Спілка нечуючих юристів / Union of the Deaf Lawyers
Ми раді вітати Вас на інформаційно-правовому сайті "Спілка нечуючих юристів / Union of the Deaf Lawyers" (Kyiv, Ukraine). Цей сайт для всіх, хто цікавиться питаннями права людей з інвалідністю зі слуху в Україні. (Сайт створено 19.I.2007 та поновлено сторінку 30.03.2013)
ЛАСКАВО ПРОСИМО НА САЙТ !
П`ятниця, 28.07.2017, 05:47
Меню сайту
Категорії розділу
Спілка [36]
Правові новини [111]
Правознавство [111]
Адвокатура [88]
Кримінал [45]
Консультація [35]
Країна глухих [67]
Адміністратор [12]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

free web counter
Довідник
 
Посилання
Події
Календар
«  Жовтень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 38
Головна » 2013 » Жовтень » 20 » Правовий всеобуч: Шлюбно-сімейне право України (2 частина)
14:24
Правовий всеобуч: Шлюбно-сімейне право України (2 частина)

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИПЛАТИ АЛІМЕНТІВ
Аліментні правовідносини (зобов’язання) батьків та дітей щодо утримання - це правовідносини, в яких одна сторона зобов’язана надати другій стороні утримання на підставах і в порядку, що встановлені законом, а друга сторона вправі вимагати виконання такого обов’язку.

Правовідносини батьків і дітей щодо утримання залежно від самої зобов’язаної особи можна поділити на дві основні групи, кожна з яких має свої підгрупи.
По-перше, це аліментні зобов’язання батьків щодо утримання дитини, до яких входять:
-зобов’язання батьків щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК);
-зобов’язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання й у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги (ст.199 СК);
-зобов’язання батьків щодо утримання непрацездатних повнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст.198 СК);
-зобов’язання батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітню дитину, що викликані особливими обставинами (ст.185 СК).
По-друге, це аліментні зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання батьків, які складаються з зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги (ст.202 СК); зобов’язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою чи інвалідністю, немічністю (статті 203, 206 СК).
Закон передбачає два порядки сплати батьками аліментів на дитину: добровільний та примусовий.

СК передбачає два способи визначення розміру аліментів:
1) у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини;
2) у твердій грошовій сумі. Треба зазначити, що правове регулюван¬ня аліментних відносин у цьому аспекті зазнало кардинальних змін.
СК відмовився від традиційних для сімейного права фіксованих аліментних часток (1/4, 1/3, 1/2). За СК, визначення розміру аліментів відбувається в частковому відношенні до заробітку (доходу) батьків, однак сам розмір такої частки законом не встановлюється. Він визначається судом у кожному конкретному випадку примусового стягнення аліментів (ст.183 СК). Суд при визначенні частини заробітку (доходів), стягуваної як аліменти, може варіювати залежно від співвідношення одержуваної суми з прожитковим мінімумом. Аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов’язання. Відповідно до ст.182 СК при визначенні розміру аліментів суд враховує: а) стан здоров’я та матеріальне становище дитини; б) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; в) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; г) інші обставини, що мають істотне значення.
У СК збережена ідея встановлення мінімального розміру аліментів. Так, у ч.2 ст.182 СК закріплене правило, відповідно до якого розмір аліментів на одну дитину ні при яких обставинах не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Максимального розміру аліментів СК не встановлює.

Позов про стягнення аліментів може бути заявлений:
а) матір’ю або батьком;
б) усиновлювачем;
в) опікуном чи піклувальником;
г) патронатним вихователем;
д) самою дитиною по досягненні нею 14-річного віку.
При збереженні правового зв’язку між дитиною й іншим з батьків звернутися до нього з позовом про примусове стягнення аліментів може усиновлювач, оскільки права й обов’язки усиновлювачів щодо дитини прирівнюються до батьківських прав і обов’язків (частини 1, 4 ст.232 СК).
Аліменти можуть стягуватися в примусовому порядку з обох батьків, зокрема при позбавленні їх батьківських прав, оскільки останнє не звільняє від обов’язку щодо утримання дитини (ч.2 ст.166 СК). У такому випадку позов може бути пред’явлений родичем, а також іншою особою, що здійснює функції опікуна чи піклувальника (частини 4, 5 ст.167, ч.2 ст.247, ч.1 ст.249 СК).
За загальним правилом, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову на майбутній час (ч.1 ст.191 СК). Аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за певних умов, що встановлюються СК. Відповідно до ч.2 ст.191 СК це можливо у випадках, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
СК передбачає можливість зменшення та збільшення розміру аліментів. Так, відповідно до ч.1 ст.192 СК розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів. Перелік обставин, які можуть слугувати підставами для зменшення або збільшення розміру аліментів, є вичерпним - це зміна матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них. По суті, не вказані обставини, а викликані ними ускладнення (наприклад неможливість через погіршення здоров’я задовольнити потреби самого платника аліментів або інших його дітей), слугують підставою для зміни розміру аліментів. Так, розмір аліментів може бути зменшений судом у випадку народження в платника аліментів дитини, оскільки при стягненні аліментів у встановленому колись розмірі, ця дитина виявилася б менш забезпеченою, ніж діти, що одержують аліменти. Іншою підставою зменшення розміру аліментів може стати непрацездатність платника (інвалідність першої чи другої групи). Розмір аліментів також може бути зменшений у випадку, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи (ч.2 ст.192 СК). Як уже зазначалося, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я дитини, а також її матеріальне становище (ч.1 ст.182 СК), відповідно зміна зазначених обставин є підставою для зміни розміру аліментів і теж повинна братися судом до уваги. Так, якщо дитина, що досягла відповідного віку, працює і має достатній заробіток, а матеріальне становище платника аліментів навпаки погіршилося, дані обставини можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів.
Крім примусового виконання аліментного обов’язку в судовому порядку, СК містить й інші способи захисту порушених прав у випадку невиконання аліментних обов’язків. Зокрема передбачена можливість звертання платника аліментів до суду за захистом своїх прав у випадку, якщо одержувач аліментів витрачає їх не за цільовим призначенням (ст.186 СК).

Непередбачувані витрати.
Це може бути пов’язано з різними причинами як позитивного, так і негативного характеру, наприклад, потребою придбання для дитини комп’ютера, музичного інструмента, спортивного спорядження, або необхідністю забезпечити дитині сторонній догляд та посилене харчування у зв’язку з хворобою. СК передбачає обов’язок батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітніх дітей, які викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо; ст.185 СК).
Додаткові витрати на дитину можуть бути викликані тривалими або тимчасовими за своєю природою обставинами, і, відповідно, мати разовий або регулярний характер. Тому закон передбачає їх разове, періодичне або постійне покриття. Крім того, один із батьків, залежно від ситуації, що виникла, може за своїм вибором вимагати відшкодування вже понесених ним додаткових витрат на дитину, або вимагати фінансування іншим із батьків таких витрат наперед (ч.2 ст.185 СК). Розмір додаткових витрат визначається судом у твердій грошовій сумі. Сторона, що звертається з вимогою про відшкодування вже зроблених додаткових витрат або з вимогою про їх попереднє фінансування, повинна надати суду докази фактично понесених або майбутніх витрат, їх розрахунки та обґрунтування.
Батьки можуть передбачити порядок несення додаткових витрат у своєму договорі про сплату аліментів на дитину (ст.189 СК). У першу чергу таке вирішення питання може мати місце у разі тривалої хвороби дитини, постійної необхідності надання їй додаткових коштів. Укладення між батьками договору про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину (ч.3 ст.190 СК).

ПІДСТАВИ ТА УМОВИ ВСТАНОВЛЕННЯ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ
Відповідно до СК України опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і особистих прав.
Позбавлення батьківського піклування означає, що батьки дитини померли, невідомі, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.
Але опіка і піклування мо¬жуть встановлюватися і за життя батьків неповнолітніх дітей у випадках,
1.коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з батьками небезпечне для її життя;
2.батьки визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі тощо);
3.понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні;
4.не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутрішніх справ;
5.відмовилися від дитини у встановленому законом порядку;
6.перебувають під слідством; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.
Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов’язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов’язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч.1 ст.71 ЦК України).
Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохода¬ми, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, передбачених законом.
Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів (піклувальників) щодо умов утримання, виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль у різні способи, зокрема, перевіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, перевіркою звітів опікунів (піклувальників) щодо діяльності за певний термін, співбесідами із сусідами опікунів (піклувальників), вчителями тощо. Підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника) є акт, який складається після кожної планової перевірки.
Опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична особа, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі заклади, заклади охорони здоров’я, а також самі органи опіки та піклування.
Ч.3 ст.243 СК України передбачено встановлення опіки та піклування судом у випадках, передбачених ЦК, а саме, якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня або неповнолітня особа позбавлена батьківського піклування (ч.3 ст.60 ЦК України). Тобто, якщо в судовому порядку задовольняється позов про позбавлення батьківських прав унаслідок чого батько (мати) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини тощо, суд встановлює або опіку, або піклування над цією дитиною залежно від її віку.
Встановлення опіки та піклування - це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч.1 ст.244 СК України) та рішення органу опіки та піклування (ст.61 ЦК України), або рішення суду (ч.3 ст.60 СК України). Що стосується побажання малолітньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклування (п.2 ч.4 ст.63 ЦК), то воно не входить до складу юридичних фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклування, бо побажання дитини може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов’язковим.

имоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника).
Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призначенні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч.2 ст.244 СК України). Виходячи з цього, не може бути опікуном (піклувальником) дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.
СК України закріплює права дитини, над якою встановлено опіку або піклування, які повною мірою відповідають тим обов’язкам, що виникають у опікуна або піклувальника. Аналіз прав такої дитини і дитини, що виховується батьками, дозволяє дійти висновку, що вони майже тотожні, хоча особливість стану дитини, позбавленої батьківського піклування, безумовно, потребує надання їй і специфічних прав, і накладає на опікунів (піклувальників) специфічних обов’язків.
Відповідно до ст.247 СК України така дитина має право:
-на проживання в сім’ї опікуна (піклувальника);
-на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування;
-на отримання житла, у разі його відсутності відповідно до закону;
-на піклування з боку опікуна (піклувальника);
-на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;
-на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.
СК України розрізняє такі поняття як "припинення опіки (піклування)” і "звільнення опікуна (піклувальника) від своїх обов’язків”. Якщо підставою припинення опіки (піклування), як правило, є певний юридичний факт, який не залежить від волі підопічного або опікуна (піклувальника) - подія, внаслідок чого відпадає необхідність у подальшому здійсненні опіки (піклування), то звільнення відбувається на прохання або самого опікуна (піклувальника), або підопічного, або за заявою органу опіки та піклування у судовому порядку.
Відповідно до ст.250 СК України опіка або піклування над дитиною припиняються у випадках, передбачених ЦК України.
Припинення опіки і піклування без узгодження з опікунами і піклувальниками тягне звільнення їх від виконання своїх обов’язків. Між тим, це не єдина підстава такого звільнення. Відповідно до ст.251 СК України особа може бути звільнена від обов’язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування. Звільнення від цих обов’язків здійснюють або органи опіки та піклування, або суд.

УСИНОВЛЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
Стаття 52 Конституції України покладає на державу вирішення питань щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Виходячи з цього, СК називає усиновлення однією з форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, поряд з опікою та піклуванням, а також патронатом. За допомогою усиновлення усуваються несприятливі для формування особистості дитини обставини і створюються умови, найближчі до тих, що складаються у сім’ї.
Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.
Усиновлення одночасно встановлює і припиняє певні відносини. У день набрання чинності рішенням суду про усиновлення між усиновлювачем і усиновленим виникають правовідносини, аналогічні батьківським, і одночасно втрачається правовий зв’язок між усиновленим та його батьками і родичами.

Суб’єкти відносин щодо усиновлення.
Суб’єктами відносин щодо усиновлення є усиновлювачі і усиновлені. Відповідно до ст.208 СК усиновленою може бути дитина, а виходячи зі ст.6 СК, яка встановлює, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, усиновлення, за правилом, відбувається щодо неповнолітніх дітей. Це цілком виправдано, бо саме неповнолітня дитина потребує належного забезпечення та сімейного виховання.
Усиновлювачами може бути, перш за все, подружжя, бо вважається, що інтересам дитини в своїй більшості відповідає виховання в сім’ї. Закон забороняє особам, що не перебувають між собою в шлюбі, усиновити одну і ту cаму дитину. Між тим, за умови, що чоловік і жінка проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Законодавець пред’являє до усиновлювачів певні вимоги.
По-перше, ними можуть бути тільки повнолітні дієздатні особи. По-друге, усиновлювач обов’язково повинен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцать років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

Законом установлено перелік тих осіб, які не можуть бути усиновлювачами (ст.212 СК).
Всі ці особи поділяються на певні групи. До першої групи слід віднести осіб, які за станом свого здоров’я не можуть виконувати функції усиновлювачів: особи, які обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, страждають на хвороби, перелік яких затверджується Міністерством охорони здоров’я України2 (наприклад, туберкульоз, онкологічні захворювання тощо). До другої групи належать особи, які у минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобов’язаннях щодо виховання дітей, внаслідок чого були позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини. Вважаємо, що особи, які були позбавлені батьківських прав, не можуть розглядатися як претенденти в усиновителі, незалежно від того, поновлені вони в цих правах чи ні на момент подачі заяви про усиновлення. До третьої групи належать особи, які з інших об’єктивних причин не можуть бути усиновлювачами, а саме не можуть забезпечити дитині, наприклад, прожитковий мінімум, створити належні умови для проживання і виховання. До четвертої групи слід віднести всіх інших осіб, інтереси яких суперечать інтересам дитини (наприклад, особи, що мають судимість за умисне вчинення злочину проти життя або здоров’я фізичної особи тощо). Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

Умови усиновлення - це згода осіб, які відповідно до закону мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх замінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем.
Умови та вимоги, яких слід дотримуватися при здійсненні усиновлення, витікають із самої суті інституту усиновлення, і призначення їх зводиться до того, щоб усиновлення слугувало виключно інтересам дитини.

Згода дитини на усиновлення.
СК установив, що згода дитини може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилася від усиновлення, необхідно щоб вона була поінформована щодо правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення, повинна розглядатися як серйозна перешкода для усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою обґрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ним і усиновлювачем, усиновлення провадиться без згоди дитини. Це можли во у наступних випадках: якщо дитина у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст.218 СК). Останній виняток вводиться з метою збереження таємниці усиновлення.

Згода батьків на усиновлення дитини.
Як правило, усиновлюються діти, у яких немає батьків. На жаль, за сучасних умов, поширеними стали випадки, коли батьки, або бодай один із них, у дитини є, але існує нагальна потреба змінити догляд за нею, що, безумовно, приведе до істотних юридичних змін у їх стосунках. У цих випадках і потрібна згода кровних (рідних) батьків на це.
Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків, тобто тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними. Якщо ж буде встановлено, що згода дана під тиском фізичного або психічного насильства, внаслідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскаржена у суді. Між тим, відміна усиновлення, що вже відбулося, при оскарженні згоди батьків можлива лише за умови, що це відповідає інтересам дитини.

Усиновлення дитини без згоди батьків.
Усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони значною мірою втратили зв’язок з дитиною: невідомі (усиновлення дитини, яка була підкинута, знайдена), визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють до неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. Відомо, що неналежне виконання батьківських прав та обов’язків тягне за собою застосування санкцій. В цьому випадку йдеться саме про відповідальність батьків, яка буде застосовуватися лише за наявності вини останніх (ст.219 СК).

Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини.
Щодо дітей, які позбавлені батьківського піклування, згоду на усиновлення надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в яких знаходилася дитина. Згода надається в письмовому вигляді (статті 221, 222 СК). Отримання згоди вказаних осіб необхідне виключно з метою захисту інтересів дитини. Тому, якщо опікун або піклувальник не дають згоди на усиновлення, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Між тим, і відмова вказаних органів не є перешкодою для усиновлення дитини, якщо це відповідає її інтересам.

Згода одного з подружжя на усиновлення дитини.
На усиновлення дитини одним з подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, посвідчена нотаріально. Така згода необхідна в зв’язку з тим, що той з подружжя, що не є усиновителем, також буде брати участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха. Між тим, усиновлення дитини може відбутися без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Необхідність у згоді відпадає також і у випадку, коли встановлюється режим їх окремого проживання (ч.3 ст.220, п.3 ч.2 ст.120 СК).

Порядок усиновлення - це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється відповідними органами за правилами, що встановлені законодавством.
Новий СК зберігає судовий порядок усиновлення (статті 223, 224 СК), за певним винятком (ст.282 СК). Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПК. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду письмову заяву про усиновлення персонально. Подання заяви через представника не допускається.
Усиновлення, в першу чергу, пов’язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому будь-яка життєва ситуація може вплинути на його наміри. Тому закон дозволяє такій особі відкликати заяву про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч.2 ст.223 СК). Після цього відмова від усиновлення стає неможливою.
Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд має враховувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину; її сімейний стан та умови проживання; ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на усиновлення; особу дитини та стан її здоров’я, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити; взаємини особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, навіть те, як довго ця особа опікується вже дитиною тощо (ч.1 ст.224 СК). Безумовно, перелік цих обставин не є вичерпним і суддя може вимагати представлення будь-яких інших документів, залучати до участі в справі батьків дитини, саму дитину, яка досягла віку 7 років, інших заінтересованих осіб для того, щоб прийняти вірне рішення.
Тільки при дотриманні всіх умов усиновлення, встановлення здатності особи, яка бажає усиновити дитину, до цього, а також упевненості в тому, що усиновленням будуть забезпечені стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Перепоною до усиновлення не може слугувати той факт, що особа, яка бажає усиновити дитину, вже має або може народити дитину (ч.3 ст.224 СК).
Вже на стадії подачі заяви особа, що бажає стати усиновлювачем, може виявити намір бути записаною у Книзі реєстрації на¬роджень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи, змінити відомості про місце народження та дату народження дитини, а також змінити прізвище, ім’я та по батькові цієї дитини. Між тим, бажання усиновлювача можуть бути задоволеними за загальним правилом тільки тоді, коли вони відповідають інтересам дитини. При цьому в ряді випадків передбачено дотримання також й інших умов. Наприклад, при усиновленні дитини, яка досягла семи років, для запису усиновлювача матір’ю, батьком, потрібна її згода, за винятком випадків, якщо дитина проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, а також якщо вона за станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення.
Бажання змінити дату народження впливатиме на медичні показники розвитку дитини, тому закон дозволяє це зробити, але не більш як на шість місяців.
Зазвичай дитина при усиновленні зберігає своє прізвище, ім’я та по батькові, що витікає з Конвенції про права дитини. Між тим, прізвище та по батькові дитини закон дозволяє змінити за умови, якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, які записуються батьками дитини. Якщо прізвища усиновлювачів не співпадають, прізвище дитини визначається за їх вибором. Що ж стосується імені дитини, то це відбувається з її згоди, якщо вона досягла семи років, за винятком випадку, коли дитина живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до імені.
При усиновленні повнолітньої особи її прізвище, ім’я та по батькові можуть бути змінені тільки з взаємної згоди усиновлювача та самої повнолітньої особи - усиновленого.
Якщо при усиновленні змінюється ім’я, прізвище, по батькові, дата чи місце народження дитини або усиновителі записуються матір’ю, батьком дитини, про це робиться спеціальна вказівка у рішенні суду про усиновлення.
На підставі рішення суду про усиновлення залежно від бажан¬ня усиновлювача видається або Свідоцтво про усиновлення, або нове Свідоцтво про народження дитини (ч.2 ст.225, ст.233 СК). Якщо особа, що бажає стати усиновлювачем, прагне зберегти тайну усиновлення, то на підставі рішення суду про усиновлення, копія якого обов’язково надсилається до відділу РАЦС за місцем винесення рішення, а якщо відбувається усиновлення дитини іноземними громадянами, то також і до Центру з усиновлення дітей, до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган РАЦС вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження дитини. Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється.
Слід зазначити, що СК передбачає спеціальні заходи, спрямовані на збереження таємниці усиновлення. Так, особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. А особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні. Між тим, особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Таким чином, можна дійти висновку, що таємницею є не тільки сам факт усиновлення, а й певні стадії самого процесу усиновлення.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України.
Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Встановлення винятку із загального правила про судову процедуру усиновлення пов’язане з якнайшвидшим вирішенням цього питання. Усиновлення здійснюється відповідно до законів України за винятком порядку усиновлення.

Правові наслідки усиновлення.
Усиновлення породжує певні правові наслідки:

По-перше, з моменту здійснення усиновлення, а ним вважається день набрання чинності рішенням суду (ч.1 ст.225 СК), припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, за певними винятками. Так, наприклад, одночасно з заявою про усиновлення суд може розглядати заяву найближчих родичів (баби, діда, рідних братів та сестер дитини) про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв’язку (ч.2 ст.232 СК). Суд задовольняє заяву, якщо це буде відповідати інтересам дитини.

По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, онуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

По-третє, усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька, а усиновлені - правовий статус дитини (сина, дочки). Усиновлювачеві надаються права і накладаються на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, надаються права і накладаються на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Між тим, у випадках, передбачених законом, дитина зберігає права, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення (ст.234 СК).
Відповідно до нового СК за станом утримання та виховання дітей, які були усиновлені, здійснюється нагляд. За дотриманням прав дитини, що усиновлена і проживає в Україні, до досягнення нею повноліття нагляд здійснюється органом опіки та піклування. Якщо ж діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України (далі - МЗС) веде облік цих дітей і до досягнення ними вісімнадцяти років здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав.

Категорія: Правознавство | Переглядів: 493 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Посилання
Довідник
Кіно з субтитрами
Архів записів
АФОРИЗМИ: **Судиться - не богу молиться: поклоном не відбудеш. **На суд витрачають багато коштів. **Суди, суди, та поглядай сюди. **З багатим не судись, а з сильним не борись. **Суд і прямий, та суддя кривий. **Відсутній - завжди винен. **З суддею не спор, а з тюрмою не лайся. **Суддя в суді, що риба в воді. **Суддя - що кравець: як захоче, так і покрає. **У судді і брат в неправді буде винуватим. **Правдивий суддя, що цегляна стіна. **Коли карман сухий, то і суддя глухий. **Суддя, що подарунки бере, перед суддею (на лаві підсудних) буде. **Архирей не бог, а прокурор не правда. **Секретар суда з ділом, як душа з тілом. **В суді правди не шукають. **Перо в суді, що сокира в лісі. **Як в кишені сухо, то і в суді глухо. **Правда твоя, мужичок, але полізай у мішок. **У суд ногою, а в гаманець рукою. **У кого карман повніший, у того й суд правіший. **Набий віз людей, та повези у суд віз грошей, то й прав будеш. **Не йди в суд з одним носом а йди з приносом. З грішми. **Тому довго суд тягнеться, що винуватий нравиться. **Тоді виграю справу, як ляжу на лаву. **Тяганина в судах. **В своїй справі сам не суддя. **Сам собі ніхто не суддя. **Самому судить - не розсудить. **Самосуд - не суд. **Самосуд - сліпий суд. **Як судять громадою, то й невинному дістається. **Хто судиться, той нудиться. **Найгірше в світі, це судиться та лічиться. **Справу вести,- не постіл плести. **Як почнеться тяганина, то не раз упріє Україна. **Суд не яма - стій прямо. **Із суда, що з ставка, сухий не вийдеш. **Хто ходить по судах, то про того йде негарна слава. **На суді, що на воді, не втонеш, то замочишся. **Краще втопиться, чим судиться. **Тяжба - петля, а суд - шибениця. **Хоч і праве діло, а в кишені засвербіло. **Витрати грошей на судові справи. **З суда грошей не носять. **Тяжба - не гроші, а потрава - не хліб. **В копицях -не сіно, а в суді - не гроші. **В лісі -не дуги, а в суді - не гроші. **Суд та діло собака з’їла. **Судді - рибка, а прохачеві - луска. **Поли вріж (поступись своїм) та тікай, а суда не затівай. **Суд завів, став гол, як сокіл. **Не ходи до суду, бо хліба не буде. **Від злодія біда, від суда - нужда. **Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу чортів триста. **Поганий мир, краще всякого суда. **Краще матер'яний мир, чим ремінний суд. **З казною судиться, то краще втопиться. **З казною не судись - своїм поступись. **Хто бореться з морозом, у того завжди вуха померзлі. **Коза з вовком тягалась, та тільки шкура зосталась. **Великий та багатий - рідко винуватий. **Захищається рак клешнею, а багач мошною. **У скотинки - рожки, а у багатого грошики. **У святих отців не знайдеш кінців. **Уміння приховувати свої вчинки. **На старців суда нема. **Голий голого не позива. **З голого, що з мертвого. **На нема і суда нема. **Не треба з тим дружиться, хто любить судиться. **Правди не судять. **Ідучи в суд хваляться обидва, а з суда - один. **До справи два, а по справі - один. **До суда два скачуть, а після суда один скаче, а другий плаче. **Справа - справою, а суд по формі. **Діло - ділом, пиво - пивом, а суд по формі. **Не спіши карати, спіши вислухати. **Суд скорий рідко бува справедливий. **Без розсуду не твори суду. **Краще десять винуватців простить, чим одного невинного наказати. **Винуватого кров - вода, а невинного - біда. **Неправий суд - гірше розбою.**