В Україні  діє 161 стаття Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання (від штрафу до виправних робіт на строк до двох років або позбавлення волі на строк до п'яти років) за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками. Але ця стаття дуже рідко використовується. Як правило, такі злочини кваліфікуються як злочин, пов’язаний з вчиненням злочинних дій, без урахування порушення рівноправності. 
У деяких випадках поліція не порушує кримінальну справу або неправильно кваліфікує дії за ознаками злочину, передбаченого ст.161 КК (дискримінація осіб з інвалідністю зі слуху), а в інших випадках нечуючі постраждалі самі не звертаються до правоохоронних органів через відсутність механізму надання сурдоперекладацьких послуг. 
Останнє пов’язано з тим, що деякі статті Кримінального процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства, Кодексу про адміністративні правопорушення, Закону про виконавче провадження щодо надання (залучення або забезпечення) сурдоперекладу в Україні не працюють через відсутність державного регулювання у сфері оплати праці сурдоперекладачів (переклдача жестової мови, перекладача-дактилолога) або відсутність механізму надання сурдоперекладацьких послуг у цій сфері. 
Існує також проблема недостатньої кількості фахівців зі сурдоперекладу і низького рівня оплати праці цих фахівців.
Таким чином, через брак сурдоперекладу відбувається блокування звернень людей з інвалідністю зі слуху до правосуддя, зокрема, надання первинної та вторинної правової допомоги, не кажучи вже про фактичну відсутність адвокатів та інших спеціалістів, які вільно володіють жестовою мовою.
Причиною є відсутність єдиної державної чи муніципальної служба, яка б здійснювала надання перекладацьких послуг людям з інвалідністю зі слуху для правосуддя. Не дивлячись на те, що в Україні існує багато видів громадських організацій людей з інвалідністю зі слуху, де працюють сурдоперекладачі, відсутність гарантій дотримання прав осіб з інвалідністю зі слуху на конфіденційність особистої інформації під час надання правової допомоги. У них немає правил професійної етики сурдоперекладачів на законодавчому рівні.
Таким чином, маємо фактичну відсутність узагальнення судової практики застосування судами України положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю через брак фахівців зі сурдоперекладу. При цьому їх не було виявлено ані судами у процесі розгляду кримінальних і цивільних справ, ані органами слідства під час кримінального провадження, ані адвокатами під час надання правової допомоги постраждалим з інвалідністю зі слуху в разі їх звернення.
Проблема з цього приводу в Україні наразі не вирішена.

ДОВІДКОВА
Коментар до статті 161 Кримінального кодексу України. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками
1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками -
караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, -
караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Суспільна небезпека злочину полягає у створенні загрози виникнення чи ескалації конфліктів між різними членами суспільства через расову, національну, релігійну чи іншу нетерпимість, порушення прав і свобод людей у зв'язку з їхньою дискримінацією за певними ознаками.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є закріплена в Конституції України рівність людини і громадянина у правах та свободах. 
Факультативним додатковим об'єктомможуть бути честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність, встановлений порядок виконання службовими особами своїх повноважень тощо.
Потерпілим від злочину може бути як громадянин України, так і громадянин чи підданий іншої держави, або особа без громадянства. Поняття "громадянин", яке використовується в ч.1 ст.161 КК України, потребує поширювального тлумачення, з віднесенням до нього всіх людей.
Об'єктивна сторона злочину отримує вираз у таких альтернативних діяннях:
1) дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності; або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями;
2) пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, а також образою почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями розуміються будь-які дії особи, здійснені з метою поширення в суспільстві чи його окремих групах поглядів, ідеології, що ґрунтуються на відкрито виражених, агресивних почуттях ворожості, ненависті до людей за ознаками національності, раси або релігії, та/або викликають зневагу до таких людей, їх національної культури, віри тощо.
Форми розпалювання такої ворожнечі, приниження національної честі й гідності та релігійних почуттів людей можуть отримувати різні прояви, типовими з яких є: розповсюдження друкованої інформації, публічних закликів або виражених іншим чином ідей, що принижують гідність людей через їх національність, расу чи релігію та/або спонукають до ескалації насильства чи дискримінації; образливі висловлювання та назви щодо певного народу, нації, релігійної, мовної або іншої соціальної групи тощо.
Способи розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі не мають безпосереднього значення для кваліфікації цього злочину (зокрема розпалювання ворожнечі може здійснюватися усно, письмово, шляхом агітації, пропаганди, у наочно-демонстраційному вигляді).
Під прямим чи непрямим обмеженням прав або встановленням прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками треба розуміти будь-які діяння, які перешкоджають рівній реалізації прав і свобод людей незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови тощо.
Перелік ознак, за якими кримінальний закон забороняє дискримінацію, не є вичерпним.
Обмеження прав і свобод певної людини не є дискримінацією, якщо воно є законним, має легітимну мету та є пропорційним меті, для якої таке обмеження застосовується. Наприклад, не може вважатись обмеженням прав відмова особі, яка має непогашену або незняту судимість, в обійманні певної посади або займанні певними видами діяльності. Не є таким злочином відмова незрячій особі видати посвідчення на право управління транспортним засобом, оскільки вона зумовлена об'єктивними причинами; відмова в прийомі на роботу на посаду перекладача особі, котра не знає іноземної мови, тощо.
Суб'єкт злочину - загальний (фізична, осудна особа. яка досягла віку 16 років). Вчинення злочину службовою особою, утворює кваліфікований склад злочину.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу (крім прямого чи непрямого обмеження прав громадян). Наявність умислу є критерієм відмежування кримінально караних діянь з дискримінації від діянь, які не є злочинами.
Мета вчинення злочину випливає із спрямованості вчинюваних дій - розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу; принизити національну гідність; показати переваги або неповноцінність громадян за ознакою їхнього ставлення до релігії, за національною або расовою приналежністю.
Ставлення винного до тяжких наслідків (ч.3 ст.161 КК) може бути тільки необережним.
Склад злочину, передбачений ч.1 ст.161 КК, є формальним. Моментом його закінчення є вчинення суспільно небезпечних діянь.
Умисне тяжке й середньої тяжкості тілесне ушкодження, побої, мордування, катування, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості варто кваліфікувати як злочини проти здоров'я за ч.ч.2 ст.ст.121, 122, 126 і 127 КК. Їхня кваліфікація за ст.161 КК можлива лише за умови реальної сукупності цих злочинів.
Умисне вбивство з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості кваліфікується за п.14 ч.2 ст.115 КК. Убивство із зазначених мотивів та вчинення інших дій, спрямованих на порушення рівноправності громадян, потребують кваліфікації за сукупністю злочинів (п.14 ч.2 ст.115 КК і відповідна частина ст.161 КК).
Кваліфікуючими ознаками злочину є:
- дії, передбачені ч.1 ст.161 КК, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою (ч.2 ст.161 КК);
- дії, передбачені ч.ч.1 або 2 ст.161 КК, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки (ч.3 ст.161 КК).
Під насильством в ч.2 ст.161 КК варто розуміти фізичне насильство як-то нанесення удару, заподіяння побоїв, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, пов'язані, наприклад, з незаконним позбавленням волі. Погрози передбачають застосування психічного насильства та зокрема можуть полягати в залякуванні заподіянням фізичної, матеріальної чи іншої шкоди (наприклад, вчинення вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна тощо). Обман полягає у введенні потерпілого в оману шляхом повідомлення неправдивої інформації, неповідомлення певних відомостей або вчинення інших діянь, які завідомо спрямовані на створення в потерпілого неправильного сприйняття дійсності. Спричинення тяжкої шкоди здоров'ю кваліфікуються за сукупністю злочинів.
Поняття "тяжкі наслідки" в ч.3 ст.161 КК охоплює вбивство через необережність, необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, доведення до самогубства, істотну матеріальну шкоду тощо.

Кримінально-правова характеристика порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст.ст.24 і 35 Конституції України). 
З метою надійного захисту цих прав і свобод законодавець встановив кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками у ст.161 КК України. При фактичній наявності значної кількості випадків порушень рівноправності громадян в Україні, стаття 161 КК України на практиці застосовується вкрай епізодично, що можна пояснити високим рівнем латентності цього виду злочинів. Переважна більшість порушених кримінальних проваджень та винесених постанов про відмову у порушенні кримінальних проваджень припадає на період виборчих перегонів в країні. У згадані періоди застосовуються «брудні» політичні технології, що межують з порушенням законодавства у сфері міжнаціональних стосунків у державі.
Суспільні відносини, які захищаються нормою, що міститься у ст.161 КК України, не є однорідними. Одні з них спрямовані на забезпечення внутрішньої безпеки України, тобто на дотримання міжрасового, міжнаціонального, міжрелігійного миру та злагоди в державі і входять до складу суспільних відносин, що становлять основу національної безпеки України. Інші – спрямовані на забезпечення правового статусу громадян у частині дотримання принципу рівноправності при реалізації ними конституційних прав і свобод. 
Посилаючись до міжнародного та іноземного досвіду кримінально-правової протидії порушенню рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками через звернення саме до кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян, слід виокремити наступне: 
а) найбільш помірковано і цивілізовано кримінально-правові заборони з цього приводу встановлені в державах- репрезентантах романо-германської та англо-американської правових сімей, а найменш виважено – у країнах мусульманської правової сім’ї, де передусім надсуворо караються посягання на права й інтереси мусульманської громади та на релігійні догми ісламу; 
б) іноземний законодавець, зазвичай, розмежовує порушення рівноправності громадян, публічні заклики (агітацію та пропаганду) до ненависті чи дискримінації та геноцид, і таку диференціацію пропонується визнати позитивною; 
в) КК зарубіжних країн визнають об’єктами порушення рівноправності громадян різні суспільні відносини, що дозволяє говорити про незбалансованість та неоднозначність дефініцій цього злочину. 
Основним безпосереднім об'єктом злочину є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина. факультативними додатковими об'єктами можуть бути честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність. Потерпілим від цього злочину може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства. 
З об'єктивної сторони злочин може проявлятися у формі: 
1) дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності; 
2) образи почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями; 
3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 
4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками. 
Суб'єкт злочину - загальний. При цьому не мас значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом, а так само, чи належать суб'єкт злочину і потерпілий до однієї раси, національності, конфесії тощо. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. У третій формі він може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Крім того, для першої його форми характерною є наявність спеціальної мети - розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу в країні чи окремому її регіоні або принизити національну честь і гідність представників окремих національних груп.Ставлення винного до тяжких наслідків (ч.3 ст.161 КК України) може бути як умисним, так і необережним. 
Кваліфікованими видами цього злочину (ч.2 ст.161 КК України) є дії, зазначені у ч.1 ст.161: 
1) поєднані з насильством, обманом чи погрозами; 
2) вчинені службовою особою; 
3) були вчинені організованою групою; 
4) спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки. 
Слід підсумувати, що рівноправність громадян є правовим принципом, який виступає складовою частиною конституційно-правового статусу громадянина України. А також кримінально-правовий захист рівноправності громадян за чинним кримінальним законодавством України здійснюється низкою кримінально-правових норм, які входять до різних розділів КК України та передбачені ч.2, 3 ст.110, п.14 ч.2 ст.115, ст.161, ч.2 ст.121, ч.2 ст.122, ч.2 ст.126, ч.2 ст.127, ч.2 ст.129 та ст.442. При цьому норми, передбачені ст.161 КК України, є загальними щодо норм, передбачених у вищевказаних статтях КК України, які є спеціальними, що виключає кваліфікацію за сукупністю. 
Суспільні відносини, які захищаються нормою, що міститься у ст.161 КК України, не є однорідними. Одні з них спрямовані на забезпечення внутрішньої безпеки України, тобто на дотримання міжрасового, міжнаціонального, міжрелігійного миру та злагоди в державі і входять до складу суспільних відносин, що становлять основу національної безпеки України. Інші - спрямовані на забезпечення правового статусу громадян у частині дотримання принципу рівноправності при реалізації ними конституційних прав і свобод.