засобів реабілітації "в повному обсязі". Відповідно до п.1.3 Положення №23, “перелік технічних та інших засобів реабілітації, якими забезпечуються потерпілі внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відповідності до рекомендацій ІПР, установлений пунктом 7 Положення”. В цьому Переліку відсутні тифломагнітоли, тифлоплеєри, електронні записні книжки з речовим виводом, акустичні (ультразвукові) окуляри, спортивні тренажери, читаючі машини, спеціальний одяг на резинках та липучках, прилад для утримання авторучки, ваги настільні, електронна записна книжка з речовим виводом, акустичні (ультразвукові) окуляри відсутні і в ІПР інваліда ОСОБА_1, що стало підставою для відмови відповідачем у забезпеченні позивача останнім. Також, судом встановлено, що з приводу виготовлення спеціальної тростини для ОСОБА_1 у 2010 році цим питанням займався Український НДІ протезування і ХДДПП. На офіційний запит була отримана відповідь спеціалістів Українського НДІ протезування і заводу виробника ХДДПП, що об'єднання тростини з системою протезів ОСОБА_1 при відсутності кісті руки не забезпечує адекватне керування тростиною і є небезпечним для оточування і потерпілого. Оскільки, ІПР інваліда розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. №1686, в якій надавачами таких заходів є не тільки Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, а й багато інших організацій, таких як управління праці та соціального захисту населення, Фонд соціального захисту інвалідів, органи у справах сім'ї, молоді та спорту, заклади охорони здоров'я тощо, то вирішення питання забезпечення позивача необхідними йому засобами реабілітації, також знаходиться у компетенції інших (окрім Фонду) учасників реабілітаційного процесу. Наприклад, відповідно до дод.3 до Державної типової програми реабілітації інвалідів надавачем тренажерів є органи у справах сім'ї, молоді та спорту, а - мобільних телефонів для письмового спілкування, тифломагнітол, читаючих машин, плеєрів для відтворення звукозапису-органи праці та соціального захисту населення. У придбанні технічних засобів реабілітації Відділення керується існуючим порядком та погодженнями з установами у відповідності з існуючими доступними для придбання засобами та фінансовими можливостями Фонду. Окрім того, суд звертає увагу, що на підставі п. 14 "Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда", затвердженого постановою КМУ від 23.05.2007 р. №757 “МСЕК або ЛКК під час чергового огляду інваліда чи дитини-інваліда за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою”. Враховуючи, що Індивідуальна програма реабілітації ОСОБА_1 за №1528 від 26.11.2009р., якою було передбачено відповідний перелік технічних та інших засобів реабілітації не виконана “в повному обсязі” відповідачем, в межах компетенції якого це знаходиться чи за погодженням із іншими установами, то суд приходить висновку, що відповідач не дотримав вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Виходячи з приписів ст.19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.2 ч.1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині щодо зобов'язання Виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у Київському районі м. Харкова вчинити дії по виконанню всіх передбачених Індивідуальною програмою реабілітації інваліда ОСОБА_1 №1528 від 26.11.2009 року вимог щодо забезпечення його технічними та іншими засобами реабілітації в повному обсязі. Щодо решти позовних вимог, то на думку суду вони є недоведеними та такими, що спростовуються обставинами наведеними вище, а тому задоволенню не підлягають.

5) 04.04.2011 р. Одеський окружний адміністративний суд виніс постанову у справі №2а-11109/10/1570 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Приморському районі, Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації про зобов’язання вчинити певні дії. Судом встановлено, що відповідно акту №1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 26.12.2008р. за формою Н-1, 14.09.2006 р. ОСОБА_4 повертався на особистому автомобілі з відрядження з м.Роздільна у м.Одесу, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, у результаті чого позивач одержав тяжкі тілесні ушкодження з стійкою втратою працездатності. Згідно з висновку виписки №67 із акта огляду МСЕК від 10.08.2009р. у ОСОБА_4 є медичні показання для забезпечення автомобілем. На звернення позивача до відповідачів з відповідними заявами, Головне управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації надало ОСОБА_4 письмову відповідь від 22.03.2007р. №Ш-10-269/2/996 роз’яснено порядок забезпечення інвалідів автомобілями та рекомендовано пройти медичний огляд на обласній МСЕК для подальшого взяття на облік по забезпеченню автомобілем; Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Приморському районі листом №2448 від 22.09.2009р. роз’яснено ОСОБА_4 перелік документів, необхідний для отримання автомобіля та листом від 17.12.2009р. №121-06-13 наголошено на неможливості компенсації вартості автомобіля потерпілому, тобто на тому, що виплата вартості автомобіля безпосередньо потерпілому замість виділення автомобіля чинним законодавством не передбачена. Однак як встановлено судом, ОСОБА_4 із відповідною заявою про надання йому автомобіля не звертався та не надав необхідні документи для його постановки в чергу на забезпечення автомобілем. Натомість, він вимагає грошову компенсацію за належний йому на праві власності з 1995р. автомобіль “Ауді-80”, яким він користується за допомогою родичів, вважаючи, що саме це передбачено ст.27 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позицій відповідачів з урахуванням наступного. Відповідно до ст.1 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005р. №2961-IV інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав; усунення обмежень життєдіяльності - система заходів, спрямованих на створення умов для досягнення або відновлення особою оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності та забезпечення її законодавчо визначених прав; реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство; реабілітаційні послуги - послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство; реабілітаційні заходи - комплекс заходів, якими здійснюється реабілітація інвалідів. Відповідно до ст.26 вказаного Закону Держава забезпечує розробку, виробництво, закупівлю технічних та інших засобів реабілітації, спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування інвалідів, дітей-інвалідів, поширює інформацію про таку продукцію. Технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів є, зокрема, засоби для пересування. Рішення про забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення приймається медико-соціальними експертними комісіями (лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів) на підставі медичних показань і протипоказань, а також соціальних критеріїв. За медичними показаннями встановлюється необхідність надання інваліду технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, що забезпечують компенсацію або усунення стійких обмежень життєдіяльності інваліда. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 посилається на ст.27 Закону №2961, згідно якої грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів виплачуються у випадках, коли передбачений індивідуальною програмою реабілітації інваліда і Державною типовою програмою реабілітації інвалідів засіб або послуга реабілітації, які повинні бути надані інваліду, дитині-інваліду безоплатно, не можуть бути надані чи якщо інвалід (законний представник дитини-інваліда) придбав відповідний засіб або оплатив послугу за власний рахунок. Зазначені грошові компенсації призначають і виплачують органи праці та соціального захисту населення з урахуванням дотримання інвалідом індивідуальної програми реабілітації інваліда. Розміри грошових компенсацій інвалідам, на дітей-інвалідів визначаються відповідно до вартості технічних та інших засобів та/або послуг реабілітації, виробів медичного призначення, які повинні бути надані інваліду, дитині-інваліду безоплатно або на пільгових умовах згідно з Державною типовою програмою реабілітації інвалідів. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на послуги з реконструктивної хірургії та ендопротезування, технічні та інші засоби реабілітації, вироби медичного призначення, послуги з реабілітації, професійної освіти при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів визначаються Кабінетом Міністрів України. В окрему статтю законодавець виділив виплату грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (ст.28). Проте у вказаній статті та і взагалі в Законі України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” не передбачена можливість виплати компенсації за сам автомобіль. На думку суду, інвалідам, які отримали інвалідність при виконанні трудових обов'язків відшкодування шкоди Фондом соціального страхування проводиться відповідно до Закону Україні „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрат працездатності", який у порівнянні із Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні" є спеціальним. Вказаним спеціальним Законом та іншими нормативно - правовими актами, прийнятими на його виконання, надання інвалідам внаслідок нещасного випадку на виробництві грошової компенсації вартості автомобіль не передбачено. Відповідно до ст.38 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 01.03.1991р. №875-XII інвалідам і дітям-інвалідам надаються безоплатно або на пільгових умовах послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, протезні вироби, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони для письмового спілкування тощо), вироби медичного призначення (індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) на підставі індивідуальної програми реабілітації, автомобілі - за наявності відповідного медичного висновку. Після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів його сім'ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Технічні та інші засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім'ї померлого інваліда, дитини-інваліда в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Із зазначеної норми вбачається, що автомобіль передається інваліду лише у користування, а не у власність, що виключає можливість надання грошової компенсації замість автомобіля. Також вказаною ст.38 встановлено, що порядок та умови забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів лікарськими, технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортними путівками, автомобілями, а також переліки технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення визначає Кабінет Міністрів України. З огляду на зазначене та на виконання ст.26 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006р. №999 затверджено Порядок забезпечення інвалідів автомобілями.  Норми вказаного Порядку не передбачають надання інвалідам внаслідок нещасного випадку на виробництві грошової компенсації вартості автомобіля замість виділення його в натурі. Відповідно до п.6 Порядку інвалід, законний представник недієздатного інваліда, дитини-інваліда отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі. Після закінчення зазначеного строку інвалід може користуватися таким автомобілем до отримання нового або повернути його головному управлінню соціального захисту чи управлінню виконавчої дирекції на умовах згідно з пунктом 14 цього Порядку. Тобто вказаним порядком також встановлена заборона на розпорядження вказаним автомобілем, з чого також вбачається соціальна направленість вказаних норм не на відшкодування шкоди, а на реабілітацію інвалідів, усунення перешкод в обмеженні життєдіяльності.  Враховуючи вищевикладена суд приходить до висновку щодо необґрунтованості правової позиції ОСОБА_4 та не відповідності її нормами чинного законодавства. Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають у зв’язку з їх невідповідністю чинному законодавству. Суд постановив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Приморському районі, Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації про зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

6) 10.07.2006р. Апеляційним судом Харківської області була винесена ухвала по справі №22-а-3684/2006 за  позовною заявою ОСОБА_1 до обласного центру медико - соціальної експертизи про захист прав інваліда першої групи, розробку індивідуальної програми реабілітації та адаптації інваліда першої групи. Було встановлено, позивач, ОСОБА_1 звернувся до відповідача, обласного центру МСЕК про з позовом про захист прав інваліда першої групи, розробку індивідуальної програми реабілітації та адаптації інваліда першої групи. В обґрунтування свого позову зазначив, що як інвалід першої групи він має право та потребує на засоби реабілітації та адаптації, для чого потрібна індивідуальна програма. В зв'язку з чим, він звернувся до Комінтернівської міжрайонної МСЄК м.Харкова з проханням про розробку для нього такої програми у відповідності з чинним законодавством. 7 вересня 2005 року така програма йому була надана, однак вона не відповідала вимогам, що передбачені "Положенням про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда", затвердженим постановою КМУ від 22.02.1992 року №83 із змінами. У цій програмі поверхово перелічені умови існування, та заходи, які належно виконати для реабілітації інваліда, не вказано виконавців цих заходів, та строки виконання тих чи інших заходів. Розробку програми в такому вигляді вважав порушенням його прав інваліда та просив постановити рішення, яким зобов'язати розробити індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда першої групи, включно із заходами медикаментозної реабілітації, визначити види, форми, обсяг реабілітаційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців. Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 12 квітня 2006 року в задоволені позовної заяви відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 у апеляційній скарзі просить це рішення скасувати, постановити нове, яким задовольнити його позовну заяву, оскільки вважає, що рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм діючого законодавства. В скарзі зазначає, що суд не дав аналізу доказам, які є в матеріалах справи та не неправильно використав норми матеріального права, на які посилався, ухвалюючи рішення. Суд поверхово розглянув справу, незаконно відмовив у захисті його законних прав інваліда. Висновки, які зроблені судом при постановленні рішення, не відповідають обставинам справи, а також судом невірно використано Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-Х11 від 21.03. 1991р. із змінами, “Положення про МСЕК”, “Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда”, затверджені постановою КМУ №83 від 22.02.1992 р., що привело до невірного розв'язання справи. Вислухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із таких підстав. Суд, відмовляючи у задоволенні позовної заяви у своєму рішенні посилався на те, що програма реабілітації та адаптації інваліда, яку розроблено МСЕК із зазначенням видів реабілітаційних заходів та виконавця, відповідно до пунктів індивідуальної програми реабілітації інваліда відповідає методики її складання, затвердженої Міністром охорони здоров'я від 20.10.1992 року №16.01./47 та “Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда”, затверджену постановою КМУ №83 від 22.02.1992 року. Судова колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам по справі та вимогам діючого законодавства. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є інвалідом першої групи загального захворювання, що вбачається із довідки МСЕК НОМЕР_1. 6 вересня 2005 року ОСОБА_1 був оглянутий у міжрайонній МСЕК. 7 вересня 2005 року Комінтернівською міжрайонною МСЄК м.Харкова для позивача була розроблена індивідуальна програма реабілітації та адаптації інваліда. Позивач ОСОБА_1 визнаний інвалідом першої групи по "загальному захворюванню" строком до 1 жовтня 2006р. В рішенні суд правильно послався на те, що медико - соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми, і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про внесення в індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда першої групи забезпечення придбання лікарських засобів на курс відновлювального медикаментозного лікування з оплатою 50 % їх вартості, в програму не вносяться, оскільки це передбачено ст.38 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Інваліди першої і другої групи мають право при амбулаторному лікуванні, на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50% їх вартості. Правильні висновки суду про те, що позовні вимоги про облаштування ПО метрів твердого покриття від помешкання інваліда до проспекту 50 років СРСР, теж не включаються в програму реабілітації, оскільки вони передбачені ст.26 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в якої зазначено, що органи державної влади, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів до жилих, громадських і виробничих будинків, громадського транспорту, для вільного пересування в населених пунктах. Судова колегія погоджується з висновком, що внесення в індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда першої групи пункту про підключення буднику інваліда до міської мережі водопостачання, згідно проекту ООО “Сервісводобуд”, виконаного на замовлення ТВО “Харківкоммунпромвод” 17.08.2004 року в індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда не передбачено діючим законодавством України. Крім того правильні висновки суду, що внесення в індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда першої групи загального захворювання забезпечення інваліда засобами особистої гігієни, не передбачено діючим законодавством. Оскільки в судове засідання суду першої інстанції була надана уточнена програма реабілітації та адаптації інваліда із зазначенням видів реабілітаційних заходів та виконавця, відповідно до пунктів індивідуальної програми реабілітації інваліда та згідно методики її складання, затвердженої Міністром охорони здоров'я від 20.10.1992 року №16.01./47 та “Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда”, затверджену постановою КМУ №83 від 22.02.1992 року, то правильні висновки суду про те, що посилання позивача на невідповідність даної програми індивідуальної реабілітації діючому законодавству безпідставні. Висновки суду про те, що індивідуальна реабілітаційна програма, розроблена для позивача ОСОБА_1 у відповідності із діючим законодавством обґрунтовані та відповідають вимогам діючого законодавства. А тому судова колегія погоджується з висновком суду, що за таких обставин, позов не підлягає задоволенню. Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. При такому положенні судова колегія вважає, що суд всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не має. Інші доводи апеляційної скарги рішення суду не спростовують. Колегія ухвалила апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 12 квітня 2006 року залишити без зміни.

Рекомендації та шляхи вирішення:
Оптимізувати фінансування з державного бюджету витрат, пов’язаних з реабілітації інвалідів.
Посилити контроль за складання медико-соціальними комісіями індивідуальних програм реабілітації інваліда.
Проводити роз’яснювальну роботу щодо обов’язку комісій визначати повну і належну програму реабілітації.