22 травня 2018 р. Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76‒VIII.
Рішення стосується основних засад соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні.
Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що  відповідають Конституції України (є конституційними), підпункти 1, 2пункту 12 розділу І Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року №76‒VIII.
Разом з тим Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 3 пункту 12 розділу І Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року №76‒VIII, який втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з такого.
Конституційний Суд України наголошує на конституційному обов’язку держави утверджувати і забезпечувати права і свободи людини та вважає за необхідне розвинути і конкретизувати сформульовані ним юридичні позиції щодо змісту положень частини третьої статті 22 Основного Закону України.
Положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).
На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов’язана з обов’язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Конституційний Суд України наголошує, що людську гідність необхідно трактувати як право, гарантоване статтею 28 Конституції України, і як конституційну цінність, яка наповнює сенсом людське буття, є фундаментом для усіх інших конституційних прав, мірилом визначення їх сутності та критерієм допустимості можливих обмежень таких прав. Наведене опосередковано підтверджується унікальним значенням людської гідності в Конституції України, за якою, зокрема, людина її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21); кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68).
Конституційний Суд України зазначає, що положення статей 3, 21, 46, 48, 68 Основного Закону України корелюють із міжнародними та європейськими стандартами щодо “гідного людського життя“, “мінімальних вимог існування в умовах, гідних людини“, прав людини “не зазнавати голоду“ та на “захист від бідності“, якими має керуватися соціальна держава.
Народні депутати України порушували перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 1, 2 пункту 12 розділу І Закону №76, якими внесено зміни до Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні“ від 16 грудня 1993 року №3721–ХІІ.
Із дослідження наведених законодавчих змін вбачається, що ними було скасовано й обмежено низку медичних, транспортних, телекомунікаційних і житлово-комунальних пільг для ветеранів праці та осіб, які мають “особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“.
Надання ветеранам праці та особам, які мають “особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“, певних пільг зумовлено не втратою ними працездатності, безробіттям, відсутністю достатніх засобів для існування, тобто тими соціальними ризиками, про які йдеться у частині першій статті 46 Конституції України, а необхідністю визнання їх трудових заслуг у професійній діяльності, пов’язаних з багаторічною працею, чи “особливих трудових заслуг перед Батьківщиною“, а отже, забезпечення вказаних осіб пільгами є формою винагороди за їх трудові заслуги (“особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“).
Аналізуючи юридичну природу пільг, скасованих і обмежених положеннями підпунктів 1, 2 пункту 12 розділу І Закону №76, Конституційний Суд України виходить з того, що існування пільг для окремих категорій громадян передбачено на конституційному рівні.
Таким чином, надання окремих пільг громадянам є конституційно допустимим. Однак наявність у тексті Основного Закону України категорії “пільга“ не означає, що ця категорія є елементом конституційного статусу людини на відміну від основоположних прав і свобод людини та гарантій їх реалізації, які є необхідними для гідного існування та гармонійного розвитку людини. Конституційний Суд України виходить з того, що в кожному конкретному випадку має бути встановлено, чи пов’язані пільги з неможливістю особи мати заробіток, втратою такого заробітку або недостатнім рівнем життєвого забезпечення особи та непрацездатних членів її сім’ї, а також чи спрямовані вони на забезпечення достатніх умов життя, сумісних із людською гідністю.
Конституційний Суд України вважає, що пільги, скасовані й обмежені положеннями підпунктів 1, 2 пункту 12 розділу І Закону №76, є елементом спеціального юридичного статусу ветеранів праці та осіб, які мають “особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“, формою винагороди за їх трудові заслуги (“особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“) та надають їм особливі можливості юридичного характеру. Ці пільги не пов’язані з соціальними ризиками, про які йдеться у частині першій статті 46 Конституції України, і не спрямовані на забезпечення мінімальних вимог існування в умовах, гідних людини, а мають характер преференцій, які надає держава ветеранам праці та особам, які мають “особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“.
Отже, Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації. У цьому аспекті Конституційний Суд України наголошує, що заборона звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод, про яку йдеться у частині третій статті 22 Конституції України, стосується саме існуючих конституційних прав і свобод, а не медичних, транспортних, телекомунікаційних і житлово-комунальних пільг, зокрема скасованих і обмежених положеннями підпунктів 1, 2 пункту 12 розділу І Закону №76, для ветеранів праці та осіб, які мають “особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“.
Таким чином, скасування та обмеження на підставі Закону № 76 зазначених пільг для ветеранів праці та осіб, які мають “особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“, жодним чином не мають наслідком скасування чи звуження змісту та обсягу їх існуючих конституційних прав і свобод, зокрема прав на соцільний захист і достатній життєвий рівень, які закріплені у статтях 46, 48 Основного Закону України.
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що підпункти 1, 2 пункту 12 розділу І Закону №76, якими скасовано та обмежено низку медичних, транспортних, телекомунікаційних і житлово-комунальних пільг для ветеранів праці та осіб, які мають “особливі трудові заслуги перед Батьківщиною“, не суперечать Конституції України, у тому числі приписам її частини другої статті 8, статті 21, частин другої, третьої статті 22, частини першої статті 46.
Крім того, суб’єкт права на конституційне подання звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 3 пункту 12 розділу І Закону №76, яким виключено статтю 21 Закону №3721.
Дослідження положень, які згідно з підпунктом 3 пункту 12 розділу І Закону №76 були виключені з Закону №3721, дає підстави для висновку, що до такого їх виключення держава гарантувала право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до досягнення пенсійного віку громадянам похилого віку, трудовий договір з якими розірвано з причин, які не залежали від їх волі та не були наслідком дій цих осіб. Негативними наслідками настання таких обставин є втрата цими особами заробітку або інших передбачених законодавством доходів як засобів для існування та неможливість на рівних умовах конкурувати на ринку праці через похилий вік цієї категорії осіб, що і зумовлювало потребу в їх захисті з боку держави.
Конституційний Суд України вважає, що гарантування державою права на достроковий вихід на пенсію громадянам похилого віку було спрямоване на убезпечення цих громадян від такого соціального ризику, як безробіття з незалежних від них обставин, і забезпечення сприятливих умов для їх повноцінного та гідного життя у старості.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на достроковий вихід на пенсію, яке мали громадяни похилого віку на підставі статті 21 Закону №3721 до внесення змін Законом №76, було гарантією ефективної реалізації конституційних прав громадян, закріплених у статтях 46, 48 Основного Закону України.
З огляду на зазначене Конституційний Суд України перевірив припис підпункту 3 пункту 12 розділу І Закону №76 на відповідність конституційним принципам, насамперед принципу верховенства права.
На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.
Конституційний Суд України наголошує, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.
Конституційний Суд України виходить з того, що Закон №76 від 28 грудня 2014 року був фактично ухвалений парламентом 29 грудня 2014 року (о 1 годині 24 хвилини 40 секунд) та оприлюднений 31 грудня 2014 року в газеті “Голос України“ (спеціальний випуск), що підтверджується загальнодоступними відомостями, розміщеними на офіційному веб-порталі Верховної Ради України. До того ж підпункт 3 пункту 12 розділу І Закону №76 набрав чинності з 1 січня 2015 року.
Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатує, що перехідний період між оприлюдненням Закону № 76 та набранням чинності підпунктом 3 пункту 12 його розділу І (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб’єкти права змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на достроковий вихід на пенсію. У такий спосіб парламент знівелював сутність такого елемента конституційного принципу верховенства права, як юридична визначеність.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що підпункт 3 пункту 12 розділу І Закону №76 не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Ветеранам праці
Хто отримує статус ветерана праці
Згідно із Законом України “Про основи соціальної захищеності ветеранів праці та інших громадян похилого віку” ветеранами праці є:
• всі громадяни зі стажем роботи 40 років — для чоловіків і 35 років — для жінок, які вийшли на пенсію;
• громадяни, яким призначено пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за наявності стажу роботи у жінок — 25 років, у чоловіків — 30 років;
• за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників із шкідливими та важкими умовами праці, за наявності стажу роботи у жінок — 30 років, у чоловіків — 35 років;
• ті, хто вийшов на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років відповідно до пунктів в - з ст.13 та ст.52 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, за наявності стажу роботи у жінок — 30 років, у чоловіків — 35 років;
• особи, які хворіють на гіпофізарний нанізм (ліліпути) і диспропорційні карлики, що вийшли на пенсію згідно з ч.1 ст.18 Закону України “Про пенсійне забезпечення” за наявності стажу роботи у жінок — 25 років, у чоловіків — 30 років;
• пенсіонери, нагороджені медаллю “Ветеран праці” за законодавством колишнього СРСР;
• інваліди I і II груп, які отримують пенсії за інвалідністю, якщо вони мають стаж роботи не менше 15 років.
 
Підтвердження статусу
Документом, що підтверджує статус ветерана праці є посвідчення ветерана праці.
Посвідчення і нагрудний знак ветерана праці видають за місцем проживання ветерана органи праці та соціального захисту населення, а ветеранам-військовослужбовцям — органи, які здійснюють їхнє пенсійне забезпечення. У посвідченні обов'язково повинні бути особистий підпис ветерана праці, його фотографія, печатка органу, що видав посвідчення. Видають посвідчення і нагрудний знак безкоштовно.
 
Пільги ветеранам праці
Попри те, що перелік пільг для ветеранів праці, передбачений Законом, чималий, більшість із них несуттєві або не реалізуються на практиці через відсутність фінансування.
Ветерани праці мають право на:
• користування за умови виходу на пенсію або зміни місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;
• першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з коштовного каміння);
• переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування ;
• щорічне медичне обстеження і диспансеризацію із залученням необхідних фахівців;
• першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергову шпиталізацію;
• використання чергової щорічної відпустки в зручний час, а також отримання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
• переважне право на забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт житлових будинків і квартир, забезпечення їх паливом;
• першочергове одержання позики на індивідуальне (кооперативне) житлове будівництво з погашенням її протягом 10 років починаючи з п’ятого року після закінчення будівництва, а також першочергове одержання позики для будівництва або придбання дачних будинків і благоустрою садових ділянок;
• переважне право на вступ до садівничих товариств (кооперативів), кооперативів із будівництва та експлуатації колективних гаражів;
• переважне право на встановлення домашніх телефонів;
• звільнення від плати за землю і сплати земельного податку;
• безоплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Республіки Крим) за місцем проживання.
Пільговий проїзд надають за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищував розміру доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
 
За особливі заслуги
Для громадян, які мають особливі трудові заслуги — Герої Соціалістичної Праці, Герої України, повні кавалери ордена Трудової Слави — передбачені додаткові пільги та гарантії, а саме:
• надбавки до пенсій у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, фінансування яких здійснюється за рахунок Державного бюджету України;
• пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового і митного законодавства;
• першочергове безоплатне лікування особисте і членів сімей;
• першочергове безоплатне забезпечення ліками, що купують за рецептами лікаря, доставка ліків додому;
• безкоштовне першочергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням із компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад;
• звільнення від квартирної плати, незалежно від форм власності житлового фонду, оплати комунальних послуг;
• безкоштовний проїзд один раз на рік (в обидва боки) залізничним транспортом у двомісних купе спальних вагонів швидких і пасажирських поїздів, водним транспортом в каютах першого класу (на місцях першої категорії) експресних і пасажирських ліній, повітряним або міжміським автомобільним транспортом;
• безкоштовне користування внутрішнім міським транспортом (трамваєм, автобусом, тролейбусом, метрополітеном, водними переправами), поїздами приміського сполучення, а в сільській місцевості — автобусами внутрішньообласних автобусних ліній;
• переважне право залишитися на роботі за скороченні чисельності або штату працівників незалежно від часу роботи на підприємстві, в установі або організації, першочергове працевлаштування за ліквідації підприємства, установи або організації;
• надання щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до трьох тижнів на рік у зручний час;
• виплата дружині (чоловіку) і дітям до 18 років у разі смерті одноразової допомоги в розмірі п'яти прожиткових мінімумів, затверджених законом на день смерті, в розрахунку на одну людину та ін.
 
Додаткові пільги
Крім того, всі українці, які досягли пенсійного віку, користуються правами і гарантіями, передбаченими для літніх громадян.
Основними серед них є право дострокового виходу на пенсію за півтора року до досягнення віку, передбаченого Законами “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про державну службу”, “Про статус народного депутата України”, “Про прокуратуру”, “Про наукову і науково-технічної діяльності”.
Таке право мають ті, хто був звільнений з ініціативи власника через зміни в організації виробництва і праці або за станом здоров'я і має мінімальний страховий стаж для призначення пенсії.
Самотнім громадянам, які досягли похилого віку, виплачують соціальну допомогу на догляд відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”.
Є в літніх людей також пільги щодо сплати деяких податків і зборів. Самотні громадяни похилого віку, які мають у власності житловий будинок, звільняються повністю або частково від сплати земельного податку або орендної плати за землю. Такі ж права у тих літніх людей, хто має дачу або будинок в садовому товаристві.