Вищий  спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ минулого року відзначив річницю з початку своєї діяльності. Поява цього органу викликала низку суперечливих думок фахівців, адже діяльність ВССУ стала своєрідною альтернативою Верховному Суду України, який зараз має менше повноважень, ніж до реформи. Проте, попри сумніви теоретиків, на думку багатьох практикуючих юристів, ВССУ справляється з поставленими перед ним завданнями досить успішно. Звичайно, сьогодні ВССУ знаходиться на нелегкому шляху становлення, однак до думки фахівців, які працюють у цій установі, дослухаються багато спеціалістів-теоретиків і практикуючих юристів. Про здобутки ВССУ з часу його заснування, про складнощі, що виникають у роботі суду, а також про загальний стан судової системи нашої країни читачам “Юридичної газети” розповів Голова Вищого спеціалізованого суду України  з розгляду цивільних і кримінальних справ Леонід Фесенко.

– Леоніде Івановичу, у жовтні минулого року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відсвяткував свою першу річницю діяльності. Про які досягнення у царині кримінального і цивільного правосуддя можна говорити в контексті цього робочого терміну?
– Почну з того, що від першого дня створення ВССУ ми переймалися не лише його становленням, а й вирішенням спільних проблем, узгодженням правових позицій, формуванням професійного судового корпусу тощо. Вже сьогодні наш судовий орган в повному обсязі діє як суд касаційної інстанції: працюють пленум, яким прийнято вже 16 постанов, з яких 6 - стосуються практики розгляду окремих категорій справ, та науково-консультативна рада, до складу якої входять понад 50 науковців – кандидатів та докторів юридичних наук, що залучені до підготовки постав, функціонують збори суддів, які оперативно вирішують питання внутрішньої діяльності суду, а також апарат суду, що відповідає за організаційне забезпечення ВССУ. Крім того, започатковано видання "Часопису цивільного і кримінального судочинства" як офіційного друкованого органу. У межах компетенції ми маємо певні напрацювання та вирішення спільних питань разом із Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Вищою радою юстиції, Державною судовою адміністрацією, Національною школою суддів, науковими установами, міжнародними інституціями, громадськими організаціями, журналістами. Зараз ми здійснюємо низку заходів щодо поліпшення доступу громадян до суду, зокрема створено перший в судових установах саll-центр, налагоджуємо діалог із колегами з Вищого адміністративного та Вищого господарського судів України. Сподіваємося, що спільними зусиллями й наполегливою працею ми зможемо підвищити рівень довіри до суду в суспільстві та забезпечити надійний захист прав і свобод громадян.

– “Юридичній газеті” відомо, що в планах ВССУ на майбутній рік значна роль приділяється технічному оснащенню суду, зокрема впровадженню відеоконференцзв’язку. Які кроки робить адміністрація суду в цій площині? Чи можна вже говорити про конкретні терміни реалізації задуманого?
– Як Ви пам’ятаєте, окремі положення про можливість проведення відео- і телефонних конференцій з’явилися в КПК півроку тому (влітку 2011 року КПК був доповнений ст.85 - 3) у зв’язку з ратифікацією Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах.
Відповідно до вимог КПК суд зобов’язаний забезпечити участь у касаційному розгляді справи всіх засуджених, які про це подали клопотання. Однак при розгляді скарг за участю засуджених виникають труднощі, пов’язані з організацією їх конвоювання зі слідчих ізоляторів, охороною в суді, оплатою витрат за доставку засуджених до місця розгляду справи. Саме для вирішення цих проблем у двох залах судових засідань ВССУ встановлено та протестовано систему двостороннього відеоконференцзв’язку – між ВССУ та Київським слідчим ізолятором та Апеляційним судом м.Києва.
Крім устаткування для безпосереднього ведення відеоконференцзв’язку, протоколювання судового засідання та подальшого архівування, придбано й обладнання для кімнати захисту свідка, де застосовується спеціальне програмне забезпечення, що змінює голос та спотворює зображення.
Така новація забезпечить підвищення рівня безпеки судової діяльності, значне скорочення часу розгляду справ, заощадження коштів на доставку осіб, що утримуються під вартою, зменшення ймовірності втечі засуджених з-під варти. Водночас засуджені як і раніше матимуть змогу особисто викласти власну позицію щодо питань, які розглядає суд, та взяти безпосередньо участь у розгляді справи.
Про доцільність ведення відеоконфренцзв’язку зазначено і у проекті нового КПК, зокрема, перехідними положеннями передбачається доручення уряду в тримісячний термін профінансувати всі витрати, пов'язані із забезпеченням відеоконференцзв’язком судів, правоохоронних органів і місць попереднього ув'язнення.
Тож, як бачите, впровадження відеоконфренцзв’язку у нас не тільки в планах, але для цього в суді зроблено вже цілком конкретні кроки і є результат.

– Як вирішується питання співіснування ВСУ і ВССУ на одній території? Наскільки гостро на сьогоднішній день стоїть проблема з розміщення кадрів? У які терміни питання може бути закрите остаточно і що для цього потрібно?
– Становлення ВССУ як суду касаційної інстанції супроводжується значною кількістю проблем, пов’язаних із започаткуванням його роботи. Головна з них - це приміщення для суду, адже зараз ми працюємо в одних будівлях з Верховним Судом України, що створює серйозні перешкоди для діяльності обох судів та незручності для громадян. Над цією проблемою ми працюємо і сподіваємося найближчим часом знайти оптимальний варіант її вирішення.
Разом із тим, хочу Вас запевнити, що між ВСУ та ВССУ – повне порозуміння щодо нашої спільної мети: повсякденна співпраця, обмін досвідом з метою вироблення єдиної практики здійснення правосуддя.

– Наскільки реально на сьогоднішній день стягнути з держави шкоду, завдану суддею, з урахуванням роз’яснень, що містяться в інформаційному листі №6-182/0/4-12 від 13.02.2012 р.? Як позначиться на порядку відповідного стягнення викладена в листі позиція ВССУ?
– Вирішуючи питання про можливість розгляду в порядку цивільного судочинства вимог фізичної чи юридичної особи до Держави Україна в особі Держказначейства щодо відшкодування вищевказаного виду шкоди, ВССУ дійшов висновку, що якщо такі вимоги по суті є оскарженням процесуальних дій суду, пов’язаних з розглядом справи, їх розгляд законодавством не передбачено, тому що неможливо заперечувати діяльність судді в іншому порядку, ніж передбачено відповідним процесуальним законом. Тому в таких випадках необхідно відмовляти у відкритті провадження на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК .
Обґрунтовуючи свою позицію, ВССУ керувався Постановою Пленуму ВСУ №6 від 12.06.2009 року, де зазначено, що при розгляді справ судді не є суб’єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності у зв’язку з розглядом справ. Крім того, згідно Конституції України матеріальна і моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою тільки в разі скасування вироку як неправосудного.
Отже, стягнути з держави шкоду, завдану суддею, без процесуального оскарження його дій неможливо.

– Закон України “Про судоустрій і статус суддів” №2453–VІ від 7.07.2010 року вніс істотні зміни не тільки в структуру вітчизняної судової системи, але і в загальні положення Цивільного процесуального кодексу. Чи можна вже говорити про оцінку впливу законодавчих нововведень на види судових проваджень і стадії процесу?
– Зміни, внесені до ЦПК, є потрібними та правильними, але деякі з них не зовсім відповідають вимогам системності правових норм, а іноді без порушення інших норм їх застосування неможливе. Так, у цивільному процесі є загальновизнані принципи  - змагальність та диспозитивність, порушення яких призводить до скасування судового рішення. Наприклад, якщо справу незаконно розглянули в районному суді без участі сторони, не повідомивши її про дату судового розгляду чи не залучивши особу до участі у справі, то апеляційний суд не має права на скасування такого рішення з направленням справи на новий розгляд, а касаційний суд таке рішення скасовує. Отже, судове рішення апеляційного суду скасовується за невчинення дії, яку апеляційна інстанція не могла учинити згідно із законом.
Отже, процесуальні дії повинні вчинятися за чітко визначеною формою і не суперечити одна одній. Лише тоді ЦПК вважатиметься досконалим.

– Наприкінці минулого року ВССУ узагальнив практику розгляду справ у наказному провадженні. Чим була викликана необхідність такого узагальнення? Як вийшло так, що наказне провадження, покликане спростити судові розгляди, навпаки, призвело до неоднозначної судової практики?
– Наказне провадження є своєрідною новелою у цивільному процесуальному законодавстві України, оскільки воно запроваджено у 2005 році разом із набранням чинності новим ЦПК. Практика застосування цього інституту виявляла порушення строків розгляду справ, безпідставні відмови у видачі судового наказу й, навпаки, його видача у випадках, не передбачених законом, що й зумовило необхідність надання судам роз’яснень з метою забезпечення правильного та однакового застосування відповідних норм.
Вважаємо, що прийняття постанови "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" дасть можливість судам згідно вимог ЦПК забезпечити правильний та справедливий розгляд справ упродовж розумних строків та надійно захистити порушені права суб’єктів права.

– Нині чинною редакцією ЗУ “Про виконавче провадження” примусове виконання покарання у виді штрафу виключено з переліку повноважень ДВС і не покладено на жоден інший орган. Наскільки нам відомо, Мін’юст був поставлений вами до відома щодо колізії, яка виникла у зв’язку із цим. Ви якось відстежуєте подальшу долю цього упущення? Можете припустити, як скоро примусове стягнення штрафу з засудженого стане можливим?
– Як свідчить чинне законодавство України, на сьогодні в державі відсутній орган, який повинен виконувати вироки суду в частині примусового стягнення штрафу та порядку заміни штрафу на покарання у виді громадських та виправних робіт, позбавлення волі. Місцеві суди не є органами, які повинні самостійно виконувати свої вироки в частині покарання у виді штрафу, оскільки це суперечить загальним принципам здійснення правосуддя в Україні. Також суддя з власної ініціативи не може замінити засудженому раніше призначене покарання у виді штрафу покаранням іншого виду. У зв’язку із цим ВССУ звертався до Міністерства юстиції України, яке здійснює контроль за законністю виконавчого провадження, з метою інформування його про ситуацію, що склалася в практичній діяльності правозастосовних органів при реалізації нової редакції Закону України “Про виконавче провадження”.
Процедура примусового виконання кримінального покарання у виді штрафу є необхідною, оскільки існуюча правова колізія з цих питань може призвести до порушення одного з основних принципів кримінального судочинства – невідворотності покарання.
Зазначимо, що на розгляді у Верховній Раді Україні знаходиться проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання кримінального покарання у виді штрафу”,  внесений народним депутатом України І.В.Деньковичем від 23.12.2011 року №9641. Його основна мета -  підвищення ефективності роботи судів України та органів державної виконавчої служби при здійсненні стягнень штрафів із засуджених осіб. Ми вивчаємо даний законопроект та зміни, внесені останнім часом до діючого законодавства, готуємо зауваження та пропозиції до нього.

– Які труднощі виникають у суддів при розмежуванні адміністративних корупційних правопорушень і злочинів у сфері службової діяльності і професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, у зв’язку з прийняттям Законів “Про засади запобігання та протидії корупції” та “Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”? Як скоро ВССУ планує узагальнити практику у подібних справах?
– Як відомо, Законом України від 21.12.2010 року №2808-VI визнано такими, що втратили чинність Закони України: “Про засади запобігання та протидії корупції”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” та “Про відповідальність юридичних  осіб  за вчинення  корупційних  правопорушень”. Нині основні засади запобігання та протидії корупції у публічній та приватній сферах суспільних відносин регулює Закон України від 07 квітня 2011 року “Про засади запобігання і протидії корупції”.
Тому зауважимо, що судова практика при застосуванні попередніх законів стикалась з цілою низкою питань, одностайної і чіткої відповіді на які вказані норми, на жаль, не містили. Замість посилення боротьби з корупцією, згадувані Вами антикорупційні закони поставили у “пільгове” становище осіб, які є суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення. Шляхом диференціації юридичної відповідальності здійснена декриміналізація окремих проявів корупційних діянь. У багатьох випадках, навіть, якщо можливе теоретичне розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів адміністративних правопорушень, дуже складним, а то й неможливим, було встановлення цих відмінностей на практиці. Це свідчить про необхідність узагальнення практики розгляду судами зазначеної категорії справ, що й планує зробити ВССУ вже  найближчим часом.

– Як у ВССУ ставляться до питань неякісної фіксації слідчих дій, що не дають повного уявлення про обставини справи, коли, наприклад, в протоколі огляду не вказана особа того, хто здійснював фіксацію слідчих дій відповідно до ст.85-2, або протокол допиту свідка не підписано слідчим, і в суді оголошено такі показання без допиту таких свідків і слідчого? Чи будуть враховані ці моменти при здійсненні реформи кримінально-процесуального законодавства?
– Протокол слідчої дії із застосуванням кінозйомки, відеозапису складається у повній відповідності з вимогами ст.ст.85-1 та 85-2 КПК. Коло слідчих дій, під час проведення яких може застосовуватись кінозйомка чи відеозапис, законодавцем не обмежується, хоча він і називає ті з них, при проведенні яких таке фіксування є найдоцільнішим. Проте не менш важливим є застосування відеозапису, наприклад, під час допиту глухонімого обвинуваченого чи свідка.
У протоколі слідчої дії повинні бути відображені всі обставини застосування такої фіксації, зокрема, факт повідомлення учасникам про її застосування і факт її демонстрування всім учасникам, характеристика засобів фіксації та умови її проведення. Якщо такі дані не будуть відображені у протоколі слідчої дії, то кінозйомка чи відеозапис втрачають процесуальний статус і у майбутньому не можуть використовуватись при доказуванні та вважаються недопустимими доказами.
Більше того, проект нового КПК передбачає обов’язкове застосування технічних засобів фіксації на досудовому слідстві при наявності відповідного клопотання учасників процесуальної дії. При цьому робота слідчих значно полегшується, оскільки, коли допит фіксується технічними засобами, то текст показань до протоколу може не заноситись, достатньо  лише зробити відмітку про те, що свідчення зафіксовані на носієві, який додається. Ігнорування вимоги обов’язковості фіксування окремих процесуальних дій тягне за собою недійсність таких дій.

– Як Ви оцінюєте проект КПК, розроблений робочою групою з питань реформування кримінального судочинства? Зокрема, чи потрібен Україні суд присяжних? Чи не призведе це до корумпованості в лавах кримінального судочинства?
– Представлений на розгляд Верховної Ради України проект нового КПК на етапі його розроблення був предметом глибокого аналізу, в тому числі вітчизняних науковців та фахівців європейських інституцій. Є позитивним той факт, що за результатами проведеного аналізу парламентарями було враховано багато зауважень і пропозицій.
Вважаємо, що створення та запровадження суду присяжних є доцільним, тому що дозволить наблизити судову владу до суспільства й певною мірою подолати негативний стереотип щодо залежності правосуддя від державного звинувачення, а відтак заздалегідь унеможливити  його упередженість. Адже у Конституції України зазначено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Цей конституційний принцип знайшов своє відображення в гл.3 “Народні засідателі та присяжні” закону “Про судоустрій і статус суддів” та в §2 “Провадження у суді присяжних” проекту КПК як один з особливих порядків провадження в суді першої інстанції.
Звичайно, існування такого інституту у нашій державі вимагає зваженого підходу, врахування як історичного досвіду, так і сучасної практики діяльності суду присяжних у зарубіжних країнах, що зумовлює необхідність доопрацювання деяких законодавчих положень та ініціатив.

– Віднедавна у практиці судочинства Великобританії стало реальністю подавати позовні заяви та супутні документи по судовій справі в електронному вигляді з метою економії паперу. Наскільки реальна така практика у вітчизняних судах?
– Як відомо, судовий захист передбачає вільне волевиявлення особи. Із цією метою людина повинна подати до суду письмове звернення встановленої форми. Спосіб звернення має спростовувати будь-які сумніви щодо намірів особи розголосити певні приватні сторони свого життя, що неминуче відбувається з огляду на правила, встановлені щодо здійснення правосуддя у кожній демократичній країні. Зважаючи на це, цивільне процесуальне законодавство України покладає на кожного, хто звертається за судовим захистом, ще й обов’язок подати суду письмову заяву, засвідчену особистим підписом. Так, відповідно до вимог ЦПК касаційна скарга подається у письмовій формі, підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. Схожі правила існують і для кримінального судочинства.
Відтак інформація, яка передається через електронну пошту, не є письмовою в розумінні законодавства України, що регламентує письмове звернення до органів влади. У зв’язку з передачею таких даних через мережу Інтернет на сьогодні не можна гарантувати, що кореспонденція була надіслана саме тією особою, про яку йдеться у листі, а його зміст не був спотворений внаслідок неналежної роботи математичних систем, що обслуговують роботу як відправника, так і посередників.
У зв’язку із зазначеним, позиція нашого суду зводиться до неможливості в даний час запровадження практики подачі позовних заяв чи скарг у електронному вигляді. Це питання найближнього майбутнього, за умов належного розвитку в суспільстві інформаційних технологій та забезпечення захисту даних.

– Наскільки є можливою законодавча ініціатива Верховного Суду України?
– Це питання – не нове. Уже багато років тривають дискусії щодо цього. Так, представники органів державної влади, політики та деякі науковці періодично наводять аргументи на користь розширення існуючого переліку суб’єктів права законодавчої ініціативи за рахунок включення до нього Верховного Суду України, Генеральної прокуратури, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, певної кількості виборців, Національної академії наук України.
Зарубіжний досвід свідчить про наявність права законодавчої ініціативи у судової гілки влади. Так, у Російській Федерації право законодавчої ініціативи має Верховний Суд, Вищий Арбітражний Суд та Конституційний Суд з питань, віднесених до їх компетенції. Рішення Верховного Суду Нідерландів можуть бути підставою для внесення пропозицій до парламенту щодо удосконалення чинного законодавства.
Однак вважаємо, що надання права законодавчої ініціативи Верховному Суду України, хоча і не позбавлене певної логіки, створює ризик додаткової політизації роботи суду через його пряме залучення у законодавчий, а в широкому сенсі – політичний  процес. У цілому ж до розширення кола суб’єктів права законодавчої ініціативи новими органами слід підходити виважено, оскільки це може посилити законопроектне навантаження на законодавчий орган. Крім того, включення до них одних органів без достатньо обґрунтованих на те підстав відкриватиме шлях для подальшого розширення кола суб’єктів права законодавчої ініціативи, що теж є не доцільним.

– Прокоментуйте, будь-ласка, обмеження кількості рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
– Відповідно до Закону України від 22.12.2005 року “Про доступ до судових рішень” кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Реалізація цього права забезпечується шляхом оприлюднення судових рішень на офіційному веб-порталі судової  влади України. До Єдиного державного реєстру судових рішень вносяться судові рішення Верховного Суду України, вищих спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів, крім судових рішень, які містять інформацію, що є державною таємницею.
На нашу думку, включенню до Реєстру підлягають рішення у справах, постановлені за результатами судового розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, тобто ті, які набрали законної сили або є остаточними у справах у певній судовій інстанції. Вважаємо, що включення таких рішень до Реєстру дозволить всім без винятку особам не тільки ознайомитися з остаточним рішенням у справі, яке вже набрало законної сили, але й з’ясувати результати розгляду справи у першій, апеляційній та касаційній інстанціях; ознайомитися із судовою практикою розгляду справ певних категорій; проаналізувати застосування норм матеріального права та віднайти конкретні різні за змістом судові рішення, в яких може мати місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь.