Продовження - 2 частина. Початок статті дивитися тут: 1 частина.

Стаття 25. Здоров’я

Держави-учасниці визнають, що особи з інвалідністю мають право на найбільш досяжний рівень здоров'я без дискримінації за ознакою інвалідності. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу осіб з інвалідністю до послуг у сфері охорони здоров'я, які враховують ґендерну специфіку, у тому числі до реабілітації за станом здоров'я. Зокрема, держави-учасниці:
a) забезпечують особам з інвалідністю той самий набір, якість і рівень безплатних або недорогих послуг і програм з охорони здоров'я, що й іншим особам, зокрема у сфері сексуального та репродуктивного здоров'я та за державними програмами охорони здоров'я, що пропонуються населенню;
b) надають послуги у сфері охорони здоров'я, які необхідні особам з інвалідністю безпосередньо з причини їхньої інвалідності, зокрема послуги з ранньої діагностики, а в підхожих випадках - корекції та послуги, покликані звести до мінімуму та запобігти подальшому виникненню інвалідності, зокрема серед дітей і людей похилого віку;
c) організують такі послуги у сфері охорони здоров’я якомога ближче до місць безпосереднього проживання цих людей, зокрема в сільських районах;
d) вимагають, щоб спеціалісти з охорони здоров'я надавали особам з інвалідністю послуги такої самої якості, що й іншим особам, зокрема на підставі вільної та поінформованої згоди через, серед іншого, підвищення обізнаності стосовно прав людини, достоїнства, самостійності й потреб осіб з інвалідністю за рахунок навчання та прийняття етичних стандартів для державної та приватної охорони здоров’я;
e) забороняють дискримінацію стосовно осіб з інвалідністю під час надання медичного страхування та страхування життя, якщо останнє дозволене національним правом, і передбачають, що воно надається на справедливих і розумних засадах;
f) не допускають дискримінаційної відмови в охороні здоров'я чи послугах у цій галузі чи отриманні продовольчих продуктів або рідин з причини інвалідності.

Стаття 26. Абілітація та реабілітація
1. Держави-учасниці вживають, зокрема за підтримки з боку інших осіб з інвалідністю, ефективних і належних заходів для того, щоб надати особам з інвалідністю можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Із цією метою держави-учасниці організовують, зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та реабілітаційні послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров’я, зайнятості, освіти й соціального обслуговування, таким чином, щоб ці послуги та програми:
a) починали реалізуватися якомога раніше й ґрунтувалися на багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда;
b) сприяли залученню та включенню до місцевої спільноти й до всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були доступними для осіб з інвалідністю якомога ближче до місць їхнього безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах.
2. Держави-учасниці заохочують розвиток початкового й подальшого навчання спеціалістів і персоналу, які працюють у сфері абілітаційних і реабілітаційних послуг.
3. Держави-учасниці заохочують наявність, знання та використання допоміжних пристроїв і технологій, що стосуються абілітації й реабілітації та призначені для осіб з інвалідністю.

Стаття 27. Праця та зайнятість
1. Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю. Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке:
a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;
b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;
c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;
d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;
e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;
f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;
g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;
h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;
i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;
j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;
k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.
2. Держави-учасниці забезпечують, щоб особи з інвалідністю не утримувалися в рабстві чи в підневільному становищі й були захищені нарівні з іншими від примусової чи обов'язкової праці.

Стаття 28. Достатній життєвий рівень та соціальний захист
1. Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності.
2. Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на соціальний захист і на користування цим правом без дискримінації за ознакою інвалідності й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права, зокрема заходів:
a) із забезпечення особам з інвалідністю рівного доступу до отримання чистої води та із забезпечення доступу до належних і недорогих послуг, пристроїв та іншої допомоги для задоволення потреб, пов'язаних з інвалідністю;
b) із забезпечення особам з інвалідністю, зокрема жінкам, дівчатам і людям похилого віку з інвалідністю, доступу до програм соціального захисту й програм скорочення масштабів бідності;
c) із забезпечення особам з інвалідністю та їхнім сім'ям, що живуть в умовах бідності, доступу до допомоги з боку держави з метою покриття витрат, пов'язаних з інвалідністю, зокрема належного навчання, консультування, фінансової допомоги та тимчасового патронажного догляду;
d) із забезпечення особам з інвалідністю доступу до програм державного житла;
e) із забезпечення особам з інвалідністю доступу до пенсійних допомоги та програм.

Стаття 29. Участь у політичному та суспільному житті
Держави-учасниці гарантують особам з інвалідністю політичні права й можливість користуватися ними нарівні з іншими та зобов'язуються:
a) забезпечувати, щоб особи з інвалідністю могли брати ефективну й усебічну участь, прямо або через вільно обраних представників, у політичному й суспільному житті нарівні з іншими, зокрема мали право та можливість голосувати й бути обраними, зокрема шляхом:
i) забезпечення того, щоб процедури, приміщення та матеріали для голосування були підхожими, доступними та легкими для розуміння й використання;
ii) захисту права осіб з інвалідністю на участь у таємному голосуванні на виборах і публічних референдумах без залякування та на висунення своїх кандидатур для виборів, на фактичне зайняття посад і виконання всіх публічних функцій на всіх рівнях державної влади, сприяючи використанню допоміжних і нових технологій, де це є доречним;
iii) гарантування вільного волевиявлення осіб з інвалідністю як виборців та із цією метою - задоволення, коли це необхідно, їхніх прохань про надання їм якою-небудь особою за їхнім вибором допомоги в голосуванні;
b) сприяти створенню обстановки, в якій особи з інвалідністю могли б ефективно й усебічно брати участь в управлінні державними справами без дискримінації та нарівні з іншими, і заохочувати їхню участь у державних справах, зокрема:
i) участь у неурядових організаціях та об'єднаннях, робота яких пов’язана з державним і політичним життям країни, зокрема в діяльності політичних партій і керівництві ними;
ii) створення організацій осіб з інвалідністю і вступ до них для того, щоб представляти осіб з інвалідністю на міжнародному, національному, регіональному та місцевому рівнях.

Стаття 30. Участь у культурному житті, проведенні дозвілля й відпочинку та заняттях спортом
1. Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю брати участь нарівні з іншими в культурному житті й вживають усіх належних заходів для забезпечення того, щоб особи з інвалідністю:
a) мали доступ до творів культури в доступних форматах;
b) мали доступ до телевізійних програм, фільмів, театру та інших культурних заходів у доступних форматах;
c) мали доступ до таких місць культурних заходів чи послуг, як театри, музеї, кінотеатри, бібліотеки й туристичні послуги, а також мали найможливішою мірою доступ до пам'ятників і об'єктів, що мають національну культурну значущість.
2. Держави-учасниці вживають належних заходів для того, щоб надати особам з інвалідністю можливість розвивати й використовувати свій творчий, художній та інтелектуальний потенціал не тільки для власного блага, а й для збагачення всього суспільства.
3. Держави-учасниці роблять відповідно до міжнародного права всі належні кроки для забезпечення того, щоб закони про захист прав інтелектуальної власності не ставали невиправданим чи дискримінаційним бар'єром для доступу осіб з інвалідністю до творів культури.
4. Особи з інвалідністю мають право нарівні з іншими на визнання й підтримку їхньої особливої культурної та мовної самобутності, зокрема жестових мов і культури глухих.
5. Щоб надати особам з інвалідністю можливість брати участь нарівні з іншими у проведенні дозвілля та відпочинку й у спортивних заходах, держави-учасниці вживають належних заходів:
a) для заохочення й пропаганди найповнішої участі осіб з інвалідністю у загальнопрофільних спортивних заходах на всіх рівнях;
b) для забезпечення того, щоб особи з інвалідністю мали можливість організовувати спортивні та дозвільні заходи спеціально для осіб з інвалідністю, розвивати їх і брати в них участь, і для сприяння у цьому зв'язку тому, щоб їм нарівні з іншими надавались належні навчання, підготовка та ресурси;
c) для забезпечення того, щоб особи з інвалідністю мали доступ до спортивних, рекреаційних і туристичних об'єктів;
d) для забезпечення того, щоб діти з інвалідністю мали рівний з іншими дітьми доступ до участі в іграх, у проведенні дозвілля та відпочинку й у спортивних заходах, зокрема заходах у рамках шкільної системи;
e) для забезпечення того, щоб особи з інвалідністю мали доступ до послуг тих, хто займається організацією дозвілля, туризму, відпочинку та спортивних заходів.

Стаття 31. Статистика та збирання даних
1. Держави-учасниці зобов'язуються здійснювати збирання належної інформації, зокрема статистичних і дослідних даних, що дають їм змогу розробляти й здійснювати стратегії для цілей виконання цієї Конвенції. У ході збирання та зберігання такої інформації належить:
a) дотримуватись юридично встановлених гарантій, зокрема законодавства про захист даних, щоб забезпечити конфіденційність і недоторканність приватного життя осіб з інвалідністю;
b) дотримуватися міжнародно визнаних норм, які стосуються захисту прав людини й основоположних свобод, а також етичних принципів під час збирання й використання статистичних даних.
2. Зібрана відповідно до цієї статті інформація диференціюється відповідним чином і використовується для сприяння оцінці того, як держави-учасниці виконують свої зобов'язання за цією Конвенцією, а також для виявлення та усунення бар'єрів, з якими особи з інвалідністю стикаються під час здійснення своїх прав.
3. Держави-учасниці беруть на себе відповідальність за поширення цих статистичних даних і забезпечують доступність їх для осіб з інвалідністю та інших осіб.

Стаття 32. Міжнародне співробітництво
1. Держави-учасниці визнають важливість міжнародного співробітництва та його заохочення задля підтримки національних зусиль з реалізації цілей і завдань цієї Конвенції та вживають у цьому зв'язку належних і ефективних заходів по міжнародній лінії, а де це є доречним - у партнерстві з відповідними міжнародними та регіональними організаціями й громадянським суспільством, зокрема організаціями осіб з інвалідністю. Такі заходи могли б, зокрема, включати:
a) забезпечення того, щоб міжнародне співробітництво, зокрема міжнародні програми розвитку, охоплювало осіб з інвалідністю і було для них доступним;
b) полегшення й підтримку зміцнення наявних можливостей, зокрема шляхом взаємного обміну інформацією, досвідом, програмами та передовими напрацюваннями;
c) сприяння співробітництву в галузі досліджень і доступу до науково-технічних знань;
d) надання, де це є доречним, техніко-економічної допомоги, зокрема шляхом полегшення доступу до доступних і допоміжних технологій і шляхом взаємного обміну ними, а також через передачу технологій.
2. Положення цієї статті не зачіпають обов'язку кожної держави-учасниці з виконання своїх зобов'язань відповідно до цієї Конвенції.

Стаття 33. Національне виконання та моніторинг
1. Держави-учасниці відповідно до свого організаційного устрою призначають в уряді одну чи кілька інстанцій, що курують питання, пов'язані з виконанням цієї Конвенції, і належним чином вивчають можливість заснування або призначення в уряді координаційного механізму для сприяння відповідній роботі в різних секторах і на різних рівнях.
2. Держави-учасниці відповідно до свого правового й адміністративного устрою підтримують, зміцнюють, призначають або засновують у себе структуру, яка включає, де це є доречним, один чи кілька незалежних механізмів, для заохочення, захисту й моніторингу виконання цієї Конвенції. Під час призначення або заснування такого механізму держави-учасниці беруть до уваги принципи, що стосуються статусу й функціонування національних установ, які займаються захистом і заохоченням прав людини.
3. Громадянське суспільство, зокрема особи з інвалідністю й організації, що їх представляють, у повному обсязі залучаються до процесу моніторингу й беруть у ньому участь.

Стаття 34. Комітет з прав осіб з інвалідністю
1. Засновується Комітет з прав осіб з інвалідністю (далі - Комітет), який виконує функції, передбачені нижче.
2. У момент набрання чинності цією Конвенцією Комітет складається з дванадцяти експертів. Після шістдесяти ратифікацій Конвенції чи приєднань до неї членський склад Комітету збільшується на шість осіб, досягаючи максимуму - вісімнадцяти членів.
3. Члени Комітету виступають в особистій якості та мають високі моральні якості й визнану компетентність і досвід у галузі, що охоплюється цією Конвенцією. Під час висунення своїх кандидатів державам-учасницям пропонується належним чином ураховувати положення, сформульоване в пункті 3 статті 4 цієї Конвенції.
4. Члени Комітету обираються державами-учасницями, при цьому приділяється увага справедливому географічному розподілові, представництву різних форм цивілізації та основних правових систем, збалансованій представленості статей та участі експертів-осіб з інвалідністю.
5. Члени Комітету обираються таємним голосуванням зі списку кандидатів, висунутих державами-учасницями із числа своїх громадян, на засіданнях Конференції держав-учасниць. На цих засіданнях, на яких дві третини держав-учасниць складають кворум, обраними до складу Комітету є ті кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів і абсолютну більшість голосів представників держав-учасниць, які були присутні та брали участь у голосуванні.
6. Перші вибори проводяться не пізніше, ніж через шість місяців з дня набрання чинності цією Конвенцією. Щонайменше за чотири місяці до дати кожних виборів Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй звертається до держав-учасниць з листом, пропонуючи їм подати кандидатури протягом двох місяців. Потім Генеральний секретар складає за алфавітом список усіх висунутих таким чином кандидатів із зазначенням держав-учасниць, що їх висунули, і надсилає його державам-учасницям цієї Конвенції.
7. Члени Комітету обираються на чотирирічний строк. Вони мають право бути переобраними лише один раз. Проте, строк повноважень шести із членів, обраних на перших виборах, закінчується в кінці дворічного періоду; невідкладно після перших виборів імена цих шести членів визначаються жеребкуванням головуючим на засіданні, про яке йдеться в пункті 5 цієї статті.
8. Обрання шести додаткових членів Комітету здійснюється під час чергових виборів відповідно до положень цієї статті.
9. Якщо який-небудь член Комітету вмирає або йде у відставку чи оголошує, що не в змозі більше виконувати свої обов'язки з якоїсь іншої причини, держава-учасниця, що висунула кандидатуру такого члена, на строк повноважень, що залишився, призначає іншого експерта, який має кваліфікацію та відповідає вимогам, передбаченим у відповідних положеннях цієї статті.
10. Комітет встановлює власні правила процедури.
11. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй представляє необхідний персонал і матеріальні засоби для ефективного здійснення Комітетом своїх функцій відповідно до цієї Конвенції та скликає його перше засідання.
12. Члени Комітету, заснованого відповідно до цієї Конвенції, отримують винагороду, що затверджується Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, з коштів Організації Об'єднаних Націй у порядку й на умовах, що встановлюються Асамблеєю з урахуванням важливості обов'язків Комітету.
13. Члени Комітету мають право на пільги, привілеї та імунітети експертів у відрядженнях Організації Об'єднаних Націй, закріплені у відповідних розділах Конвенції про привілеї та імунітети Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 35. Доповіді держав-учасниць
1. Кожна держава-учасниця подає Комітетові через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй всеосяжну доповідь про заходи, ужиті для виконання нею своїх зобов'язань за цією Конвенцією, і про прогрес, досягнутий стосовно цього, протягом двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави-учасниці.
2. У подальшому держави-учасниці надають наступні доповіді не рідше, ніж раз на чотири роки, а також тоді, коли про це попросить Комітет.
3. Комітет установлює керівні принципи, що визначають зміст доповідей.
4. Державі-учасниці, яка надала Комітетові всеосяжну першу доповідь, немає необхідності повторювати у своїх наступних доповідях раніше надану інформацію. Державам-учасницям пропонується робити підготовку доповідей Комітетові відкритим і транспарентним процесом, і належним чином ураховувати положення, сформульоване в пункті 3 статті 4 цієї Конвенції.
5. У доповідях можуть зазначатися фактори й труднощі, що впливають на ступінь виконання зобов'язань за цією Конвенцією.

Стаття 36. Розгляд доповідей
1. Кожна доповідь розглядається Комітетом, який вносить стосовно неї пропозиції та загальні рекомендації, які він вважає доречними, і надсилає їх відповідній державі-учасниці. Держава-учасниця може у відповідь надіслати Комітетові будь-яку інформацію за власним вибором. Комітет може запитувати в держав-учасниць додаткову інформацію, що стосується виконання цієї Конвенції.
2. Коли держава-учасниця суттєво запізнюється з поданням доповіді, Комітет може повідомити відповідній державі-учасниці про те, що якщо протягом трьох місяців після цього повідомлення відповідна доповідь не буде подана, то питання про виконання цієї Конвенції в цій державі-учасниці необхідно буде розглянути на підставі достовірної інформації, що її має у своєму розпорядженні Комітет. Комітет пропонує відповідній державі-учасниці взяти участь у такому розгляді. Якщо держава-учасниця у відповідь подасть відповідну доповідь, то застосовуються положення пункту 1 цієї статті.
3. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй надає доповіді в розпорядження всіх держав-учасниць.
4. Держави-учасниці забезпечують широкий доступ до своїх доповідей для громадськості у себе в країні й полегшують ознайомлення з пропозиціями та загальними рекомендаціями, що стосуються цих доповідей.
5. Коли Комітет уважає це доречним, він надсилає доповіді держав-учасниць до спеціалізованих установ, фондів та програм Організації Об'єднаних Націй, а також до інших компетентних органів для реагування на висловлене там прохання чи вказівку стосовно надання технічної консультації або допомоги, разом із зауваженнями та рекомендаціями Комітету, якщо такі є, стосовно таких прохань або вказівок.

Стаття 37. Співробітництво між державами-учасницями й Комітетом
1. Кожна держава-учасниця співробітничає з Комітетом і сприяє його членам у виконанні ними свого мандату.
2. У своїх відносинах із державами-учаcницями Комітет належним чином ураховує шляхи й засоби нарощування національних можливостей стосовно виконання цієї Конвенції, зокрема з допомогою міжнародного співробітництва.

Стаття 38. Відносини Комітету з іншими органами
Для сприяння ефективному виконанню цієї Конвенції й заохочення міжнародного співробітництва у сфері, що нею охоплюється:
a) спеціалізовані установи та інші органи Організації Об'єднаних Націй мають право бути представленими під час розгляду питання про виконання положень цієї Конвенції, які підпадають під їхній мандат. Коли Комітет уважає це доречним, він може пропонувати спеціалізованим установам та іншим компетентним органам зробити експертний висновок стосовно виконання Конвенції в галузях, що підпадають під їхні відповідні мандати. Комітет може пропонувати спеціалізованим установам та іншим органам Організації Об'єднаних Націй подати доповіді про виконання Конвенції в галузях, що належать до сфери їхньої діяльності;
b) під час виконання свого мандату Комітет консультується, коли це є доречним, з іншими відповідними органами, заснованими на підставі міжнародних договорів з прав людини, щоб забезпечувати узгодженість їхніх відповідних керівних принципів подання доповідей, а також пропозицій і загальних рекомендацій, що ними вносяться, та уникати дублювання та паралелізму під час здійснення ними своїх функцій.

Стаття 39. Доповідь Комітету
Комітет раз на два роки подає Генеральній Асамблеї та Економічній і Соціальній Раді доповідь про свою діяльність і може вносити пропозиції і загальні рекомендації, що ґрунтуються на розгляді отриманих від держав-учасниць доповідей та інформації. Такі пропозиції та загальні рекомендації включаються до доповіді Комітету разом з коментарями, якщо такі є, держав-учасниць.

Стаття 40. Конференція держав-учасниць
1. Держави-учасниці регулярно збираються на Конференцію держав-учасниць для розгляду будь-якого питання, що стосується виконання цієї Конвенції.
2. Не пізніше, ніж через шість місяців після набрання чинності цією Конвенцією Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй скликає Конференцію держав-учасниць. Наступні наради скликаються Генеральним секретарем раз на два роки або за рішенням Конференції держав-учасниць.

Стаття 41. Депозитарій
Депозитарієм цієї Конвенції є Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 42. Підписання
Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами-учасницями та організаціями регіональної інтеграції в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку з 30 березня 2007 року.

Стаття 43. Згода на обов'язковість
Ця Конвенція підлягає ратифікації державами, що її підписали, та офіційному підтвердженню організаціями регіональної інтеграції, що її підписали. Вона відкрита для приєднання до неї будь-якої держави чи організації регіональної інтеграції, які не підписали цієї Конвенції.

Стаття 44. Організації регіональної інтеграції
1. "Організація регіональної інтеграції" означає створену суверенними державами певного регіону організацію, якій її держави-члени передали повноваження стосовно питань, які регулюються Конвенцією. Такі організації зазначають у своїх документах про офіційне підтвердження чи приєднання обсяг своєї компетенції стосовно питань, які регулюються цією Конвенцією. У подальшому вони інформують депозитарія про будь-які суттєві зміни в обсязі їхньої компетенції.
2. Посилання в цій Конвенції на "держав-учасниць" стосуються таких організацій у межах їхньої компетенції.
3. Для цілей пункту 1 статті 45 та пунктів 2 й 3 статті 47 цієї Конвенції жодний документ, зданий на зберігання організацією регіональної інтеграції, не враховується.
4. У питаннях, що належать до їхньої компетенції, організації регіональної інтеграції можуть здійснювати своє право голосу на Конференції держав-учасниць з кількістю голосів, що дорівнює кількості їхніх держав-членів, які є учасницями цієї Конвенції. Така організація не здійснює свого права голосу, якщо своє право здійснює будь-яка з її держав-членів, і навпаки.

Стаття 45. Набрання чинності
1. Ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.
2. Для кожної держави чи організації регіональної інтеграції, що ратифікують цю Конвенцію, офіційно підтверджують її чи приєднуються до неї після здачі на зберігання двадцятого такого документа, Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі ними на зберігання свого такого документа.

Стаття 46. Застереження
1. Застереження, не сумісні з об'єктом і метою цієї Конвенції, є неприпустимими.
2. Застереження можуть бути зняті будь-коли.

Стаття 47. Поправки
1. Будь-яка держава-учасниця може запропонувати поправку до цієї Конвенції та подати її Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Генеральний секретар повідомляє будь-які запропоновані поправки державам-учасницям, звертаючись із проханням повідомити йому, чи виступають вони за проведення конференції держав-учасниць для розгляду цих пропозицій та ухвалення рішення стосовно них. У випадку, якщо протягом чотирьох місяців з дати такого повідомлення не менше третини держав-учасниць виступить за проведення такої конференції, Генеральний секретар скликає конференцію під егідою Організації Об'єднаних Націй. Будь-яка поправка, схвалена більшістю у дві третини держав-учасниць, які присутні й беруть участь у голосуванні, надсилається Генеральним секретарем до Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй для затвердження, а потім усім державам-учасницям для прийняття.
2. Поправка, схвалена й затверджена відповідно до пункту 1 цієї статті, набирає чинності на тридцятий день після того, як кількість зданих на зберігання документів про прийняття досягне двох третин кількості держав-учасниць на дату схвалення цієї поправки. У подальшому поправка набирає чинності для будь-якої держави-учасниці на тридцятий день після здачі нею на зберігання свого документа про прийняття. Поправка є обов'язковою лише для тих держав-учасниць, які її прийняли.
3. Якщо Конференція держав-учасниць прийме консенсусом відповідне рішення, схвалена й затверджена відповідно до пункту 1 цієї статті поправка, яка стосується виключно статей 34, 38, 39 та 40, набирає чинності для всіх Держав-учасниць на тридцятий день після того, як кількість зданих на зберігання документів про прийняття досягне двох третин кількості держав-учасниць на дату схвалення цієї поправки.

Стаття 48. Денонсація
Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом направлення письмового повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Денонсація набирає чинності через рік після дати отримання Генеральним секретарем такого повідомлення.

Стаття 49. Доступний формат
Текст цієї Конвенції повинен бути наявним в доступних форматах.

Стаття 50. Автентичні тексти
Тексти цієї Конвенції арабською, китайською, англійською, французькою, російською та іспанською мовами є рівно автентичними.
На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, повноважні представники, належним чином на те вповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію.

НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані повноважні представники, належним чином на те уповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію.

ФАКУЛЬТАТИВНИЙ ПРОТОКОЛ
до Конвенції про права осіб з інвалідністю

Держави-учасники дійсного Протоколу погодилися про нижченаведене:

Стаття 1
1. Держава - учасник цього Протоколу ("держава-учасник") визнає компетенцію Комітету з прав інвалідів ("Комітет") приймати і розглядати повідомлення від осіб та груп осіб, перебувають під його юрисдикцією, які заявляють, що стали жертвами порушення цими державами-учасницями положень Конвенції або від їх імені.
2. Повідомлення не приймається Комітетом, якщо воно стосується держави - учасниць Конвенції, яка не є учасницею цього Протоколу.

Стаття 2
Комітет вважає повідомлення неприйнятними, якщо:
a) повідомлення є анонімними;
b) повідомлення є зловживанням правам на подання таких  повідомлень або не узгоджується із положеннями Конвенції;
c) це ж питання вже розглядалося Комітетом або розглядається в рамках іншої процедури міжнародного  провадження врегулювання;
d) вичерпані всі наявні внутрішні засоби захисту. Це правило не застосовується, коли застосування засобів захисту невиправдано  або навряд чи створить дієвий ефект;
e) воно є явно необґрунтованим або недостатньо аргументованим або
f) факти, що є предметом повідомлення, мали місце до набуття цим Протоколом чинності для відповідної держави- учасниці, якщо тільки ці факти не тривають і після згаданої дати.

Стаття 3
Із врахуванням положень статті 2 цього Протоколу Комітет в конфіденційному порядку доводить будь-які надані йому повідомлення до відома держави-учасниці. У шестимісячний строк повідомлення держава-учасниця надає Комітету письмові пояснення або заяви із уточненням питання або засобу захисту (якщо такий є), який, можливо було застосовано цією державою.

Стаття 4
1. У будь-який момент між отриманням повідомлення та винесенням визначення по суті Комітет може направити відповідній державі-учасниці для негайного розгляду прохання про вживання цією державою-учасницею тимчасових заходів, що можуть бути необхідними для того, щоб уникнути завдання можливої невиправної шкоди або жертвам ймовірного порушення.
2. Коли Комітет здійснює своє дискреційне право відповідно до  пункту 1 цієї статті, це не означає, що він прийняв рішення відносно прийнятності по суті повідомлення.

Стаття 5
Під час розгляду повідомлення відповідно до цього Протоколу Комітет проводить закриті засідання після вивчення повідомлення Комітет направляє свої пропозиції і рекомендації (якщо такі є) відповідній державі-учасниці та заявнику.

Стаття 6
1. Якщо Комітет отримає достовірну інформацію, що вказує на істотні або систематичні порушення державою-учасницею прав, встановлених у цій Конвенції, він пропонує цій державі-учасниці співпрацювати у вивченні цієї інформації і з цією метою надати зауваження з приводу відповідної інформації.
2. Із врахуванням будь-яких зауважень, які можуть бути подані відповідною державою-учасницею, а також будь-якої у нього достовірної інформації Комітет може доручити одному або своїм декільком членам провести розслідування та негайно подати Комітету доповідь у тих випадках, коли це виправдано, та за згодою держави- учасниці розслідування може включати відвідання її території.
3. Після вивчення результатів такого розслідування Комітет доправляє ці результати відповідній державі-учасниці разом із будь-якими коментарями та рекомендаціями.
4. Упродовж шести місяців від моменту отримання результатів, коментарів і рекомендацій, доправлених Комітетом, держава-учасниця надає йому свої зауваження.
5. Таке розслідування проводиться в конфіденційному порядку, і на всіх етапах процесу передбачається звертання до держави-учасниці за співпрацею.

Стаття 7
1. Комітет може запропонувати відповідній державі-учасниці включити свою доповідь, передбачену статтею 35 Конвенції, відомості про будь-які заходи, вжиті в порядку відповіді на розслідування, проведене відповідно до статті 6 цього Протоколу.
2. У разі необхідності Комітет може із закінченням шестимісячного строку, про який йдеться у пункті 4 статті 6, запропонувати відповідній державі-учасниці поінформувати його про заходи, вжиті в порядку відповіді на таке розслідування.

Стаття 8
Кожне держава-учасниця може в момент підписання цього Протоколу, його ратифікації чи приєднання до нього заявити, що не визнає компетенцію Комітету, передбачену у статтях 6 і 7.

Стаття 9
Депозитарієм цього Протоколу є Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 10
Цей Протокол відкритий для підписання державами і організаціями регіональної інтеграції, що підписали Конвенцію в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку з 30 березня 2007 року.

Стаття 11
Цей Протокол підлягає ратифікації  його державами, що підписали його, які ратифікували Конвенцію або приєдналися до неї. Він підлягає офіційному підтвердженню  організаціями регіональної інтеграції, що підписали його і які офіційно підтвердили Конвенцію або приєдналися до неї. Він відкритий до приєднання до будь-якою державою або організацію регіональної інтеграції, які ратифікували Конвенцію, офіційно підтвердили її або приєдналися до неї і які не підписали цей Протокол.

Стаття 12
1. "Організація регіональної інтеграції" означає створену суверенними державами певного регіону організацію, який її держави-члени передали компетенцію стосовно питань, що регулюються Конвенцією і цим Протоколом. Такі організації вказують у своїх документах про офіційне підтвердження чи приєднанні, обсяг своєї компетенції стосовно питань, що регулюються Конвенцією і цим Протоколом. В подальшому вони інформують депозитарій про будь-які істотні зміни у обсязі їх компетенції.
2. Посилання в цьому Протоколі на "держави-учасниці" стосуються таких організацій в межах їх компетенції.
3. Для потреб пункту 1 статті 13 і пункту 2 статті 15 один документ, зданий на зберігання організацією регіональної інтеграції, не зараховується.
4. У питаннях, що стосуються їх компетенції, організації регіональної інтеграції можуть реалізовувати своє право голосу на нараді держав- учасниць із кількості їх держав-членів, які є учасниками цього Протоколу. Така організація не реалізує свого права голосу, якщо своє право реалізує будь-яка з її держав-членів, і навпаки.

Стаття 13
1. За умови набрання чинності цією Конвенцією цей Протокол на тридцятий день після здачі на зберігання десятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.
2. Для кожної держави або організації регіональної інтеграції, що ратифікують Протокол, офіційно підтверджують його або приєднують до нього після здачі на зберігання десятого такого документа, Протокол набирає чинності на тридцятий день після здачі ними на зберігання свого такого документа.

Стаття 14
1. Застереження, що не узгоджуються із об'єктом і метою цього Протоколу, не припускаються.
2. Застереження можуть бути зняті у будь-який час.

Стаття 15
1. Кожне держава-учасниця може запропонувати зміну чи доповнення до цього Протоколу та подати її Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Генеральний секретар повідомляє будь-як запропоновані зміни і доповнення державам-учасницям, і звертається із проханням повідомити його, чи виступають вони за проведення наради держав-учасниць для розгляду цих пропозицій та прийняття по них рішень. У випадку, якщо упродовж чотирьох місяців від дати такого повідомлення не менш третини держав-учасниць висловляться за проведення такої наради, Генеральний секретар скликає нараду під егідою Організації Об'єднаних Націй. Будь-яка зміна чи доповнення, схвалена більшістю у дві третини присутніх держав-учасниць та, що беруть участь у голосуванні, направляється Генеральним секретарем Асамблеї Організації Об'єднаних Націй для затвердження, а потім усім державам-учасницям для прийняття.
2. Зміна чи доповнення, схвалена і затверджена відповідно до  пункту 1 цієї статті, набирає чинності на тридцятий день після того, як кількість зданих на зберігання документів про прийняття досягне двох третин від кільеості держав-учасниць на дату схвалення цієї зміни чи доповнення. В подальшому, зміна чи доповнення набирає чинності  для будь-якої держави-учасниці на тридцятий день після здачі нею на зберігання свого документа про прийняття. Зміна та доповнення є обов'язковими тільки для тих держав-учасниць, які її прийняли.

Стаття 16
Держава-учасниця може денонсувати цей Протокол за допомогою письмового повідомлення Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Денонсація набирає сили через рік після дати отримання Генеральним секретарем такого повідомлення.

Стаття 17
Необхідно забезпечити наявність тексту цього Протоколу в доступних форматах.

Стаття 18
Тексти цього Протоколу на англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами є однаково автентичними.

НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані повноважні представники, належним чином на те уповноважені своїми відповідними урядами, підписали цей Протокол.

24 вересня 2008 року
Україна підписала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю та Факультативний протокол до неї.