Спілка нечуючих юристів / Union of the Deaf Lawyers
Ми раді вітати Вас на інформаційно-правовому сайті "Спілка нечуючих юристів / Union of the Deaf Lawyers" (Kyiv, Ukraine). Цей сайт для всіх, хто цікавиться питаннями права людей з інвалідністю зі слуху в Україні. (Сайт створено 19.I.2007 та поновлено сторінку 30.03.2013)
ЛАСКАВО ПРОСИМО НА САЙТ !
Субота, 18.11.2017, 00:13
Меню сайту
Категорії розділу
Спілка [38]
Правові новини [124]
Правознавство [117]
Адвокатура [88]
Кримінал [51]
Консультація [35]
Країна глухих [76]
Адміністратор [12]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

free web counter
Довідник
 
Посилання
Події
Календар
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 44
Головна » 2013 » Квітень » 24 » Інвалідність та стигматизація у зв’язку з інвалідністю
18:12
Інвалідність та стигматизація у зв’язку з інвалідністю

Що таке інвалідність?

Інвалідність не є індивідуальною характеристикою, а скоріше комплексом умов, багато з яких створені соціальним середовищем.Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я, 2002 р., (ВООЗ)

Не існує загальноприйнятого визначення поняття “інвалідність”, хоча було багато різних спроб, щоб вивести єдине значення цього слова. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у своїй Міжнародній класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ) враховує соціальні аспекти інвалідності і не розглядає інвалідність тільки як явище “медичної” або “біологічної” дисфункції. ВООЗ визначає два ключових поняття таким чином:
Вада: Будь-яка втрата або аномалія психологічної, фізіологічної функції чи структури або функції тіла, наприклад, параліч або сліпота.
Інвалідність: Будь-яке обмеження або відсутність (внаслідок вади) здатності виконувати діяльність у порядку або в межах, що вважаються нормальними для людини.
Конвенція ООН про права інвалідів (2006 р.) стверджує, що “поняття інвалідність розвивається і що інвалідність є результатом взаємодії між людьми, котрі мають порушення зі здоров’ям, і бар’єрами в ставленні і середовищі, які заважають їх повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими”. Відповідно до статті 1 “до інвалідів відносяться ті, хто має довгострокові фізичні, розумові, інтелектуальні або сенсорні вади...”. Ступінь, в якій ці вади роблять когось недієздатними, залежить від рівня бар’єрів, з якими вони стикаються в суспільстві.
Недавня позиція, зайнята міжнародними організаціями, полягає в тому, що наявність інвалідності є наслідком динамічної взаємодії, з одного боку, між здоров’ям людини та іншими особистими факторами (такими як вік, стать, особистість або рівень освіти) і з іншого — соціальним і фізичним середовищем, в якому вони виявляються. Цей підхід називають “соціальною моделлю інвалідності”.

Хто такі інваліди?

Інвалідність є питанням прийняття. Якщо ти можеш робити хоча б одну річ на відмінно, то ти комусь знадобишся. Мартіна Навратілова

За оцінками ВООЗ, понад мільярд людей, близько 15% населення земної кулі, мають деяку форму інвалідності і тільки близько 5% з них мають вроджену інвалідність. За інформацією Програми розвитку ООН (ПРООН), 80% людей з обмеженими можливостями проживають в країнах, що розвиваються. За оцінками Світового банку, 20% найбідніших людей в світі є інвалідами.
Люди з обмеженими можливостями називаються численною меншиною в світі, але, на відміну від багатьох меншин, ця завжди має відкрите членство: кожен з нас може стати її членом в будь-який час внаслідок нещасного випадку, хвороби або старіння. Таким чином, інвалідність є частиною людського існування. У переважній більшості випадків інвалідність вважають наслідком соціальних, економічних чи політичних чинників, аварії або збройного конфлікту. В даний час може існувати більше факторів, які сприяють збільшенню випадків інвалідності, у тому числі забруднення навколишнього середовища, ВІЛ/СНІД та наркоманія. Інвалідність - це також питання розвитку через його двосторонній зв’язок з бідністю: інвалідність може збільшити ризик бідності, а бідність може збільшити ризик інвалідності. У 50% випадків інвалідності можна запобігти, вони, безпосередньо, пов’язані з бідністю.

Відповідно до інформації ВООЗ, приблизно 10% дітей світу та молоді, це приблизно 200 мільйонів, мають сенсорні, інтелектуальні чи слухові вади.

Групи всередині громади інвалідів можуть мати спільну соціально-культурну історію. Деякі групи мають спільну мову, наприклад, американську чи французьку мову жестів, шрифт Брайля або навіть деякі спеціальні терміни, які вони використовують, щоб говорити про інвалідність або про себе. Вони часто поділяють звичаї і традиції, такі як святкування просвітництва в питаннях інвалідності й гордості. Сьогодні інвалідів часто розглядають як певну культурну групу в різноманітних сферах життя суспільства. Культура інвалідності може визнавати і вітати життя людей з обмеженими можливостями, аргументуючи це тим, що це не обов’язково щось трагічне, і їх не слід вважати меншовартісними.

Чи можете ви назвати фільми або книги, які демонструють зміни  в житті людей з обмеженими можливостями? Чи у позитивному руслі вони зображують інвалідність?

Інвалідність як питання прав людини

Держави повинні сприяти зміні негативних стереотипів, які все ще існують у суспільстві, в питаннях, що стосуються шлюбу, сексуальної відмінності і батьківства інвалідів, особливо дівчаток і жінок-інвалідів. Стандартні правила ООН, що стосуються забезпечення рівних можливостей для інвалідів.

Право на життя є основним правом людини, проте впродовж всієї історії були часи, коли життя людей з обмеженими можливостями було під загрозою, тому що їх життя вважалося менш цінними, ніж життя “нормальних” людей. Теорія соціального дарвінізму і пов’язаний з нею рух євгеніка просували ідею, що людський “генофонд” може бути покращений шляхом втручання людини, і відігравали головні ролі у маркуванні людей з обмеженими можливостями, як “гірших”. Євгеніка досягла свого піку в нацистській Німеччині, в результаті чого сталося вбивство більш ніж 200 000 людей з обмеженими можливостями, деякі з них були першими жертвами концтаборів під час Другої світової війни. Хоча цей рух значною мірою дискредитований, ідеї та практика євгеністів присутні в різних формах і в сучасному житті, так й досі практикується примусова стерилізація та селективний аборт. Негативна євгеніки - це термін, що стосується практики демотивації та профілактики людей, які вважаються “непридатними” для розмноження. З розвитком медичної науки нео-євгенічні переконання знаходять нових прихильників. Пренатальний скринінг і амніоцентез дають майбутнім батькам повноваження вирішувати, “хто повинен і хто не повинен населяти світ”.

Примусова стерилізація в Європі
П’ять груп, що борються за права людини, об’єдналися проти примусової стерилізації жінок з обмеженими можливостями у Франції. У серпні 2011 року вони представили письмові коментарі 9 Європейському суду з прав людини у справі Гауер та інших проти Франції, яку розпочали п’ять молодих жінок з психічними розладами, які були стерилізовані без їх відома та згоди. Позивачки стверджували, що були порушені їх права на сімейне життя, одруження і право бути вільними від принизливого ставлення та дискримінації, як це закріплено в Європейській конвенції з прав людини. Коаліція з п’яти груп очікує від суду винесення позитивного рішення, і, таким чином, бажає зміцнити незалежність рішень жінок-інвалідів щодо свого репродуктивного здоров’я. Справа на момент написання статті була ще не вирішеною.

Право вибору?
Рух за права інвалідів порушив ряд питань щодо "селективних абортів", або абортів на підставі порушення розвитку плоду. У той час як жіночий рух за права, апелюючи до цінностей свободи і самостійності жінок, як правило, визнає безумовне  право жінок на аборт, борці за права інвалідів дуже рішуче виступають проти селективних абортів. Вони стверджують, що майбутніх батьків потрібно забезпечити об’єктивною та неупередженою інформацією стосовно можливої інвалідності майбутньої дитини і їм має бути запропонована відповідна підтримка. Якщо б вищезазначена інформація була б доступною то цілком імовірно, що менше жінок хотіли б перервати плід через інвалідність. Стандартні правила ООН, що стосуються забезпечення рівних можливостей для інвалідів (1993 р.), пройшли певний шлях до визнання не тільки права інвалідів на статеві відносини та батьківство, але й необхідність ліквідації упереджень суспільства щодо цього питання. Конвенція ООН про права людей з обмеженими можливостями визнає права на свободу від тортур та жорстокого поводження, ставлення з повагою до приватного і сімейного життя, право засновувати сім’ю і бути вільним від дискримінації за ознакою інвалідності.

Чи слід дозволяти батькам перервати вагітність зважаючи на вади плоду? Що в такому випадку може вважатися вадами?

Рух за права інвалідів

Я не люблю людей, які намагаються говорити зрозуміло спеціально для мене. Вони як ті люди, які при прогулянці з вами роблять менші кроки, щоб вони відповідали вашим; лицемірство в обох випадках однаково дратує. Хелен Келлер, глухо-сліпа активістка та автор.

Все більше активні і добре організовані рухи за права інвалідів стоять за парадигмою кардинальної зміни - зміни від розгляду інвалідності, як особистої трагедії до сприйняття інвалідності як питання прав людини. Робота подібних рухів керується підходом “Нічого про нас - без нас” є зміщенням політики від медичної моделі до моделі соціальних і гуманітарних прав, що базується на принципі: від “пацієнта” до громадянина. Ключове питання полягає в тому, що люди з обмеженими можливостями повинні мати ті ж самі права, що й особи, які не є інвалідами, і що дискримінація за ознакою інвалідності повинна бути оголошена поза законом.

Медичні та соціальні моделі інвалідності
До 1970 року, люди з обмеженими можливостями розглядалися як результат медичної невдачі і жертви обставин, що заслуговують на жалість. Вони були головними харак теристиками “медичної моделі” інвалідності, яка безпосередньо пов’язувала проблему з особистістю і передбачала, що тільки медичне “лікування” могло позбавити цієї проблеми.
В 1960 році, відбулися великі зрушення в мисленні проти цієї домінуючої моделі, спочатку в США, саме з “незалежного живого руху”. Зсув парадигми вбачає вирішення проблеми інвалідності в реструктуризації суспільства та усуненні бар’єрів. Це розуміння інвалідності називають соціальною моделлю. Вона зосереджена на усуненні бар’єрів, формуванні позитивного ставлення і переконанні, що закони і політика надають підтримку у здійсненні повноцінної участі і недискримінації. Це говорить про те, що індивідуальні та колективні недоліки, яких зазнають люди з обмеженими можливостями, в основному є результатом складної форми інституційної дискримінації, яка так само глибоко вкорінена в нашому суспільстві, як і сексизм або расизм.

Медична модель запитує: Соціальна модель запитує:
Що з вами не так? Що не так із суспільством? Які соціальні, економічні, політичні та/або екологічні умови потрібно змінити, щоб полегшити повну реалізацію всіх прав людей з обмеженими  можливостями?
Ваші труднощі в розумінні людей виникають, головним чином, через проблеми зі слухом? Ваші труднощі в розумінні людей виникають, головним чином, в результаті їх нездатності спілкуватися з вами?
Ви переїхали сюди через вашу проблему зі здоров’ям? Які недоліки вашої оселі змусили вас переїхати сюди?
Чи заважає вам ваша проблема зі здоров'ям/інвалідністю виходити в люди так часто або настільки, наскільки ви хотіли б? Чи транспортні або фінансові проблеми заважають вам виходити в люди, так часто або настільки, наскільки ви хотіли б?

Базуючись на правовій основі підхід до інвалідності, спрямований на розширення прав і можливостей інвалідів та забезпеченні їх активної участі у політичному, економічному, соціальному і культурному житті, в спосіб, в який поважає та який враховує їх відмінності.  Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

Медична модель, на сьогодні, все ще дійсно переважає в багатьох країнах, а соціальна модель не є загальноприйнятою і не так широко застосовується. Незважаючи на безперечно важливий акцент на соціальних факторах, соціальна модель може не звертати уваги на деякі важливі особисті чинники, наприклад біль, яка стосується тяжкої форми інвалідності. Один активіст руху інвалідів висловився так: “Ми можемо стверджувати, що упередження суспільства і його неспроможність задовольнити потреби, що виникають внаслідок інвалідності, робить нас неспроможними, але заперечення особистого досвіду інвалідності, зрештою, означатиме бути в змові з нашим почуттям пригніченості”. Активісти руху інвалідів визнають, що соціальна модель повинна виходити за рамки, заявляючи, що “інвалідність створюється навколишнім середовищем”. Вони стверджують, що важливо розглядати людей з обмеженими можливостями не як пасивних жертв погіршення якості медичного обслуговування і не як пасивних жертв навко-лишнього середовища. Швидше за все, вони повинні сприйматися як активні агенти з повними правами на права і здатні здійснювати автономію над власним життям.
Системи соціального захисту часто заважають людям з обмеженими можливостями підтримувати контроль над своїм власним життям. Замість цього вони повинні сприяти активній участі людей з обмеженими можливостями. Однак це повинно відбуватися в поєднанні з визнанням того, що люди з обмеженими можливостями мають право на соціальну підтримку, незалежно від їх потенційного внеску в суспільство. Включення людей з обмеженими можливостями також вимагаєвведення в дію політики та програм, котрі усували б бар’єри і гарантували здійснення цивільних, культурних, економічних, політичних і соціальних прав.

Рівність і недискримінація

Всесвітня конференція з прав людини підтверджує, що всі права людини та основні свободи є універсальними і тим самим, безумовно, стосуються інвалідів. Декларація Всесвітньої конференції з прав людини,1993 рік.

Більшість сьогоднішніх проблем з правами людини, що стосуються інвалідності, пов’язані з дискримінацією. Люди з обмеженими можливостями мають право на ті ж самі права, що і люди, які не є інвалідами, але їх можуть прямо і непрямо дискримінувати та виключати з майже кожної сфери життя.
Це може відбуватися через соціальні упередження, або через структурні проблеми в суспільстві, або через порушення їх власного здоров’я. Це означає, що вони часто потребують позитивних зрушень від суспільства, якщо вони хочуть мати рівні бути його громадянином. Зокрема, це може стосуватися таких сфер, як доступ до інформації, охорона здоров’я, освіта та зайнятість. Позитивні дії мають бути спрямовані на пошук можливостей для представництва певних груп, які традиційно страждають від дискримінації, з метою створення більш рівноправного суспільства.

Розумне пристосування
Недопущення дискримінації включає в себе поняття розумного пристосування, яке повинне застосовуватися для людей з обмеженими можливостями. “Розумне пристосування” означає внесення, “коли це потрібно (в конкретному випадку), необхідних і доречних
модифікацій і коректив, що не стають неспівставним чи невиправданим тягарем для цілей забезпечення реалізації або здійснення інвалідами нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод”. Таке розумне пристосування застосовується, наприклад, у випадках, коли людина з інвалідністю забезпечується правом на індивідуальні рішення і доступ до інформації, транспорту, робочого місця, коштів і послуг. Його загальна мета полягає в тому, щоб полегшити участь людини у житті суспільства.

Інвалідність та документи щодо прав людини

Ви можете знайти повний список ключових інструментів, що передували Конвенції ООН про права інвалідів на http://www.hrea.org

Інвалідність не згадується в жодному з ключових міжнародних документів з прав людини, розроблених до 1961 року, аж до моменту коли була прийнята Європейська соціальна хартія - перший міжнародний договір, що включав явне положення, що стосуються прав людей з обмеженими можливостями. В доповнення до Загальної декларації прав людини, наступні ключові документи досить конкретно стосуються прав людей з обмеженими можливостями:
1971 рік — Декларація про права розумово відсталих осіб;
1975 рік — Декларація про права інвалідів 1982 рік — Всесвітня програма дій стосовно інвалідів;
1983–1992 роки — Міжнародне десятиріччя інвалідів;
1993 рік — Стандартні правила Організації Об’єднаних Націй щодо забезпечення рівних можливостей для інвалідів;
1993 рік — Віденська декларація з прав людини;
2006 рік — Конвенція ООН про права інвалідів (КПІ ООН).

Перед набуттям чинності Конвенції про права інвалідів ООН Конвенція про права дитини була єдиним правовим документом ООН, який чітко заборонив дискримінацію щодо інвалідності.

Створення багатьох ключових документів з прав людини було викликане появою рухів за права інвалідів. У той час, як основні міжнародні документи з прав людини мають значні можливості для розширення і захисту прав інвалідів, ці можливості все ще не є повністю реалізованими. Це стало головною причиною для створення нової Конвенції ООН про права інвалідів.

Конвенція ООН про права людей з обмеженими можливостями
Конвенція була прийнята в 2006 році і є першим юридично обов’язковим міжнародним документом ООН щодо інвалідності, який встановлює мінімальні стандарти, яких повинні дотримуватися уряди, щоб інваліди ефективно використовували своїгромадянські, політичні, економічні і соціальні права. Конвенція прямо визнає інвалідність як питання прав людини. Хоча Конвенція не створює нових прав, вона конкретно забороняє дискримінацію інвалідів щодо доступу до всіх сфер життя, в тому числі до правосуддя, прав на освіту, медичне обслуговування і доступу до транспортування. Факультативний протокол до Конвенції про права інвалідів ООН дозволяє подавати скарги, які повинні бути представлені в КПІ комітетом окремих осіб і і містити факти, які підтверджують порушення державами- учасницями цього Протоколу.

Починаючи з 2006 року 105 держав ратифікували і 153 держав підписали КПІ ООН; Факультативний протокол до Конвенції про права інвалідів ООН має 90 підписів та 63 ратифікації. (Дані станом на вересень 2011 р.)

Конвенція підкреслює більш високий ризик бідності людей з обмеженими можливостями, і підкреслює численну випадки дискримінації, з якою стикаються меншини, жінки або дівчата з інвалідністю. Важливо відзначити, що Конвенція підкреслює унікальне зобов’язання активно залучати громадські організації інвалідів до її реалізації. Стаття 3 Конвенції визначає набір загальних принципів, які служать для тлумачення та імплементації Конвенції:
•    Повага до притаманного людині достоїнства і індивідуальної незалежності, а також
•    свобода робити свій власний вибір і незалежність осіб;
•    Відсутність дискримінації;
•    Повне і ефективне залучення та включення в суспільство;
•    Повага відмінностей  і  прийняття  інвалідів як  частини  людського  різноманіття  і частини людства;
•    Рівність можливостей;
•    Доступність;
•    Рівність між чоловіками і жінками;
•    Повага до здібностей дітей-інвалідів та повага до права дітей-інвалідів на свою індивідуальність.

Міжнародний союз інвалідів сприяє ефективній імплементації Конвенції про права інвалідів ООН у всьому світі за рахунок скоординованої участі представницьких організацій людей з обмеженими можливостями.

Особливе занепокоєння викликає той факт, що часто інші люди приймають рішення стосовно людей з інвалідністю. Стаття 12 КПІ ООН прагне виправити цей підхід, визнаючи правоздатність людей з інвалідністю і закріпивши заходи з підтримки їх права здійснювати свою правоздатність, наприклад, за рахунок усунення практики призначення опікунів, які приймають рішення від імені інвалідів, та, натомість, надавати підтримку людям з інвалідністю, щоб вони могли приймати свої власні рішення. Виконання статті 12 є необхідною умовою для реалізації деяких інших прав, передбачених Конвенцією, таких, як право на участь у політичному житті, доступ до правосуддя або право мати сім’ю.

Рада Європи та права інвалідів
Рада Європи є однією з провідних установ з прав людини в сфері інвалідності. Її Європейська соціальна хартія (1961 р.) містить чіткі положення про права інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства.
 
Європейська соціальна хартія, Стаття 15
З метою забезпечення інвалідів, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективним здійсненням права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства, Сторони зобов’язуються, зокрема:
1. вжити необхідних заходів для забезпечення інвалідів орієнтуванням, освітою та професійною підготовкою, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах;
2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу інвалідів.

“План дій щодо сприяння правам і повній участі людей з обмеженими можливостями в суспільстві: покращення якості життя людей з обмеженими можливостями в Європі 2006-2015 років” Ради Європи визначає конкретні дії, які повинні здійснити держави- члени в таких сферах як: участь у політичному і громадському житті, освіті, охороні здоров’я або підвищенні рівня обізнаності. Він має важливі комплексні аспекти: жінки та дівчата з обмеженими можливостями, діти з обмеженими можливостями, люди з з обмеженими можливостями, які потребують значної допомоги, старіння людей з обмеженими можливостями та люди з обмеженими можливостями які належать до груп меншин. План дій також розглядається в якості політичного інструменту для надання допомоги державам- членам у застосуванні на практиці КПІ ООН і, в кінцевому рахунку розглядати проблеми інвалідності, як важливий напрямок у всіх політичних сферах держав-членів Ради Європи.

Політика і дії ЄС стосовно інвалідності
Одна з кращих кампаній Європейського форуму з проблем інвалідності, Свобода пересування, закликає до активних дій, щодо усунення бар’єрів, з якими стикаються люди з обмеженими можливостями на всій території ЄС під час подорожі, в доступі до основних товарів і послуг, транспорту, освіти, роботи чи інформації. www.edf-feph.org

На рівні Європейського Союзу, діє Європейський форум з проблем інвалідності (EDF) — європейська парасолькова організація, що представляє інтереси 80 мільйонів людей з обмеженими можливостями та лобіює разом з іншими визнання прав осіб з обмеженими фізичними можливостями. Результатом є конкретне посилання на дискримінацію за ознакою інвалідності в Амстердамському договорі та Директиві ЄС про рівне ставлення в сфері зайнятості, яка забороняє дискримінацію у сфері зайнятості за ознакою інвалідності і заохочує до розумного пристосування.
Стаття 26 Хартії ЄС про основні права (2000 р.) визнає і поважає право людей з обмеженими можливостями на отримання вигоди від заходів, покликаних забезпечити їх незалежність, соціальну та професійну інтеграцію та участь у житті суспільства. У 2010 році Європейська Комісія прийняла Європейську стратегію інвалідності на період 2010-2020, яка спрямована на розширення прав і можливостей людей з обмеженими можливостями, щоб вони могли повною мірою брати участь в житті суспільства і в європейській економіці.

Психологічні бар’єри будуть існувати до тих пір, поки більшість людей все ще бачитиме інвалідність, а не особистість. Карина Чупіна

Європейський Союз ратифікував Конвенцію ООН про права інвалідів, ставши першою регіональною інтеграційною організацією, що підписалася під договором з прав людини. Всі установи і агентства ЄС повинні схвалити цінності Конвенції в усіх сферах їхньої компетенції, забезпечуючи першочерговість питання інвалідності, від транспорту до зайнятості і від інформаційних і комунікаційних технологій до розвитку співпраці. Вони також повинні забезпечити доступність своїх будівель, політики зайнятості та комунікацій.

Що таке недієздатність?
Дієздатність не завжди очевидна, вона не має неонової вивіски в наших думках і діях, кажучи "Ми дієздатні", але тим не менше, вона наявна. Активіст-інвалід

Недієздатність може бути визначена як дискримінаційне, гнітюче, образливе ставлення, що виникає з переконання, що люди з фізичними обмеженнями гірші ніж інші. Недієздатність відноситься до упереджень, стереотипів, або "інституційної дискримінації" щодо людей з обмеженими можливостями. Основна проблема недієздатності (також відома як вада або інвалідність) полягає в тому, що її не так просто визначити. У багатьох випадках люди не розуміють, що вона існує. В недієздатності, насамперед, йдеться про ставлення людей: це відноситься не тільки до свідомої дискримінаційної поведінки, але і до того, як люди несвідомо ставляться до людей з обмеженими можливостями. Несвідому частину дискримінаційного ставлення набагато важче визначати, ніж свідомі акти дискримінації, але обидва фактори потрибують однакового вирішення у питаннях боротьби за права людини.

Кожна людина має право на амбіції і відповідальність, щоб спробувати досягти їх настільки, наскільки вона в змозі. Саймон Стівенс

Переважна більшість людей сказала б, що вони не проти людей з обмеженими можливостями, і це може бути правдою. Проте більшість, як і раніше, не вважають людей з обмеженими можливостями за звичайних, і не можуть оцінити перешкоди, які існують у суспільстві та заважають інвалідам жити “нормальним” життям. Наприклад, деякі люди використовують місця для паркування, зарезервовані для людей з обмеженими можливостями, в результаті чого водію-інваліду, можливо, доведеться повернутися додому. Інвалідність пронизує всі верстви суспільства. Свідома дискримінація інвалідів широко поширена з економічних міркувань (наприклад, дискримінація при прийомі на роботу), але саме несвідома інвалідність, в результаті незнання або загального нерозуміння своїх прав, дає більше приводів для занепокоєння. Її можна показати в “ставленні апартеїду”, тобто думки суспільства, що інклюзивне планування не має великого значення, оскільки люди з порушеннями опорно-рухового апарату мають свої власні окремі будівлі та споруди і транспортні засоби. Дискримінація людей з вадами також виражається у поширеному використанні окремих входів в громадські будівлідля інвалідів. Дієздатне середовище має забезпечити літній людині, матері з маленькими дітьми та іншим з тимчасовими або постійними порушеннями опорно-рухового апарату рівноправний доступ до торгових центрів та інших державних установ або будівель.

Які сфери існування вашого місцевого середовища були б недоступними для вас, якби б ви стали інвалідом?

Молодь та інвалідність
Статистика показує, що у всьому світі налічується від 180 до 220 мільйонів молодих людей з обмеженими можливостями і майже 80% з них живуть в країнах, що розвиваються.

Врахування інтересів інвалідів є процесом оцінки впливу наслідків на людей з обмеженими можливостями будь-яких планованих заходів, включаючи законодавство, політику та програми, у всіх сферах і на всіх рівнях. Важливо працювати в напрямку актуалізації питання інвалідності у всіх сферах молодіжної діяльності. Дискримінація за інвалідністю і молодь повинні бути ключовими елементами в розробці будь-якої політики. З метою розробки ефективної політики особи, які приймають рішення, повинні знати більше знань про проблеми інвалідності, і молодь з обмеженими можливостями повинна сама брати участь у процесі прийняття рішень. Цього можливо досягти тільки шляхом встановлення більш тісних партнерських взаємовідносин державних установ з організаціями інвалідів.
Виклик тут полягає в тому, що існує небагато організацій, які представляють інтереси молодих інвалідів або якими керують молоді люди з обмеженими можливостями. На міжнародному та регіональному рівні до найбільш активних представників, що опікуються питаннями інвалідності та молоді належать: Міжнародна федерація молоді з вадами слуху, Голоси молодих інвалідів імені Леонарда Чешира, Мережа африканської молоді з обмеженими можливостями, Фонд Пінеда справах для молоді, Молодіжний сектор Всесвітньої федерації глухонімих та Молодіжний Комітет Європейського форуму з питань інвалідності.
 
Міжнародна федерація молоді з вадами слуху (МФМВС)
МФМВС - це міжнародна неурядова організація національних та регіональних молодіжних організацій, присвячених молодим людям зі слабким слухом у всьому світі. Федерація працює над поліпшенням якості життя молодих людей зі слабким слухом і забезпечує рівні права для них на всіх рівнях життя суспільства. МФМВС активно співпрацює з Радою Європи, наприклад, в організації навчальних сесій для молодих людей зі слабим слухом, і в декількох випадках виступала членом Консультативної ради у справах молоді Ради Європи. Інші заходи Федерації включають міжнародні літні табори, навчальні програми, семінари і курси англійської мови для молоді з вадами слуху.

Право на освіту
Європейський форум з проблем інвалідності Комітет у справах молоді був створений у 2000 році з метою врахування інтересів молоді в усіх стратегіях Європейського форуму з проблем інвалідності і підвищення поінформованості про потреби молоді з обмеженими можливостями в рамках Європейського форуму з проблем інвалідності та ЄС.
“Молоді та інваліди: Щоденні проблеми”, видання Комітету Європейського форуму з проблем інвалідності молоді, проливає світло на перешкоди, з якими стикаються молоді люди з обмеженими можливостями в різних сферах життя, від статевого життя, освіти до працевлаштування.

Протягом багатьох десятиліть спеціалізовані школи для інвалідів вважалися інструментом сегрегації, і їх критикували за те, що часто були нижчого рівня в порівнянні із загальноосвітніми школами. Виникало багато суперечок з приводу переваг і недоліків роздільного навчання і спеціалізованих шкіл, обліку як противаги врахування інтересів інвалідів в системі загальної освіти. Незалежно від результатів цієї дискусії, молоді люди з обмеженими можливостями та їх сім’ї повинні мати право вибору між спеціальними і загальноосвітніми школами зважаючи на конкретні потреби дитини. Однієб з ключових переваг інклюзивної освіти  є те, що інтеграція учнів інвалідів і не інвалідів у перші роки навчання в школі може допомогти запобігти упередженням і сприяти загальному включенню інвалідів у суспільство.
Деякі з основних проблем, що стоять перед дітьми та молоддю з обмеженими можливостями, - це недоступність шкільних закладів або навчальних матеріалів, нестача персоналу для навчання інвалідів з  конкретними потребами, пряма і непряма дискримінація. Для дітей та молоді з обмеженими можливостями в школах, загальноосвітніх або спеціалізованих, повинні бути створені можливості для навчання життю і навичкам соціального розвитку, що необхідні для рівноправної їх участі в освіті, підтримці однолітків і наставництві, доступі до технологій і новітніх методик.
Неформальна освіта і активне навчання, в її рамках, може бути більш інклюзивним для людей з обмеженими можливостями, на відміну від формальної системи освіти. У зв’язку з обмеженими можливостями в рамках спеціальних освітніх систем або в соціальній ізоляції відсутність соціальних зв’язків або навичок іноземної мови є більш поширеними серед людей з обмеженими можливостями, ніж серед їх однолітків, які не є інвалідами. Ці фактори роблять неформальну освіту особливо важливою для людей з обмеженими можливостями, оскільки вони можуть допомогти сформувати необхідні життєві навички, які, можливо, не були надані їм формальною освітою. Існує також необхідність більшого включення аспекту інвалідності в звичайних навчальних курсах шляхом включення заходів, які могли б надати користувачам зв’язок з вимірами, які можливо, ніколи не зустрічалися раніше, або сприяють участі молодих інвалідів у навчальних курсах з врахуванням інтересів інвалідів.

Проект взаємообміну
Erasmus Student Network (ESN), Молодіжна Агора і Європейський форум з проблем інвалідності створили проект взаємообміну за підтримки Ради Європи, щоб зробити ESN доступним для студентів з обмеженими можливостями на всіх рівнях своєї діяльності. Проект, що реалізовувався в 2009-2010 навчальному році, спрямований на збільшення кількості студентів по обміну з обмеженими можливостями та створення найкращих для них умов під час їх перебування за кордоном. Подальший проект з новими партнерами був розпочатий в 2010 році. Дізнайтеся більше на сайті www.exchangeability.eu.

Право на участь в суспільному, політичному та культурному житті

UNESCO estimates that 98% of children with disabilities in developing countries do not attend school and 99% of girls with disabilities are illiterate.

Участь у житті суспільства, як правило, розглядається молоддю з обмеженими можливостями, як ключ до їх спільної мети, яка полягає в досягненні повної інтеграції з визнанням їх особливих потреб і прав. Багато молодих людей з обмеженими можливостями хотіли б брати участь у діяльності організацій із захисту своїх прав, якщо це було б можливо. В організаціях з захисту своїх прав молоді люди мають можливість зустрітися один з одним виходячи із спільних інтересів. Молоді люди з обмеженими можливостями не завжди мають такі можливості через фізичні і психологічні бар’єри.Бар’єрами на шляху до більш широкої участі є відсутність на місцевому або національному рівні структур представлення інвалідів та їх проблем. Відсутність інформації є ще одним бар’єром. Інформація про те, чи є фізичний доступ до будівлі, або чи є кошти для людей з поганим слухом або сліпих часто відсутня або недоступна. Ця відсутність інформації про доступність - або іноді страх недоступності - часто заважає людям з обмеженими можливостями брати участь в подіях. Однією із перешкод для участі є самоідентифікація: чи люди сприймають себе як “інваліди” або як члени “меншості”. Деякі інваліди не хочуть бачити себе в якості меншості, оскільки це має негативний прихований зміст для них. Інші не вважають себе інвалідами, а вбачають себе членами конкретних мовних і культурних меншин. З точки зору політичної участі, у праві голосу відмовлено багатьом людям з обмеженими можливостями, позбавлених правової дієздатності, або коли процедури голосування є недоступними.

Значення мала спроможність, а не інвалідність. Мене не сіпає від використання цього слова. Мерлі Метлін, глуха акторка і лауреат премії Оскар

Коли справа доходить до участі та інтеграції людей з обмеженими можливостями, роль засобів масової інформації у підвищенні обізнаності про права інвалідів та зміни ставлення до них, має вирішальне значення. Засоби масової інформації часто зображують людей з обмеженими можливостями, як таких, що перебувають в тій чи іншій крайності: або дуже бідних, тих хто потребує жалю, або їх вшановують як героїв, які наважуються жити. Таке зображення тільки сприяє формуванню стереотипів інвалідів, а не розумінню, що вони утворюють групу, таку ж цікаву і різноманітну, як і будь-яка інша група в суспільстві.

Без бар’єрів, без кордонів
У буклеті САЛТО “Без бар’єрів, без кордонів" йдеться про те, як здійснювати міжнародні спільні проекти для молодих людей з та без ознак інвалідності. Він містить конкретні поради та рекомендації для роботи з молоддю та організаторами проекту, що стосуються, наприклад того, як взаємодіяти з людьми з різними формами інвалідності, як фінансувати молодіжні проекти або як організувати навчальні курси для них. www.salto-youth.net/rc/inclusion

Джерело: Council of Europe

Категорія: Правознавство | Переглядів: 493 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Посилання
Довідник
Кіно з субтитрами
Архів записів
АФОРИЗМИ: **Судиться - не богу молиться: поклоном не відбудеш. **На суд витрачають багато коштів. **Суди, суди, та поглядай сюди. **З багатим не судись, а з сильним не борись. **Суд і прямий, та суддя кривий. **Відсутній - завжди винен. **З суддею не спор, а з тюрмою не лайся. **Суддя в суді, що риба в воді. **Суддя - що кравець: як захоче, так і покрає. **У судді і брат в неправді буде винуватим. **Правдивий суддя, що цегляна стіна. **Коли карман сухий, то і суддя глухий. **Суддя, що подарунки бере, перед суддею (на лаві підсудних) буде. **Архирей не бог, а прокурор не правда. **Секретар суда з ділом, як душа з тілом. **В суді правди не шукають. **Перо в суді, що сокира в лісі. **Як в кишені сухо, то і в суді глухо. **Правда твоя, мужичок, але полізай у мішок. **У суд ногою, а в гаманець рукою. **У кого карман повніший, у того й суд правіший. **Набий віз людей, та повези у суд віз грошей, то й прав будеш. **Не йди в суд з одним носом а йди з приносом. З грішми. **Тому довго суд тягнеться, що винуватий нравиться. **Тоді виграю справу, як ляжу на лаву. **Тяганина в судах. **В своїй справі сам не суддя. **Сам собі ніхто не суддя. **Самому судить - не розсудить. **Самосуд - не суд. **Самосуд - сліпий суд. **Як судять громадою, то й невинному дістається. **Хто судиться, той нудиться. **Найгірше в світі, це судиться та лічиться. **Справу вести,- не постіл плести. **Як почнеться тяганина, то не раз упріє Україна. **Суд не яма - стій прямо. **Із суда, що з ставка, сухий не вийдеш. **Хто ходить по судах, то про того йде негарна слава. **На суді, що на воді, не втонеш, то замочишся. **Краще втопиться, чим судиться. **Тяжба - петля, а суд - шибениця. **Хоч і праве діло, а в кишені засвербіло. **Витрати грошей на судові справи. **З суда грошей не носять. **Тяжба - не гроші, а потрава - не хліб. **В копицях -не сіно, а в суді - не гроші. **В лісі -не дуги, а в суді - не гроші. **Суд та діло собака з’їла. **Судді - рибка, а прохачеві - луска. **Поли вріж (поступись своїм) та тікай, а суда не затівай. **Суд завів, став гол, як сокіл. **Не ходи до суду, бо хліба не буде. **Від злодія біда, від суда - нужда. **Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу чортів триста. **Поганий мир, краще всякого суда. **Краще матер'яний мир, чим ремінний суд. **З казною судиться, то краще втопиться. **З казною не судись - своїм поступись. **Хто бореться з морозом, у того завжди вуха померзлі. **Коза з вовком тягалась, та тільки шкура зосталась. **Великий та багатий - рідко винуватий. **Захищається рак клешнею, а багач мошною. **У скотинки - рожки, а у багатого грошики. **У святих отців не знайдеш кінців. **Уміння приховувати свої вчинки. **На старців суда нема. **Голий голого не позива. **З голого, що з мертвого. **На нема і суда нема. **Не треба з тим дружиться, хто любить судиться. **Правди не судять. **Ідучи в суд хваляться обидва, а з суда - один. **До справи два, а по справі - один. **До суда два скачуть, а після суда один скаче, а другий плаче. **Справа - справою, а суд по формі. **Діло - ділом, пиво - пивом, а суд по формі. **Не спіши карати, спіши вислухати. **Суд скорий рідко бува справедливий. **Без розсуду не твори суду. **Краще десять винуватців простить, чим одного невинного наказати. **Винуватого кров - вода, а невинного - біда. **Неправий суд - гірше розбою.**